Іменем України
14.02.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області
у складі : головуючого - судді Мацунича М.В.
суддів : Власова С.О., Фазикош Г.В.
з участю секретаря : Козакової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 15 вересня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя і поділ майна шляхом визнання права власності на ? частину житлового будинку та за позовом третьої особи із самостійними вимогами: органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, -
У вересні 2010 року ОСОБА_2 звернулась в суд із вищезазначеним позовом та як на підставу своїх вимог посилалась на те, що в квітні 2009 року було розірвано шлюб із ОСОБА_1, але до розірвання шлюбних стосунків, 19.04.2007 року було придбано житловий будинок за спільні кошти. А 29.12.2007 року надала нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 для передачі будинку в іпотеку з метою отримання кредитних коштів для добудови житлового будинку. На вчинення даного правочину, орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міськради прийняв, рішення № 461 від 21.12.2007 року про надання дозволу на відчуження житлового будинку. А 03.01.2008 року було укладено договір дарування житлового будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_3. На момент укладення договору дарування в будинку проживали також їхні малолітні діти. Так-як не було враховано інтересів дітей, а тому й просила визнати недійсним, договір дарування житлового будинку, визнати житловий будинок спільною сумісною власністю подружжя, і поділити майно шляхом визнання права власності на ? частину житлового будинку.
Третя особа із самостійними вимогами : орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради звернувся у суд з вимогами до ОСОБА_3, ОСОБА_1 й ОСОБА_2 та як на підставу своїх вимог посилався на те, що, Надаючи, ОСОБА_1 дозвіл на відчуження житлового будинку, орган опіки та піклування вважав, що буде куплено новий будинок та при цьому будуть забезпечені житлові права малолітніх дітей. Так-як договором дарування порушені житлові права малолітніх дітей, а тому підлягає визнанню недійсним. За цих обставин і просив задовольнити зазначені вимоги.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 15 вересня 2011 року позовні вимоги як ОСОБА_2 так і органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, задоволено.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить апеляційну інстанцію скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відхилення позовних вимог ОСОБА_2 так і органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради. При цьому посилається на те, що рішення суду є неправосудним, оскільки має місце порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального законодавства.
У судовому засіданні апеляційної інстанції апелянта ОСОБА_1 підтримав, вимоги апеляційної скарги та просив задовольнити таку з наведених підстав.
Позивачка - ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності заперечили вимоги апеляційної скарги, позаяк уважають рішення суду першої інстанції, законним.
Представник ОСОБА_3 в особі ОСОБА_6, яка діє на підставі довіреності, підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити таку з наведених підстав.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального й процесуального права при винесенні оспорюваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із правилом ст. 213 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. У той же час, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення страхового відшкодування, оскільки не є правосудним з огляду на наступне.
Звертаючись у суд із позовними вимогами, ОСОБА_2 посилалась на те, що надавала дозвіл ОСОБА_1 на передачу їхнього житлового будинку в іпотеку, а не подарувати. А договором дарування порушено майнові права їхніх малолітніх дітей. Третя особа із самостійними вимогами : орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради посилався на те, що дозвіл на відчуження житлового будинку надавався шляхом його продажу, а не дарування. Чим порушено майнові права дітей.
Проте такі доводи як ОСОБА_2 так і органу опіки та піклування не знайшли свого підтвердження, що є підставою для задоволення апеляційної скарги.
Подаючи позовну заяву до суду першої інстанції відповідно до ст. 118 ЦПК України, ОСОБА_2 подала таку в своїх інтересах за захистом прав, свобод чи інтересів пов'язаних зі спільною сумісною власністю. Тоді як на підставу задоволення даних вимог посилається на порушення майнових прав малолітніх дітей. Хоча в порядку ст. 39 ЦПК України не зверталась до суду за захистом прав, свобод чи інтересів малолітніх дітей як їхній законний представник.
А виходячи з вимог частин 1, 2 і 4 ст. 177 СК України - батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав пов'язані з : укладанням договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини, та відмовлятися від майнових прав дитини. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
Зі змісту даної правової норми слідує, що батьки зобов'язані всебічно дбати про майнові права дитини пов'язані як із нерухомим так і рухомим майном. Такі ж вимоги передбачає й ст. 17 ЗУ “Про охорону дитинства” в редакції на момент укладення договору Дарування від 03.01.2008 року.
Матеріалами справи доведено, що малолітні ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_2 не являються власниками чи співвласниками, або орендарями житлового будинку АДРЕСА_1. Малолітні діти мають тільки постійну реєстрацію в цьому житловому будинку, а також право користування ним та проживання в ньому.
Право на житло дітей передбачено також статтями 18 ЗУ “Про охорону дитинства” та 12 ЗУ “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”.
При укладенні договору дарування від 03 січня 2008 року, сторонами такого було дотримано вимог зазначених законів у частині дотримання права малолітніх дітей на користування та проживання в житловому будинку, /а.с. 17/. Підтвердженням цьому є нотаріально посвідчена заява від 23.01.2008 року, ОСОБА_3 із приводу надання згоди на постійну реєстрацію та проживання в будинку малолітніх дітей, /а.с. 40/. Крім цього, даною заявою новий власник ОСОБА_3 дала свою згоду на постійну реєстрацію та проживання в будинку, позивачки ОСОБА_2. У разі виявлення бажання відчужити даний житловий будинок, то здійснити таке ОСОБА_3 зможе тільки за наявності згоди на це органу опіки та піклування та при забезпеченні житлових прав дітей. Тому, твердження позивачки та її представника, що відповідачка позбавить дітей права на проживання в даному житловому будинку є безпідставним та таким, що ґрунтується на припущеннях.
Ухвалюючи рішення № 461 від 21.12.2007 року виконавчий комітет Ужгородської міської ради вирішив питання щодо надання дозволу на посвідчення угод про відчуження майна від імені неповнолітніх дітей та надано право на отримання грошей від продажі, зокрема, на підписання договору купівлі-продажу житлового будинку, /а.с. 16/.
Позаяк, ОСОБА_1 не відчужував нерухоме майно яке б на праві власності, або спів власності належало малолітнім дітям, а відчужив свою власність. То й вимог рішення виконкому ним не порушено. А тим більше, що житлові права дітей захищені при відчуженні житлового будинку.
Така ж позиція зазначена й у листі від 23.03.2011 року за № 381/02-6 керуючого справами виконавчого комітету на запит адвоката від 14.03.2011 року за № 2/11, /а.с. 83/.
Установлені обставини вказують на те, що, хоч ОСОБА_1 і уклав інший правочин ніж на який мав дозвіл органу опіки та піклування. Проте не відчужував нерухоме майно яке б належало малолітнім дітям, а відчужив свою власність та при цьому було забезпечено дотримання прав дітей на проживання у відчуженому житловому будинку разом із позивачкою.
При ухваленні рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не зважив на встановлені обставини, хоч і правильно застосував до даних правовідносин норми права, проте помилково їх витлумачив. Що являється підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відхилення позовних вимог. А тому, апеляційна скарга, підлягає задоволенню.
Зважуючи на вищезазначене та керуючись вимогами статей 10, 11, 60, 212, 309, 314, 316 і 319 ЦПК України, апеляційний суд -,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 15 вересня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя і поділ майна шляхом визнання права власності на ? частину житлового будинку та у позові третьої особи із самостійними вимогами: органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.
Головуючий : ______________________ Судді : ______________________ ______________________