26 січня 2012 року Справа № 1170/2а-5239/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.
за участю секретаря - Сириці І.О.,
за участю представників:
позивача -Протосовицької Н.В.,
відповідача -Панасенко І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Комунального підприємства „Кіровоградське водопровідно-каналізаційне господарство Кіровоградської міської ради” до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0001652360 від 01 грудня 2011 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції є протиправним. Оскільки, КП „Кіровоградське ВКГ” повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку операції купівлі товарно-матеріальних цінностей проведеними з ТОВ „АВС-Ресурси” за березень 2011 року на загальну суму 20000 грн., в тому числі ПДВ -3333,33 грн., факт придбання яких підтверджується відповідними податковими накладними.
Крім того, посилався на те, що правочин який КП „Кіровоградське ВКГ” уклало з ТОВ „АВС-Ресурси” носив реальний характер, тобто на думку позивача виконання зобов'язань сторін за таким правочином супроводжувалось настанням реальних наслідків, в тому числі придбаний підприємством товар був фактично отриманий та використаний в подальшому. Також позивач зазначав, що в акті перевірки податковим органом не наведено жодного доказу на визнання правочину фіктивним та нікчемним.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилалася на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Оскільки, за результатами проведених податковим органом перевірок встановлено, що правочини між позивачем та ТОВ „АВС-Ресурси” в березні 2011р., здійснено без мети настання реальних наслідків, що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що дані правочини відповідно до ч.5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України, є нікчемними, товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення статтей 662, 655 та 656 ЦК України. Перевіркою не підтверджено об'єкт оподаткування з ПДВ при придбанні та продажу товарів. Також посилався на те, що КП „Кіровоградське ВКГ” порушено вимоги п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, та підприємством до податкового кредиту включено суми ПДВ у зв'язку з придбанням товарів, який проведено на підставі нікчемного правочину, чим завищено суму податкового кредиту у розмірі 3333,33 грн. за березень 2011р..
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
КП „Кіровоградське ВКГ” зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 20.03.2008р., та перебуває на обліку в Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції.
16.11.2011р. посадовою особою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції на підставі наказу №3529 від 15.11.2011р. та повідомлення №536/23-6 від 15.11.2011р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку КП „Кіровоградське ВКГ” з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ „АВС-Ресурси” за березень 2011р. (а.с.52,53)
За результатами перевірки складено акт № 132/23-6/35804490 від 16.11.2011р., відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем ч.ч.1,5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.ст.228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, а також п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого суб'єктом господарювання завищено податковий кредит за березень 2011р. на загальну суму 3333 грн. (а.с.10-23).
На підставі даного акту перевірки Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0001652360 від 01.12.2011р., яким КП „Кіровоградське ВКГ” збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3334 грн., у тому числі, за основним платежем (сума збільшення) -3333 грн., та штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 грн.. (а.с.9).
Судом встановлено, що позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „АВС-Ресурси” в березні 2011 року. Зокрема, КП „Кіровоградське ВКГ” (Покупець) укладено з ТОВ „АВС-Ресурси” (Продавець) усні договори купівлі-продажу кабелю на загальну суму 20000 грн., в т.ч. ПДВ -3333,33 грн..
Дані операції з контрагентом ТОВ „АВС-Ресурси” позивачем включено до складу дозволеного податкового кредиту у березні 2011 року на загальну суму ПДВ 3333,33 грн..
Факти придбання позивачем у ТОВ „АВС-Ресурси” кабелю підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме податковою накладною №735 від 24.03.2011р. на загальну суму з ПДВ 20000 грн. (а.с.33), а також видатковою накладною №РН-0000735 від 24.03.2011р. (а.с.32)
Вищезазначену податкову накладну позивачем включено до складу податкового кредиту за березень 2011 року, що встановлено податковим органом при перевірці КП „Кіровоградське ВКГ” та відображено в акті.
Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ „АВС-Ресурси” вартість товару, про що свідчать копії платіжних доручень (а.с.35-37).
Відповідно до п.п.14.1.179 та п.п.14.1.181 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.
Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отримана позивачем податкова накладна не має недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату нею статусу податкової накладної.
Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо придбання позивачем у ТОВ „АВС-Ресурси” кабелю є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення в березні 2011 року даних господарських операцій.
З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України та правовідносин позивача з ПП ТОВ „АВС-Ресурси” вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку -покупця належно оформленої податкової накладної.
Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.
Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.
Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.
Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним товариством було одержання позивачем податкової вигоди.
Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару, використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.
Так, на підтвердження використання отриманого кабелю від ТОВ „АВС-Ресурси” у власній господарській діяльності, позивачем надано докази, а саме звіт про витрати основних матеріалів по капітальному ремонту порівняно з виробничими нормами, акт виконаних робіт відділом (дільницею) електроцехом по ремонту електрообладнання за період з 18.03.2011р. по 27.03.2011р. та відомість про матеріали, що знаходяться на складі. (а.с.80-81, 82, 83-88)
Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські договори між позивачем та ТОВ „АВС-Ресурси” є фіктивними правочинами, в силу вимог ст.234 ЦК України. Оскільки, станом на час проведення господарських операцій між позивачем з даним контрагентом, дана юридична особа була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, була платником податку на додану вартість, про що зазначено в акті та не заперечувалось представниками сторін в судовому засіданні.
Згідно вимог статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Таким чином, фіктивний правочин не є нікчемним правочином, а є оспорюваним правочином, тобто таким, визнання якого недійсним здійснюється тільки в судовому порядку.
Відповідачем не надано рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання недійсними установчих документів ТОВ „АВС-Ресурси”, а отже, такий висновок відповідача є передчасним.
Також, щодо посилання відповідача, що фінансово-господарські договори між позивачем та ТОВ „АВС-Ресурси” є нікчемними, суд зазначає.
У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції № 132/23-6/35804490 від 16.11.2011р., не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.
Крім того, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні”.
Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.
Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені ним у березні 2011 року правочини з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договори купівлі-продажу, сторонами яких є позивач та ТОВ „АВС-Ресурси” укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття Кіровоградською обєднаною державною податковою інспекцією оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, судові витрати у розмірі 28,23 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь КП „Кіровоградське ВКГ”.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов -задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 01 грудня 2011 року №0001652360.
Присудити Комунальному підприємству „Кіровоградське водопровідно-каналізаційне господарство Кіровоградської міської ради” з Державного бюджету України судові витрати в сумі 28,23 грн..
Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено -31.01.2012р..
Cуддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Т.М. Кармазина