Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
13 березня 2012 р. № 2-а- 16179/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Піскун В.О.,
при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Хлопузян Р.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1Є.), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському районі від 11.05.2010 року № 0039961701 про визнання суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу рухомого майна в розмірі 11397,00 грн. і скасувати зазначене рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11.05.2011 року начальником Державної податкової інспекції у Балаклійському районі на підставі акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 22.04.2011 року №153/17-105/НОМЕР_2 було прийняте податкове повідомлення - рішення №0039961701 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу рухомого майна в розмірі 11397,00 грн. Позивач вважає, що зазначене податкове повідомлення - рішення прийняте з порушенням норм ч. 2 ст. 19 Конституції України, Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому позивач зазначив, що в акті перевірки від 22.04.2011 року №153/17-105/НОМЕР_2 відсутні жодні посилання відповідача на належні докази, що підтверджують факт отримання позивачем в липні 2009 року доходу в розмірі 76080,00 грн. та обов'язок позивача сплатити податок з доходів фізичних осіб в розмірі 11397,00 грн. Крім того, не прийнято до уваги те, що позивач особисто не укладав 02.07.2009 року угоду купівлі продажу автомобіля, продаж якого відбувся за довіреністю.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, при цьому посилався на те, що в ході проведення перевірки встановлено, що позивачем 02.07.2009 року згідно договору купівлі - продажу №031 через товарну біржу «БТБ» продано автомобіль марки Hyundai Tucson громадянину ОСОБА_3 за ціною 100,00 грн. Згідно довідки Універсальної біржі «Україна» від 28.03.2011 року №45 середня вартість зазначеного транспортного засобу на момент продажу становить 121800,00 грн. Разом з тим, при перевірці була використана інформація з офіційної бази даних ДАІ-2000, відповідно до якої покупцем транспортного засобу під час придбання транспортного засобу було сплачено збір до Пенсійного фонду України в сумі 2282,40 гр., тобто 3% від фактичної вартості автомобіля (76080,00 грн.). Таким чином, відповідач вважає, що продаж автомобіля здійснено за збитковою (заниженою) ціною.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 22.04.2011 року відповідачем з відома ФОП ОСОБА_1 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 01.04.2010 року, за результатами якої складено акт №153/17-105/НОМЕР_2 від 22.04.2011 року (а.с.42-44).
Відповідно до висновків зазначеного акту перевірки встановлено порушення п.п. «ж» п. 1.3 ст. 1, п.п. 4.2.6 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» чинним на момент порушення, позивачем занижено дохід, який підлягає оподаткуванню у сумі 75980,00 грн., в результаті чого донараховано податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 11397,00 грн.
На підставі висновків зазначеного акту перевірки 11.05.2011 року відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №0039961701 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу рухомого майна в розмірі 11397,00 грн. (а.с. 47).
Як вбачається з акту перевірки №153/17-105/НОМЕР_2 від 22.04.2011 року, до висновку про заниження позивачем доходу, який підлягає оподаткуванню у сумі 75980,00 грн., відповідач дійшов, оскільки вважає, що продаж автомобіля марки Hyundai Tucson громадянину ОСОБА_3 позивачем здійснено за збитковою (заниженою) ціною.
Суд зазначає, що п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, платником податку з доходів фізичних осіб є, зокрема, резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні і отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Підпунктом "ж" п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, зокрема у вигляді доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України.
Згідно з п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 цього Закону, тобто у розмірі 15 %.
Відповідно до п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.
Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, позивачем 02.07.2009 року згідно договору купівлі-продажу №031 через товарну біржу «БТБ» продано автомобіль марки (модель) Hyundai Tucson громадянину ОСОБА_3, продаж якого позивачем було уповноважено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно до довіреності від 10.10.2008 року, посвідченої державним нотаріусом Балаклійської державної нотаріальної контори Харківської області Носовою М.В., зареєстрованої в державному реєстрі за №1-3839 (а.с. 12).
Будь-яких доказів оскарження договору купівлі-продажу №031 від 02.07.2009 року позивачем до суду не надано.
Позивачем з продажу вказаного автомобілю було сплачено податок з доходів фізичних осіб в розмірі 15,00 грн., що не заперечується сторонами по справі.
Зі змісту акту перевірки №153/17-105/НОМЕР_2 від 22.04.2011 року вбачається, що в ході проведення перевірки використовувалась незалежна експертна оцінка автомобіля, інформація ВРЕВ №4 ГУМВСУ у Харківській області, інформація з бази даних ДАІ-2000.
З наданої відповідачем довідки Універсальної біржі «Україна» від 28.03.2011р. №45 вбачається, що середня ринкова вартість вищезазначеного транспортного засобу на момент продажу становила 121800,00 грн. (а.с. 49-50).
Відповідно до офіційної бази даних ДАІ - 2000 встановлено, що покупцем транспортного засобу ОСОБА_3 під час придбання транспортного засобу було сплачено збір до Пенсійного фонду України в сумі 2282,40 грн., тобто 3 % від фактичної вартості автомобіля (76 080,00 грн.) (а.с. 51-54).
Пунктом 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998р. №1740, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Відповідно до п. 13 вищезазначеного Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій, визначених пунктом 12 цього Порядку, сплачується у розмірі трьох відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій, договорів міни, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість.
Отже, виходячи з вищевикладеного, реальна ціна продажу автомобіля становить - 76080,00 грн., а тому податок на доходи фізичних осіб за ставкою 15% підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету в сумі 11397,00 грн. за вирахуванням сплаченого позивачем податку з доходів фізичних осіб.
Позивачем на вимогу суду належних та допустимих доказів правомірності визначення ним звичайної ціни продажу автомобіля до суду не надано.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що збільшення відповідачем суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу рухомого майна в розмірі 11397,00 грн. є правомірним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивачем не доведено правомірності позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а отже, про його відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, через що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 14.03.2012 року.
Суддя Піскун В.О.