Іменем України
07.02.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючого - судді Куцина М. М.,
суддів - Павліченко С. В., Собослоя Г. Г.,
при секретарі - Калинич С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 серпня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів,
У грудні 2009 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4, в якому просила зобов'язати відповідача оформити з нею договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані в селі Сторожниця по вулиці Перемоги за №183, Ужгородського району з урахуванням істотних умов, визначених договором від 31 липня 2009 року.
Свій позов мотивувала тим, що у липні 2009 року між нею та відповідачем був укладений нотаріально посвідчений попередній договір, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався в строк до 01.08.2010 року укласти з позивачем ( основний) договір купівлі-продажу вищезазначеного будинку та земельної ділянки за ціною у розмірі еквівалентною, тобто на умовах, встановлених попереднім договором -200 тис. доларів США.
Отже умовами цього попереднього договору відповідач зобов'язався у строк до 1 серпня 2010 укласти з позивачем основний договір купівлі- продажу житлового будинку АДРЕСА_2, який розташований на земельній ділянці розміром 0.12 га землі, за ціною 200 тис. доларів США
Позивачем на виконання цього попереднього договору у якості авансового забезпечувального платежу сплачено відповідачу 85 тис. гривень, що еквівалентно 10 тис. доларів США, а решта 190 тис. доларів США позивач повинен виплачувати відповідачеві рівними частинами у строк до 1 серпня 2010 року.
Позивачкою на виконання умов цього попереднього договору сплачено відповідачеві у період з 31 липня 2009 року по 13 листопада 2010 року 39.500 доларів США
За умовами п.17.цього попереднього договору позивач вправі був вселитися у даний будинок та користуватися і ним і земельною ділянкою.
Позивачка 1 вересня 2009 року вселилася до зазначеного будинку. Однак, у березні 2010 року, у зв'язку з вимогою відповідача, який мав намір продати цей будинок іншим покупцям, вона змушена була виселитися з цього будинку.
Позивачкою на виконання попереднього договору проведено оплату у сумі 39.500 тис. доларів США.
Позивачка вважала, що з боку відповідача є одностороння відмова від укладення основного договору, яка не допускається, а у разі, якщо одна сторона ухиляється від укладення основного договору, інша сторона вправі звернутися до суду з вимогою про примушення до укладення основного договору на умовах, визначених договором від 31.07.2009 року.
Позивачка з наведених обставини просила зобов'язати відповідача оформити з позивачем договір купівлі-продажу даного будинку.
5 березня 2010 року позивачка у ході розгляду справи по суті уточнила позовні вимоги та просила суд стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошові кошти у розмірі 39.500,00 доларів США, які вона виплатила відповідачу в рахунок оплати за будинок та земельну ділянку, згідно з попереднім договором купівлі-продажу від 31.07.2009 року, оскільки відповідач не виконує зобов'язання, зокрема: ухиляється від укладання основного договору, перешкоджає їй у проживанні в будинку, має намір продати цей будинок іншим покупцям.
Також, позивачка рахує відповідача винним у порушенні умов попереднього договору та відсутності наміру укладати основний договір купівлі- продажу будинку. Позивачка просить покласти на відповідача обов'язок по сплаті штрафу в розмірі 5.925,00 доларів США, відповідно до п. 11 цього ж договору, а також просить стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати по справі, у тому числі і 10.000 гривень за надання правової допомоги, мотивуючи тим, що відповідач не виконав умови договору від 31.07.2009 року.
Позивачка з підстав, передбачених ч.1 ст.526, ст.530, 625,627,629 ЦК України, просила стягнути з відповідача 39.500.00 доларів США , 5925.00 доларів США та 10 тис. гривень за надання правої допомоги.
29 жовтня 2010 року представник позивачки ОСОБА_1В.( у порядку ч.2 ст.31 ЦПК України) подав заяву про зміну позовних вимог та часткову зміну підстав позову.
Представник позивача у цій заяві зазначав, що з вини відповідача не виконаний п.17 даного договору, оскільки це фактично унеможливлювало повноцінне користування даним будинком , тому відповідач зобов'язався повернути отримані гроші та сплатити штраф в розмірі 15 % від суми отриманих коштів за цим договором.
Отже, представник позивача у цій заяві просив вирішити такі позовні вимоги: стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 321.210,96 грн., які мають бути їй повернуті згідно з умовами договору, та штраф в розмірі 15 % від загальної сплаченої ОСОБА_4 суми 48181,64 грн. у якості штрафу.
Позивач, посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини справи, та з підстав, передбачених ч.1 ст.526, ст.530, 625,627,629 ЦК України, просила стягнути з відповідача на її користь 321.210,96 грн., які мають бути їй повернуті згідно з умовами договору, та 48181,64 грн. у якості штрафу.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22 серпня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на її користь грошові кошти у розмірі 255.041,82 гривень, понесені позивачем судові витрати у розмірі 38 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10.000,00 грн. Крім цього, суд стягнув з відповідача на користь держави 1.700,00 грн. державного мита та 82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Обидві сторони з рішенням суду першої інстанції не погодилися та подали на нього апеляційні скарги.
Так, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє в інтересах позивачки ОСОБА_2, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині розміру стягнених судом першої інстанції коштів шляхом стягнення з відповідача суми в розмірі 321.210,96 грн., які мають бути їй повернуті згідно з умовами договору, та 48181,64 грн. у якості штрафу.
ОСОБА_4 , в особі представника - ОСОБА_3, вважає, що рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 серпня 2011 року є незаконним і необґрунтованим, яке постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просив в своїй апеляційній скарзі його скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову повністю. Крім цього, просив також скасувати заходи забезпечення позову (арешт), вжитий ухвалою суду першої інстанції від 14.12.2009 року.
ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги своєї апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та заперечили проти задоволення апеляційної скарги відповідача.
ОСОБА_4 та його представник - ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати з підстав, наведених в їхній апеляційній скарзі, та вважають безпідставною апеляційну скаргу позивачки.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника позивача слід відхилити, а апеляційна скарга представника відповідача слід задовольнити частково з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав доведеним, що основний договір не було укладено з вини відповідача, оскільки він після укладення попереднього договору продовжував здійснювати рекламні заходи щодо продажу будинку, що свідчить про його намір відмовитися від укладання основного договору. Посилаючись на наведене, суд першої інстанції стягнув з відповідача 221.175 .5 гривень сплачених коштів та 33.266 гривень штрафу за те, що не був укладений основний договір.
Проте, судова колегія не може погодитися з висновком місцевого суду, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання : 1) чи мали місце обставини , якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані( пропущення строку позовної давності тощо); 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставини ; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, у якому сторони зобов'язуються протягом певного строку( у певний термін ) укласти договір в майбутньому( основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Так положенням частини 3 ст.635 ЦК України передбачено, що істотні умови основного договору погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 31.07.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено та нотаріально посвідчено нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_5 попередній договір( купівлі- продажу), зареєстрований в реєстрі за №823, в якому сторони зобов'язалися у майбутньому, в строк до 01.08.2010 року, на умовах, визначених чим договором, укласти (Основний )договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані в с. Сторожниця вул. Перемоги, №183 Ужгородського району.
Згідно з п.3 зазначеного договору, ціна купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки визначена сторонами і становить 200000 (двісті тисяч) доларів США. Розрахунок повинен проводитися наступним чином: 85000 (вісімдесят п'ять тисяч) гривень, що еквівалентно 10000 (десять тисяч) доларам США, ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 при укладенні та підписанні договору в якості авансового забезпечувального платежу; суму в гривнях, яка буде еквівалентна 190000 (сто дев'яносто тисяч) доларів США, ОСОБА_2 зобов'язалася сплатити ОСОБА_4 не пізніше 01.08.2010 року. При цьому ОСОБА_2 повинна була виплачувати цю суму на користь ОСОБА_4 рівними частками щомісячно.
Матеріалами справи стверджено, що позивачка на виконання договору від 31.07 2009 року сплатила відповідачеві наступні платежі: 1 липня 2009 року при укладені попереднього договору було сплачено 10 тис. доларів США; 31 серпня 2009 року - 4 тис. доларів США; 5 вересня 2009 року- 2000 тис. доларів США; 6 жовтня 2009 року- 2000 тис. доларів США, 7 жовтня 2009 року -2000 тис. доларів США; 23 жовтня 2009 року- 2000 тис. доларів США; 13 листопада 2009 року- 3000 тис. доларів США, на загальну сумі 27.800 доларів США, після чого платежі припинилися.
Строк дії попереднього договору від першого липня 2009 року купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані в с. Сторожниця вул. Перемоги, №183 Ужгородського району., закінчився 1 серпня 2010 року на час розгляду справи у суді першої інстанції.
Сторонами по справі договору купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки укладено не було.
Відповідачем та його представником, як у місцевому суді, так і в суді апеляційної інстанції визнаються та не заперечуються факт отримання платежу за зазначеним договором у сумі 27.800 доларів США, однак відповідачем оспорюється висновок місцевого суду щодо повернення зазначених коштів, оскільки таке право у позивачки наступить після продажу даного будинку третім особам.
Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем доведено, а відповідачем визнано суму в розмірі 23800 (двадцять три тисячі вісімсот) доларів США, 1400 (одна тисяча чотириста) Євро та 16000 (шістнадцять тисяч) гривень.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду , який правильно вважає, що матеріалами справи доведений факт того, що відповідачем отримано в рахунок оплати за будинок загальну суму, яка є еквівалентною в розмірі 27800 (двадцять сім тисяч вісімсот) доларів США.
Зокрема, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що подані докази отримання відповідачем від ОСОБА_2 грошових коштів, зокрема: 2000 тис. доларів США 12 вересня 2009 року, 2000 доларів США 22 вересня 2009 року та 2000 доларів США 25 вересня 2009 року, що містяться в блокнотній книжці позивачки з підписами зі слів позивача від імені ОСОБА_6, не можуть прийматися як належні та допустимі докази, оскільки відповідач заперечив факт отримання ним даних грошей та свого підпису в блокноті.
Отже, місцевий суд у цій частині позовних вимог про включення суми 6000 доларів США, сплачених позивачкою на виконання за зазначеним договором, правильно відмовив, оскільки позивачкою не подано до суду письмової розписки про сплату відповідачеві цієї суми відповідно до цього договору за зазначений будинок. І суд правильно вважав, що, відповідно до ст.. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається у підтвердження своїх вимог або заперечень.
Крім цього, наявність в одній із розписок відомостей про оплату ОСОБА_2 відповідачу суми в розмірі 6200(шість тисяч двісті) доларів США за меблі та інше обладнання судом, як доказ такої оплати, також не прийнято правильно, оскільки ця сума заплачена відповідачу за меблі та інше обладнання, і питання щодо включення такої суми платежу в загальну суму оплати за житловий будинок та земельну ділянку не обумовлено договором від 31.07.2009 року, а позивачкою у суді першої інстанції вимога про повернення зазначених коштів, сплачених за купівлі меблів, не заявлялася.
Отже, матеріалами справи доведено, що відповідачем отримано в рахунок оплати за будинок загальну суму, яка є еквівалентною до доларів США в розмірі 27800 (двадцять сім тисяч вісімсот) доларів США.
В той же час позивачем ставиться вимога про стягнення з відповідача суми штрафу, згідно з п. 11 договору, в розмірі 5925 (п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять) доларів США, за невиконання умов договору, яке виразилося у створенні умов для неможливості проживання ОСОБА_2 у будинку за АДРЕСА_2, чим порушено умову щодо вселення до житлового будинку та користування ним і земельною ділянкою.
Задовольняючи позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 15 відсотків і визнаючи його винним у порушенні умов попереднього договору, місцевий суд, зокрема, визнав доведеним факт створення відповідачем неможливих умов для проживання позивача у даному будинку та намір відповідача продати будинок іншим особам, і що зазначені порушення унеможливили укладення основного договору.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися на можна, оскільки матеріалами справи доведений факт невиконання умов попереднього договору та одностороння відмова від укладення основного договору з вини позивачки.
Зокрема, попереднім договором передбачено лише право позивачки на проживання у даному будинку.
Матеріалами справи стверджуються факти того, що позивачкою порушено умови попереднього договору, оскільки вона повинна була сплачувати відповідачеві 190 тис. доларів США у період з першого липня 2009 року до 1 серпня 2010 року рівними частинами, однак зазначена умова попереднього договору нею не була виконана, оскільки у період з 31 липня 2009 року по 13 листопада 2009 року нею сплачено відповідачеві 27 .800 доларів США, у подальшому платежі були припинені .
Визнання місцевим судом фактів про неможливість проживання позивачки у будинку та намір відповідача продати цей будинок іншим особам не підтверджені належними та допустимими доками, зокрема, притягнення відповідача до адміністративної та кримінальної відповідальності, надання позивачкою доказів щодо продажі цього будинку третім особам: укладення попереднього договору або ріелторської угоди.
З врахуванням зібраних по справі доказів стверджуються факти порушення переднього договору та одностороння відмова від укладення позивачкою основного договору. Зокрема, станом на 1 серпня 2010 року позивачкою не сплачено 190 тис. доларів США, а також позивачка, у відповідності до п.5 попереднього договору, не з'явилася до нотаріальної контори з наміром укласти основний договір.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що винною у порушенні умов попереднього договору та не укладенні основного договору є позивачка, а тому на неї слід покласти обов'язок по сплаті штрафу.
Також п.11 попереднього договору не відповідає вимогам ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зокрема п.11 цього попереднього договору, не може суперечити суб'єктивним цивільним правам та обов'язкам, які випливають із законодавства та встановлені правочином.
Продаж відповідачем цього об'єкта нерухомості та повернення сплачених коштів позивачеві, залежить не від закону, а від майбутньої продажі відповідачем третім особам, при цьому відбувається перекладення обов'язку по поверненню сплачених коштів за цим попереднім договором, на невизначений строк.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача стосовно того, що, у відповідності до п.11 попереднього договору, позивачка вправі вимагати повернення коштів, сплачених за зазначеним договором, лише після його продажу відповідачем третім особам, не ґрунтуються на законові, і ці доводи підлягають відхиленню.
Положення п.11 попереднього договору є нікчемним правочином і не є юридичним фактом цивільного права, і тому не породжує будь-яких прав та обов'язків, а визнання його недійсним, у відповідності до положень ч.2 ст.215 ЦК України, судом не вимагається .
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді даної справи суд порушив норми матеріального та процесуального права та зробив висновки, що не відповідають обставинам справи.
З огляду наведеного та у відповідності до правил ст. ст. 526,530, 629, 635, ч.2 ст.632 ЦК України, позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 188796 (сто вісімдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто шість) гривень 61 коп., яка випливає з суми фактично отриманих грошей за мінусом 15 % , у зв'язку з невиконанням умов договору з вини ОСОБА_2
Таким чином, виходячи з доведеної суми у розмірі 27 800 (двадцять сім тисяч вісімсот) доларів США, що по курсу на день винесення рішення становить 222.113 (двісті двадцять дві тисячі сто тринадцять) гривень 66 копійок за мінусом 4 170 (чотири тисячі сто сімдесят) доларів США (15%), що становить 33.317(тридцять три тисячі триста сімнадцять) гривень 05 копійок, і дорівнює 188796 (сто вісімдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто шість) гривень 61 коп., колегія суддів вважає, що така підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення штрафної санкції у розмірі 15% за невиконання зобов'язання та 10000 (десять тисяч) гривень витрат за надання правової допомоги - відмовити, оскільки такі, у відповідності до ст..60 ЦПК України є не доведеними.
У відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не сплачувалися судові витрати під час зміни позовних вимог, а отже такі підлягають стягненню на користь держави за мінусом уже сплачених коштів.
Таким чином, на позивача покладається 49% судових витрат, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, та за мінусом вже сплачених коштів і становить 1320 (одну тисячу триста двадцять) гривень 60 коп. судових витрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь держави.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 452 (чотириста п'ятдесят дві) гривень 90 коп. судових витрат, що є пропорційною до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено та за мінусом уже сплачених коштів.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 14 грудня 2009 року про накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, і належать ОСОБА_4, який мешкає в АДРЕСА_1, - скасувати.
Відповідно до пунктів 3 та 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, дані обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст.307,309,313,317,319, ЦПК України, судова колегія ,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 серпня 2011 скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 188796 (сто вісімдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто шість) гривень 61 коп.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення штрафної санкції у розмірі 15% за невиконання зобов'язання та 10000 (десять тисяч) гривень витрат за надання правової допомоги - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 452 (чотириста п'ятдесят дві) гривень 90 коп. судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1320 (одну тисячу триста двадцять) гривні 60 коп. судових витрат.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 14 грудня 2009 року про накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, і належать ОСОБА_4, який мешкає в АДРЕСА_1, - скасувати.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено на протязі двадцяти днів, шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Судді: