Іменем України
02.03.2012 м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), ОСОБА_1, ОСОБА_2, при секретарі Сідей І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Перечинського районного суду від 29 листопада 2011 року по справі за поданням відділу ДВС Перечинського районного управління юстиції про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, -
ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку ухвалу Перечинського районного суду від 29 листопада 2011 року, якою встановлено тимчасове обмеження на її виїзд за межі України до виконання нею боргових зобов'язань, покладених на неї рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 3 серпня 2010 року.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування та порушення судом норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвали місцевого суду.
В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності представника відділу ДВС, який належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши представника апелянта, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи подання відділу ДВС та встановлюючи тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_3 за кордон суд першої інстанції виходив з доведеності факту ухилення боржника від виконання зобов'язання, встановленого рішення суду.
Проте з таким висновком суду погодитися в повній мірі не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до пункту 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзді боржника - фізичної особи за межі України - до виконання зобов'язання за рішенням.
Згідно ст. 3771 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
За змістом наведених норм видно, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України можливе лише за умови саме ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього за рішенням суду.
Ухилення боржника від виконання зобов'язання за виконавчим провадженням не є тотожним поняттям не виконання судового рішення.
Обов'язки боржника у виконавчому провадженні регламентовані ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Зі змісту судового рішення по якому відкрито виконавче провадження видно, що суд стягнув з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» 13096,66 грн. боргу, 574,25 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У виконавчому листі, на підставі якого відкрито виконавче провадження, відсутня вказівка про солідарне стягнення боргу і не зазначено які конкретні суми відлягають стягненню з кожного з відповідачів, тому даний виконавчий документ не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець мав відмовити у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання даного виконавчого листа, проте цього не зробив і постановою від 13 січня 2011 року відкрив виконавче провадження.
Згідно пункту 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 3771 ЦПК України, правом звернення до суду з клопотанням про встановленням тимчасового обмеження у праві виїзді боржника за межі України наділений державний виконавець, а не відділ ДВС, який звернувся з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за кордон.
Крім цього, у поданні ДВС не зазначено, які саме дії боржник ОСОБА_3 повинна вчинити за рішенням суду і яким чином вона ухиляється від виконання цих дій.
Суд першої інстанції на вищезгадане уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про доведеність подання.
Порушення судом норм процесуального права, відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, є підставою для скасування ухвали суду з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні подання відділу ДВС.
Керуючись ст.ст. 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Перечинського районного суду від 29 листопада 2011 року скасувати.
У задоволенні подання відділу ДВС Перечинського районного управління юстиції про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: