Іменем України
12.01.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області
у складі : головуючого - судді Мацунича М.В.
суддів : Фазикош Г.В., Дроботя В.В.
з участю секретаря : Добра М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду від 12 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту, -
Рішенням Свалявського районного суду від 12 жовтня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій клопоче перед апеляційною інстанцією стосовно його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Мотивує, вимоги тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам норм процесуального та матеріального права.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав, вимоги скарги та просив її задовольнити з наведених підстав.
Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка на якій здійснюється забір води із криниці належить на праві власності ОСОБА_2. Земельна ділянка ОСОБА_1 не являється суміжною із земельною ділянкою ОСОБА_2. Не надано позивачем суду й обґрунтування площі та меж чужої земельної ділянки на яку вимагає, установлення земельного сервітуту.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка бере участь у справі та дослідивши матеріали справи й перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла до думки, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступних мотивів.
Виходячи з положень ч.3 ст.10 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводом апеляційної скарги ОСОБА_3 є те, що іншого джерела для забору питної води не має, а тому й проклав водогін із природної водойми. Щоб усунути недоліки своєї земельної ділянки, зумовлені її місцем розташування, через потребу у використанні іншої земельної ділянки й вимагає встановлення земельного сервітуту.
Проте такі доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно із ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших, які не можуть бути задоволені іншим способом.
За змістом ст.98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне, або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Установлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут прав, володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він установлений.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 402 ЦК України, земельний сервітут може бути встановлений, договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови, спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає, установлення сервітуту.
Звертаючись у суд ОСОБА_1 зазначив у позовній заяві, що ОСОБА_2 не дозволяє йому підходити до криниці, не дозволяє її привести в належний стан, оскільки її треба щороку чистити.
Як слідує з пояснень ОСОБА_2, вона не заперечувала, щоб ОСОБА_1 здійснював забір води із криниці, яку останній викопав самовільно без її згоди, коли вона була відсутня тимчасово за місцем свого проживання. Проте, зараз ОСОБА_1 хоче окрім цього, ще ходити до криниці, благоустроїти таку. Із проханням до неї не звертався про встановлення земельного сервітуту, та не пропонував плату за користування земельною ділянкою, технічну документацію із землеустрою про встановлення земельного сервітуту не подавав, а також не подав іншу документацію від санітарної служби.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка заперечувала проти встановлення позивачу сервітуту на право експлуатації криниці з водогоном на належній їй земельній ділянці, посилаючись на те, що він із цього приводу до неї не звертався та добровільно це питання не вирішувалось; не подано доказів того, що свою потребу в, водо забезпеченні позивач не може задовольнити іншим способом, хоча у своєму господарстві має помпу й відсутня заборона на використання такої; викопування криниці та водогону було здійснено без згоди власника земельної ділянки, самовільно та з порушенням державних будівельних норм і правил землеустрою, унаслідок чого завдається шкода її майну.
Позаяк доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції та вище наведеного, а тому колегія суддів у відповідності до вимог передбачених ст. ст. 213, 308 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін .
Ураховуючи з наведеного та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів :
апеляційні скарги ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Свалявського районного суду від 12 жовтня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили .
Головуючий : ______________________ Судді : ______________________ ______________________