Копія
Україна
24 січня 2012 року Справа № 1170/2а-250/12
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Мирошниченко В.С., розглянувши матеріали позовної заяви прокурора Маловисківського району в інтересах держави, в особі Маловисківського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
24.01.12р. позивачем подано позовну заяву до Кіровоградського окружного адміністративного суду, в якій він просить стягнути матеріальні збитки з ОСОБА_1 по витратах на професійне навчання та по виплаченій допомозі по безробіттю в сумі 4858,83 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 звернулася до Маловисківського районного центру зайнятості з метою працевлаштування та отримала статус безробітної. З 23.12.2010 року по 22.06.2011р. ОСОБА_1 отримала допомогу по безробіттю в сумі 4536,61 грн. Крім того, витрати на професійне навчання ОСОБА_1 за вказаний період склали 322,22 грн. Інспектором Маловисківського районного центру зайнятості встановлено, що ОСОБА_1 з 16.09.2004р. та по теперішній час зареєстрована як приватний підприємець, про свій статус та підприємницьку діяльність вона не повідомила центр зайнятості та продовжувала отримувати грошову допомогу.
У зв'язку з викладеним позивач вважає, що діями ОСОБА_1 заподіяно шкоду Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у сумі 4858,83 грн. та на підставі частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” Фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.
Суд, вивчивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку, що дана позовна вимога не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Згідно з частиною 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.
Пунктом 4 частини 1 статті 17 КАС України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.
За змістом частини 4 статті 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.
Частиною 1 статті 18 Закону України „Про зайнятість населення” від 01.03.1991 р. № 803-XII встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
Статтею 19 Закону № 803-XII визначено обов'язки та права державної служби зайнятості, до яких, зокрема відноситься: організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості або направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання, крім того, державна служба зайнятості має право оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальної допомоги у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення.
Згідно частини першої статті 7 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000р. № 1533-III видами забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 36 Закону № 1533-III у разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.
Згідно абзацу п'ятого частини першої статті 34 Закону № 1533-III Фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.
Враховуючи зазначені норми законодавства, у органів Державної служби зайнятості відсутні передбачені законом повноваження звертатись до адміністративного суду з позовами до фізичних осіб про стягнення виплачених коштів, оскільки такі вимоги є вимогами про відшкодування шкоди і відносяться до компетенції судів цивільної юрисдикції.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 року у справі № 21-251а11 за позовом Полтавського обласного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення вартості професійного навчання в розмірі 64 грн. 51 коп.
Відповідно до ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Відтак, правова позиція Верховного Суду України зобов'язує суд прийняти рішення про відмову у відкритті провадження у справі.
Крім того, характер правовідносин, які є предметом позову не виникли в рамках реалізації владних управлінських функцій позивача і тому не можуть бути віднесені до сфери публічно-правових відносин.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У зв'язку з вищевикладеним розгляд такої справи повинен проводитися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст.109 Кодексу адміністративного судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На виконання вимог ч.6 ст.109 КАС України, суд роз'яснює позивачеві, що з даною позовною заявою потрібно звернутися до суду загальної юрисдикції в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 17, 50, 89, 109, 165, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в частині позовних вимог в адміністративній справі № 1170/2а-250/12 за позовною заявою прокурора Маловисківського району в інтересах держави, в особі Маловисківського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Роз'яснити позивачеві, що він має право звернутися з даною позовною заявою до суду загальної юрисдикції в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
Роз'яснити позивачеві, що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом не допускається.
Копію ухвали направити позивачеві.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня постановлення ухвали апеляційної скарги, а особою, без виклику якої було постановлено ухвалу -в той же строк з дня отримання нею копії ухвали.
Суддя В.С.Мирошниченко