23 вересня 2011 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Станкевича В.А.
Сегеди С.М.
при секретарі Карпенко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі ПАТ «ПроКредит Банк») до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_5 (в інтересах ОСОБА_2) на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09 березня 2011 року,
встановила :
31 січня 2011 року ПАТ «ПроКредит Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 903 130, 40 грн.
В обґрунтування позову ПАТ «ПроКредит Банк» послалось на те, що 06 квітня 2005 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 була укладена рамкова угода № 5.5767, на підставі рамкової угоди був кладений договір про надання траншу № 501.41238/5767 від 26 березня 2010 року, що є невід'ємною частиною рамкової угоди № 5.5767, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 27 500 грн. на строк кредитування 8 місяців із сплатою відсотків у розмірі 28% на рік, також був кладений договір про надання траншу № 5.17891/5767 від 20 серпня 2008 року, згідно якого ОСОБА_2 отримала кредит розмірі 55 000 доларів США на строк кредитування 120 місяців зі сплатою відсотків у розмірі 15% на рік та договір про надання траншу № 5.17387/5767 від 18 липня 2008 року, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 50 000 доларів США на строк користування 120 місяців із сплатою відсотків у розмірі 17% на рік.
Головуючий у першій інстанції - Горяєв І.М. Справа № 22 ц - 6395/2011р.
Доповідач - Гайворонський С.П. Категорія ЦП : 27
На забезпечення виконання зобов'язань 18 липня 2008 року були укладені договори поруки № FІL.20079 - ДП 1 та № 5.5767 - ДП 2, відповідно до яких поручителями ОСОБА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також договір іпотеки № 5.5767 - ДІ 1 від 18 липня 2008 року.
Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідачів заборгованості по кредитному договору, вказуючи на те, що відповідачі не виконують свої зобов'язання за кредитним договором.
У судовому засіданні:
- представник позивача свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі;
- відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися.
Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 09 березня 2011 року позовні вимоги ПАТ «ПроКредит Банк» задоволені.
Суд першої інстанції:
- cтягнув з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, солідарно на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за рамковою угодою та договорами про надання траншу у розмірі 903 130,40 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 (в інтересах ОСОБА_2) просить заочне рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Задовольняючи вищевказаний позов, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Судом встановлено, що 06 квітня 2005 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 була укладена рамкова угода № 5.5767 (а.с. 06-09), на підставі рамкової угоди був укладений договір про надання траншу № 501.41238/5767 від 26 березня 2010 року, що є невід'ємною частиною рамкової угоди № 5.5767, згідно умов кого ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 27 500 грн. на строк кредитування 8 місяців із сплатою відсотків у розмірі 28% на рік (а.с. 10-13), також був кладений договір про надання траншу № 5.17891/5767 від 20 серпня 2008 року, згідно якого ОСОБА_2 отримала кредит розмірі 55 000 доларів США на строк кредитування 120 місяців зі сплатою відсотків у розмірі 15% на рік (а.с. 13-19) та договір про надання траншу № 5.17387/5767 від 18 липня 2008 року, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 50 000 доларів США на строк користування 120 місяців із сплатою відсотків у розмірі 17% на рік (а.с. 20-26).
Пунктом 8.2 договору № 1 від 18 липня 2008 року про внесення змін та доповнень до рамкової угоди передбачено право банку у разі порушення позичальником прав цієї угоди достроково стягнути кредит та суму нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті.
На забезпечення виконання зобов'язань за рамковою угодою та договорами траншу були укладені також договори поруки з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за №5.5767-ДП 2 та № FIL.20079-ДП 1, відповідно до пп. 3.2 якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання за договорами про надання траншу (а.с. 10-26), а також договір іпотеки № 5.5767 - ДІ 1 від 18 липня 2008 року з ОСОБА_3 (а.с. 31 -35).
При цьому, районний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що у встановлений кредитним договором термін відповідачі свої зобов'язання не виконали, що призвело до виникнення перед установою банку заборгованості у сумі 903 130,40 грн., в тому числі: за договором про надання траншу № 501.41238/5767 від 26 березня 2010 року:
- заборгованість за кредитом - 16 787,82 грн.;
- заборгованість за відсотками за користування кредитом - 2 288,16 грн.;
- прострочена заборгованість за щомісячною комісійною винагородою - 4 200 грн.;
- пеня - 10 069,63 грн.;
за договором про надання траншу № 5.17891/5767 від 20.08.2008 року:
- заборгованість за кредитом в сумі 52 503,82 доларів США (за курсом НБУ на дату розрахунку 417 421,12 грн.)
- заборгованість по відсоткам за користування кредитом 3 202,09 доларів США (за курсом НБУ на дату розрахунку - 25 457,58 грн.)
- пеня - 12 580,22 грн.;
за договором про надання траншу № 5.17387/5767 від 18.07.2008 року:
- заборгованість за кредитом в сумі 47 860,20 доларів США (за курсом НБУ на дату розрахунку 380 502,95 грн.)
- заборгованість по відсоткам за користування кредитом 3 303,84 доларів США (за курсом НБУ на дату розрахунку - 26 266,52 грн.)
- пеня - 11 756,40 грн.,
що підтверджується розрахунком заборгованості по договорам про надання траншу № 5.17387/5767 від 18 липня 2008 року, № 5.17891/5767 від 20.08.2008 року, №501.41238/5767 від 26.03.2010 року (а.с. 44-48).
Також, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема, операції з валютними цінностями.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до п.п. «в», «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Відповідно до п. 2 ст. 6 вищевказаного Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України: від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.
Отже, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
В судовому засіданні встановлено, що позивач має відповідний дозвіл на здійснення кредитування в іноземній валюті.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як па підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57 - 60 ЦПК.
Судова колегія вважає, що відповідачі не довели ті обставини, на які вони посилались як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.
Із всього вищевикладеного вбачається, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 (в інтересах ОСОБА_2) - відхилити.
Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09 березня 2011 року по цивільній справі за позовною заявою публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді С.П. Гайворонський
В.А. Станкевич
С.М. Сегеда