Справа № 2а/1770/5539/2011
08 лютого 2012 року 15год. 25хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Свінтозельської К.І., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:
представник позивача: ОСОБА_1,
представник відповідача: Красько Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у м.Рівне
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 (далі - СПД ФО ОСОБА_3.) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне (далі - ДПІ у м.Рівне) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2011р. №0002641742 про збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 148710,61грн.
До початку розгляду справи по суті позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою СПД ФО ОСОБА_3 просив додатково визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Рівне від 18.10.2011р. №0002631742 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 225230,00грн. (178960,00грн. - за основним платежем, 46270,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
Позов обґрунтований тим, що визначення податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість ДПІ у м. Рівне зроблено безпідставно, оскільки позивач у вказаний період перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, як наслідок всі доходи оподатковані шляхом сплати єдиного податку. На думку позивача, він мав право реалізовувати транспортні засоби нижче їх митної вартості, оскільки відповідно до п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР звичайною вважається ціна встановлена сторонами в договорі. Відповідно до ст.362, ст.627 ЦК України - сторони договору є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору. Ціна договору встановлюється за домовленістю сторін. У свою чергу, митна вартість, згідно з п.1.7 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 18.04.2002р. №207 - це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України "Про Єдиний митний тариф" і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики, як наслідок остання не може використовуватися для визначення обсягів виручки, отриманої платником податків протягом звітного періоду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та додатково пояснив, що відповідно до ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності" від 03.07.1998р. №727/98 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Під час проведення документальної перевірки позивача податковий орган не дослідив питання, яким чином відбувався факт реалізації автомобілів позивачем, і яку суму коштів останній реально отримав. Крім того, відповідачем не було встановлено жодного факту реалізації позивачем транспортних засобів. Таким чином, ДПІ у м.Рівне безпідставно було визначено податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та з податку на додану вартість для СПД ФО ОСОБА_3, як наслідок податкові повідомлення-рішення від 18.10.2011р. №0002641742 та від 18.10.2011р. №0002631742 є протиправними та підлягають скасуванню. Просив суд задовольнити позов повністю.
ДПІ у м.Рівне позовні вимоги не визнала повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях.
У судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що під час проведення перевірки обсяг виручки, отриманої СПД ФО ОСОБА_3, було визначено на підставі отриманої інформації з УДАІ УМВС України в Рівненській області згідно листа від 26.08.2011р. №35/8-7213 (вх.№23818/10/01-1126 від 29.08.2011р.) та інформації Рівненської митниці від 26.08.2011р. №01/56-08-5088 (вх.№23831/10/01-1126 від 29.08.2011р.). Зазначив, що перевіркою було встановлено, що СПД ФО ОСОБА_3 у 2009р. було придбано 27 одиниць транспортних засобів. Розбіжність між показниками обсягу виручки від реалізації товарів підприємця за 2009р. та даними перевірки виникла в зв'язку неправильним визначенням вартості реалізованих транспортних засобів. Вказав, що на підставі отриманої інформації від органів ДАІ УМВСУ в Рівненській області та Рівненської митниці (АРМ Митниця) встановлено, що від реалізації транспортних засобів у 2009 році СПД ФО ОСОБА_3 було отримано виручку в сумі 927078,27грн., сума перевищення виручки від реалізації транспортних засобів у IVкв. 2009р. становить у сумі 427078,27грн. Таким чином, позивачем було порушено вимоги Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності” від 03.07.1998р. №727/98 в частині застосування спрощеної системи обліку та звітності. Стаття 5 зазначеного Указу передбачає, що у разі порушення вимог, встановлених ст.1 Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного періоду (кварталу). Як наслідок, під час проведення документальної перевірки СПД ФО ОСОБА_3 з 01.01.2010р. було переведено на загальну систему оподаткування та визначено податок з доходів фізичних осіб і податок на додану вартість. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ДПІ у м.Рівне з 12.09.2011р. по 23.09.2011р. було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3, і.н.2857011658, за період з 11.11.2008р. по 31.12.2010р., за наслідками якої складено акт від 30.09.2011р. №150/17-117/НОМЕР_1.
З висновків вказаного акта перевірки вбачається, що податковим органом було встановлено порушення позивачем, зокрема:
1) ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування" від 28.06.1999р. №746/99 (із змінами та доповненнями), вимоги ст.13, п."б" ч.1 ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" та п.7.1 ст.7, пп.9.12.1 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. №889-ІV (із змінами та доповненнями), у результаті чого донарахована сума податку з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за результатами перевірки становить 148710,61грн., у тому числі: за 2009р. - 48046,30грн., за 2010р. - 100664,31грн.
2)- пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181-III, а саме - неподання декларацій з ПДВ за січень 2010р. - грудень 2010р.;
- пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.9.3 ст.9, пп.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 178960,00грн. у т.ч.: січень 2010р. - 29143,00грн., березень 2010р. - 44306,00грн., квітень 2010р. -9270,00грн., червень 2010р. -11867,00грн., липень 2010р. - 25193,00грн., серпень 2010р. - 9758,00грн., жовтень 2010р. - 18347,00грн., листопад 2010р. - 19139,00грн., грудень 2010р. - 11937,00грн.
На підставі акта перевірки від 30.09.2011р. №150/17-117/НОМЕР_1 ДПІ у м.Рівне прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.10.2011р. №0002641742 про збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 148710,61грн., та від 18.10.2011р. №0002631742 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 225230,00грн. (178960,00грн. - за основним платежем, 46270,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
СПД ФО ОСОБА_3, не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх до ДПА в Рівненській області.
За результатами розгляду рішенням ДПА в Рівненській області скарга СПД ФО ОСОБА_3 була залишена без задоволення, а оспорюванні податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Рівне - без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа виконавчим комітетом Рівненської міської ради 11.11.2008р. та взятий на облік, як платник податків в органі державної податкової служби з 12.11.2008р. за №27350.
Упродовж періоду, що перевірявся ДПІ у м.Рівне, з 11.11.2008р. по 31.12.2010р., СПД ФО ОСОБА_3 здійснював підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності:
- у 2008 році - на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку серії Є №275029 від 24.11.2008р. із зазначеними видами діяльності: роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів). Ставка єдиного податку - 200 грн.;
- у 2009 році - на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку серії Є №275036 від 01.01.2009р. із зазначеними видами діяльності: роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів). Ставка єдиного податку - 200 грн.;
- у 2010 році - на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку серії З №197051 від 01.01.2010р. із зазначеними видами діяльності: роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів). Ставка єдиного податку 200 грн..
Як вбачається з акта перевірки від 30.09.2011р. №150/17-117/НОМЕР_1 упродовж 2009 року СПД ФО ОСОБА_3 для реалізації було знято з обліку 27 одиниць транспортних засобів. Загальний обсяг виручки від їх реалізації, як стверджує ДПІ у м.Рівне, користуючись інформацією, отриманою від ДАІ УМВСУ в Рівненській області та Рівненської митниці (АРМ "Митниця") становить 927078,27грн. Таким чином, податковий орган стверджує, що СПД ФО ОСОБА_3 було порушено в 2009році ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності" від 03.07.1998р. №727/98, перевищено гранично допустимий обсяг виручки в розмірі 500 тис. грн., в результаті чого останній зобов'язаний був перейти на загальну систему оподаткування та сплачувати відповідно податок з доходів фізичних осіб та податок на додану вартість.
З такими висновками ДПІ у м.Рівне суд не погоджується з наступних підстав.
Статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності" від 03.07.1998р. №727/98 (далі - Указ №727/98) установлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва як фізичні осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
При цьому, ст.1 Указу №727/98 передбачає, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Зі змісту вказаної статті слідує, що для встановлення факту перевищення гранично допустимої межі виручки ДПІ у м.Рівне зобов'язана була встановити розмір грошових коштів, що фактично були отримані СПД ФО ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок або готівкою.
Згідно з даними звітів платника єдиного податку за 2009 рік, загальний обсяг виручки, отриманий СПД ФО ОСОБА_3 у 2009 році становить 100000,00грн.
Дані АРМ "Митниця" та експертні висновки УДАІ не є платіжними та розрахунковими документами та не свідчать про отримання СПД ФО ОСОБА_3 сум виручки у розмірах, вказаних податковим органом у акті перевірки.
Крім того, під час розгляду справи по суті представником відповідача не було надано жодних доказів відчуження позивачем транспортних засобів, у той час як СПД ФО ОСОБА_3 було надано копії довіреностей, за якими передавалися транспортні засоби іншим особам. Таким чином, документально не підтверджується сам факт реалізації 27 одиниць транспортних засобів, як про це стверджує податковий орган.
За змістом п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. №889-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №889-IV) дохід фізичної особи охоплює суму будь-яких коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. В свою чергу, дохід з джерелом його походження в Україні, згідно з п.1.3. ст.1 вказаного Закону - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкт рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із Законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України (пп.“ж”). Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються в тому числі і частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11-12 цього Закону. Дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15% від об'єкта оподаткування).
На відміну від визначеного підпунктом 11.1.3 статті 11 Закону №889-IV порядку оподаткування операцій з продажу нерухомості, згідно з яким дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства, при продажі рухомого майна вказаний Закон не містить вимог до визначення бази оподаткування не нижче оціночної вартості такого майна.
За таких обставин, висновок відповідача про визначення доходу від продажу рухомого майна виходячи з його оціночної вартості не ґрунтується на вимогах чинного законодавства про оподаткування, а відтак і визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна за даними ВРЕР УДАІ УМВС України в Рівненській області про зняті позивачем з реєстраційного обліку транспортні засоби, вартість яких визначена податковим органом за митною або експертною оцінкою транспортних засобів, здійснено неправомірно.
Дані Відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ про оцінку транспортних засобів зібрані цим органом на виконання покладених на нього завдань щодо здійснення контролю за внесенням обов'язкових платежів власниками транспортних засобів при проведенні їх державної реєстрації, (перереєстрації), державного техогляду і зняття з обліку. Згідно з Правилами державної реєстрації і обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. №1388, реєстрація транспортних засобів здійснюється на основі заяви власника, поданої особисто, і документів, посвідчуючи його особистість, правомірність набуття транспортного засобу, оцінку його вартості, яка проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Держпромполітики, Держмитслужбою і Фондом держмайна і що має відповідні документи. Відповідно такі дані є лише свідченням того, що той чи інший транспортний засіб має ту чи іншу оціночну вартість, але зовсім не є доказом того, що такий транспортний засіб був придбаний чи відчужений його власником саме за такою ціною, оскільки сторони договору купівлі-продажу рухомого майна вільні у визначені ціни і жоден нормативний акт не встановлює, що при укладанні договору купівлі-продажу транспортного засобу між фізичними особами договірна ціна не повинна бути меншою від оціночної вартості такого автомобіля.
Аналогічним чином, не можуть вважатися доказом ціни придбання чи відчуження транспортних засобів дані митних органів, отримані ними з вантажно-митних декларацій про ввезення таких транспортних засобів на територію України.
Фактично, при визначенні виручки позивача, відповідачем застосовано експертну або митну вартість транспортних засобів, яка, як вбачається з акта перевірки, вважається податковим органом звичайною ціною.
У той же час, порядок визначення "звичайної ціни" визначений п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №334/94-ВР), за нормою якого звичайна ціна в першу чергу визначається виходячи з рівня справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку (території найближчій стосовно будь-якої із сторін договору) ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів. Для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Якщо товари, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам, стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну, визначення звичайної ціни здійснюється із врахуванням таких факторів. Відповідно до пп.1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону №334/94-ВР, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням таких норм, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна.
З акта перевірки та з долучених до матеріалів справи копій документів, які використовувалися відповідачем під час податкової перевірки позивача, слідує, що податковим органом не здійснювалися заходи щодо дослідження справедливих ринкових цін на ідентичні або однорідні товари, що не заперечувалося в судовому засіданні і представником відповідача.
Відповідач, всупереч порядку визначення звичайних цін, обумовлених п.1.20 названого Закону, прийняв за звичайну ціну відповідно експертну або митну вартість товарів, однак така вартість товару не є звичайною ціною в розумінні обумовленого закону.
Крім того, ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992р. №13-92, ні Закон №889-IV, взагалі не покладають обов'язку щодо застосування "звичайної ціни" під час продажу рухомого майна. В силу вимог п.12.4. ст.12 Закону №889-IV, застосування ставки податку до вартості рухомого майна, розрахованої за звичайними цінами, передбачено лише при обміні об'єктами рухомого майна. В той же час позивач операцій по обміну транспортними засобами в охопленому перевіркою періоді не здійснював.
Оскільки за змістом п.1.2 ст.1 Закону №889-IV дохід фізичної особи - це сума коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, то з урахуванням відсутності правової норми про визначення такого доходу при продажу рухомого майна, виходячи з ціни, яка є нижчою за його оціночну вартість, об'єкт оподаткування повинен визначатися із ціни продажу, обумовленої договором, або ж із суми коштів, яка фактично, а не ймовірно одержана такою фізичною особою.
Відповідач у ході проведення перевірки позивача об'єкт оподаткування визначив з джерел інших, ніж звітність або первинні документи, в тому числі, використовуючи висновки оцінювачів, які визначали вартість автотранспортних засобів при постановці їх на облік в органи ДАІ, після відчуження позивачем, та дані митних декларацій при ввезені таких автотранспортних засобів на територію України.
Такий спосіб визначення суми податкових зобов'язань, згідно з пп.4.3.1. п.4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2181-III) є методикою непрямих методів. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін платнику податку, в силу вимог пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону №334/94-ВР, також здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Порядок та підстави визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлено п.4.3 ст.4 Закону №2181-III. При цьому, пп.4.3.5 вказаної статті передбачає, що передумовою для застосування непрямих методів є рішення про застосування непрямих методів, яке приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб не приймалося.
Ні повідомлення митниці про митну вартість транспортних засобів, ні дані про експертну оцінку поставлених на облік транспортних засобів, попередньо зареєстрованих за СПД ФО ОСОБА_3, не є належними і допустимими доказами в розумінні ст.70 КАС України, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування. В силу вимог ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно з п."б" пп.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону №2181-III податковому органу надано право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у тому випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Таким чином, донарахування податковим органом податкових зобов'язань допустиме лише у випадку підтвердження факту заниження суб'єктом господарювання суми зобов'язань, який, в свою чергу, підтверджено документально.
Оскільки твердження про необхідність нарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності ґрунтуються на тому, що позивачем занижено базу оподаткування таким доходом, то податковий орган мав право зробити вказані висновки, лише маючи у своєму розпорядженні документи, які б підтверджували факт настання такої події, як отримання позивачем доходу за відчужені транспортні засоби у розмірі, що дорівнює їх експертній оцінці чи митній вартості. Втім, ні на момент перевірки, ні на момент розгляду справи судом, жодного доказу на підтвердження отримання позивачем у охопленому перевіркою періоді такого доходу, відповідач у своєму розпорядженні не мав.
Пунктом 7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом ДПА України 24.12.2010р. N1003, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2011р. за N70/18808 (далі - Порядок N1003), на податковий орган покладено обов'язок викладати в акті документальної перевірки факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.
Форма та зміст акта перевірки, на підставі якого прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, свідчать про порушення посадовими особами вимог Порядку N1003, оскільки в акті, як встановлений перевіркою факт, викладені обставини, що не підтверджені документально, зокрема, що обсягу отриманої позивачем виручки від реалізації ввезених з-за кордону транспортних засобів, який становить у: у 2009 році - 927078,27грн., у 2010 році - 894793,90грн.
Оскільки вказані висновки податкового органу, в їх сукупності, стали базисом для висновку про отримання позивачем виручки, сума якої у IVкв. 2009 р. перевищила 500000,00грн., а відтак і для висновків про те, що всі доходи позивача з 01.01.2010р. підлягають оподаткуванню на загальних підставах, з огляду на втрату права застосовувати спрощену систему оподаткування, суд вважає спірне податкове повідомлення-рішення від 18.10.2011р. №0002641742 про збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 148710,61грн. таким, що фактично винесене із застосуванням непрямих методів, з порушенням п.4.3, п.4.2. ст.4 Закону №2181-III, п.7 Порядку N1003.
З цих же міркувань суд не може погодитися з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №168/97-ВР), а відтак вважає позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2011р. №0002631742 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 225230,00грн. (178960,00грн. - за основним платежем, 46270,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) таким, що теж підлягає до задоволення.
В силу вимог п.9.4 ст.9 Закону №168/97-ВР, особа, яка не надсилає заяву про реєстрацію платником ПДВ, у тому випадку, коли вона підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку, відповідно до пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 цього Закону (перевищення сумою виручки 300000,00грн.), несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
В той же час, п.1 ст.1 Указу №727/98 надає фізичним особам право перебувати на спрощеній системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000,00рн. і така спрощена система оподаткування звільняє суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість. Указом визначено, що у разі перевищення граничної межі отриманої виручки, такі підприємці мають перейти на загальну систему оподаткування з подальшою реєстрацією платниками податку на додану вартість.
Оскільки, відповідачем не доведено, що позивач в охопленому перевіркою періоді отримав від реалізації транспортних засобів доходи в обумовлених актом перевірки розмірах, тобто досягнув граничного обсягу господарських операцій, що передбачають перехід на загальну систему оподаткування та реєстрацію платником податку на додану вартість, підстав для нарахування йому податкових зобов'язань з ПДВ та застосування 50% штрафної санкції з ПДВ, у податкового органу не було.
Щодо висновків відповідача про необхідність застосування до позивача штрафу за неподання до податкового органу декларацій з податку на додану вартість за період січень 2010р. - грудень 2010р., суд зазначає наступне.
Відповідно до пп.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону №2181-III платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Враховуючи зазначене, а також те, що до дати реєстрації платником податку на додану вартість особа (у тому числі і несвоєчасної реєстрації) не має права на подання податкової декларації, то штрафні санкції, передбачені пп.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону №2181-III за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість суб'єктом підприємницької діяльності, який не подав до органу податкової служби заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, не застосовуються.
Відтак, податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Рівне від 18.10.2011р. №0002631742, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, підлягає скасуванню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч цьому, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення, а зокрема відповідачем не підтверджено належними доказами у справі обставини щодо отримання позивачем доходу в обумовлених вище розмірах та відповідно досягнення граничного рівня доходу оподатковуваних операцій, за наявності якого виникає обов'язок реєструватися платником податку на додану вартість та перебувати на загальній системі оподаткування.
За таких обставин, суд вважає, що адміністративний позов про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Рівне від 18.10.2011р. №0002641742 та від 18.10.2011р. №0002631742 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне від 18.10.2011р. №0002641742 про збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 148710,61грн. та від 18.10.2011р. №0002631742 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 225230,00грн. (178960,00грн. - за основним платежем, 46270,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
Присудити на користь позивача суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дудар О.М.