Справа № 1313/519/2012
29.02.2012 року Миколаївський районний суд Львівської області
в складі: головуючого -судді Дем'яновський Ю. Г.
при секретарі Котула В.С.
з участю представника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, поділ їх майна, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності у порядку спадкування за законом ,-
позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, поділ їх майна, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності у порядку спадкування за законом.. В обгрунтування своїх позовних вимог позивачі покликаються на те, що у період з 16 травня 1967 року по 3 травня 1993 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5. За час шлюбу у них народилося двоє дітей- син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_3 . Під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за їх спільні кошти як подружжя збудували житловий будинок А-2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 208,0 кв. метрів у складі трьох житлових кімнат площею 78,8 кв. метрів та кухні,- загальною вартістю 61541 гривня. З травня 1993 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано, але вони продовжували спільно проживати до часу смерті останнього. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Житловий будинок ОСОБА_2 та ОСОБА_5 збудували спільно під час шлюбу. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Житловий будинок А-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за життя ОСОБА_5 належав йому та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_5, не повідомивши ОСОБА_2, оформив право власності на цей будинок лише на себе, і отримав свідоцтво про право особистої власності на згаданий житловий будинок.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить (належало) їм на праві спільної сумісної власності, при цьому частки дружини і чоловіка є рівними, тобто ОСОБА_2 належить 1/2 зазначеного житлового будинку. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності припиняється. ОСОБА_2 вважає, що вона має право на поділ зазначеного житлового будинку шляхом визначення її ідеальної частки у розмірі 1/2 цього майна, загальною площею такої частки- 104,0 кв. метри (208,0 кв. метри х 1/2 = 104,1 кв. метри), житловою площею даної частки- 39,4 кв. метри (78,8 кв. метри х 1/2 = 39,4 кв. метри), і загальною вартістю її частки 30770,5 грн. (тридцять тисяч сто сімсот сімдесят гривень 50 копійок), (61541 грн. х 1/2 = 30770,5 грн.).
За життя ОСОБА_5 йому належала тільки 1/2 спірного житлового будинку, яка і становить його спадщину. ОСОБА_5 не залишив заповіту щодо цього майна, а тому воно спадкується за законом. На час смерті ОСОБА_5 не було в живих його батьків, а з ОСОБА_2 він був розлучений, то спадкоємцями 1/2 спірного житлового будинку у рівних частках є його діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4. ОСОБА_3 після смерті батька ОСОБА_5 прийняла спадщину шляхом фактичного володіння спадковим майном - проживання у житловому будинку. ОСОБА_3 має право на половину із 1/2, тобто на 1/4, спірного будинку загальною вартістю частки 15385,25 грн. (п'ятнадцять тисяч триста вісімдесят п'ять гривень 25 копійок), (30770,5 грн. х 1/2 = 15385,25 грн.). Відповідно, право на таку ж частку, тобто 1/4, спірного будинку має ОСОБА_4.
21 травня 2004 року державний нотаріус Миколаївської державної нотаріальної контори безпідставно видав відповідачу ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_5 - всього житлового будинку А-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_4.
Враховуючи вищенаведені факти, позивачі просять:
1. Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на житловий будинок А-2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 208,0 кв. метрів у складі трьох житлових кімнат площею 78,8 кв. метрів і кухні- загальною вартістю 61541 гривня.
2. Поділити цей житловий будинок: визнати ідеальну частку ОСОБА_2 у вказаному майні у розмірі 1/2 житлового будинку загальною площею такої частки- 104,0 кв. метри, житловою площею даної частки- 39,4 кв. метри та її загальною вартістю 30770 гривень 50 копійок.
3. Визнати право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
4. Визнати право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/4 житлового будинку А-2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею такої частки 52,0 кв. метри, житловою площею даної частки 19,7 кв. метрів і її загальною вартістю 15385 гривень 25 копійок.
5. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 травня 2004 року, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Микола ївської державної нотаріальної контори, яке зареєстрованого у реєстрі за №1224.
В судове засідання позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з"явилися однак подали до суду заяву в якій просять розгляд справи проводити у їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судове засідання не з"явився, подав до суду заяву в якій проти позову не заперечив, просить його задоволити в повному обсязі.
Представник третьої особи Миколаївської державної нотаріальної контори в судове засідання не з"явилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначає, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області у цивільній справі №2-276/2004 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16.05.1967р. по 03.05.1993року. Після офіційного розірвання шлюбу сторони продовжували проживати разом однією сімєю до смерті ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім цього вищевказаним рішенням встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1, збудований під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і є їхньою спільною сумісною власністю. На цій же земельній ділянці збудований їх спільний будинок та гараж, які зареєстровані за ОСОБА_4, однак збудовані за спільні кошти членів сімї ОСОБА_2, а тому за законом є їхньою спільною сумісною власністю. Рішення від 25.03.2004 року за №2-276/2004 року набрало законної сили.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини, що передбачено ч.З ст.61 Цивільного-процесуального кодексу України.
Шлюбні правовідносини станом на той час регулювалися Кодексом про шлюб та сім'ю УРСР від 1969 року.
Статтею 22 цього Кодексу передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Отже, суд здобувши в судовому засіданні належні долказиприходить до висновку що житловий будинок А-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за життя ОСОБА_5 належав йому та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
27 квітня 1993 року (під час шлюбу) у Миколаївській міській раді ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно даного свідоцтва слідує, що ОСОБА_5 вказаний єдиним його власником.
Відповідно до ч.1 ст.28 названого Кодексу дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить (належало) їм на праві спільної сумісної власності, при цьому частки дружини і чоловіка є рівними. З аналізу даної норми закону, вбачається, що ОСОБА_2 належить 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1.
Згідно ч.З ст.372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності припиняється.
Згідно з ч.І ст.356 цього Кодексу власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Отже, ОСОБА_2 має право на поділ зазначеного житлового будинку шляхом визначення її ідеальної частки у розмірі 1/2 цього майна, загальною площею такої частки- 104,0 кв. метри (208,0 кв. метри х 1/2 = 104,1 кв. метри), житловою площею даної частки- 39,4 кв. метри (78,8 кв. метри х 1/2 == 39,4 кв. метри), і загальною вартістю її частки 30770,5 грн. (тридцять тисяч сто сімсот сімдесят гривень 50 копійок), (61541 грн. х 1/2 = 30770,5 грн.).
В судовому засіданні, не знайшов спростування той факт, що за життя ОСОБА_5 йому належала тільки 1/2 спірного житлового будинку, яка і становить його спадщину.
Станом на час відкриття спадщини правовідносини щодо неї регулювалися Цивільним кодексом УРСР від 1963 року.
Згідно цього Кодексу спадкоємство здійснюється за законом, якщо воно не змінено заповітом. Оскільки, ОСОБА_5 не залишив заповіту щодо свого майна, а тому воно спадкується за законом.
Згідно з ч.1 ст.529 цього Кодексу при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого. Оскільки, на час смерті ОСОБА_5 не було в живих його батьків, а з ОСОБА_2 він був розлучений, то спадкоємцями 1/2 спірного житлового будинку у рівних частках є його діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
ОСОБА_3 після смерті батька ОСОБА_5 прийняла спадщину шляхом фактичного володіння спадковим майном- проживання у житловому будинку, що відповідає вимогам п.1 ч.1 ст.549 вказаного Кодексу. Отже, ОСОБА_3 має право на половину із 1/2, тобто на 1/4, спірного будинку загальною вартістю частки 15385,25 грн. (п'ятнадцять тисяч триста вісімдесят п'ять гривень 25 копійок), (30770,5 грн. х 1/2 = 15385,25 грн.). Право на іншу 1/4, спірного будинку АДРЕСА_1 має ОСОБА_4.
21 травня 2004 року державний нотаріус Миколаївської державної нотаріальної контори видав ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстрованого у реєстрі за №1224, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_5- всього житлового будинку А-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_4.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
За таких обставин позовні вимоги щодо визнання свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 травня 2004 року виданого державний нотаріус Миколаївської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 недійсним, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, проти чого не заперечив і ОСОБА_4, а тому вищевказане свідоцтво про право на спадщину слід визнати недійсним
В судовому засіданні встановлено, про те, що ОСОБА_5 оформив право власності на будинок АДРЕСА_1 лише на себе, не вказавши інших спадкоємців, та те, що цей житловий будинок перейшов у порядку спадкування за законом до ОСОБА_4, позивачі дізналися із рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 21 січня 2012 року у цивільній справі №2-1229/2011 за позовом ВАТ „Державний ощадний банк" до ОСОБА_4.
Згідно з ч.З ст.29 Кодексу про шлюб і сім'ю УРСР від 1969 року для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Відповідно до ст.11 цього Кодексу цей строк позовної давності обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Оскільки позивачі дізналися про рішення суду 21.01.2012 року тому, вони дотримали встановлені строки звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.32 Цивільного процесуального кодексу України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відпо відачів, якщо права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави.
Як вище викладено, спірні відносини між позивачами і відповідачем виникли із сімейних правовідносин, які трансформувалися у правовідносини власності.
Ст.69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Згідно ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Сторони в судовому засіданні не заперечують факту належності спірного будинку АДРЕСА_1, на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а тому за нею слід визнати право власності на належну їй частку житлового будинку.
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 25.03.2004 року за №2-276/2004 р. визначено, що житловий будинок АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а також спільною сумісною власністю є збудований на даній території будинок Б-1 та гараж Ж, хоча і зареєстрований за ОСОБА_4.
Згідно ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у такому ж порядку, згідно ч. 3 ст. 370 ЦК України).
Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів.
Згідно ч. 1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За таких умов, виходячи з принципу змагальності сторін, встановленого ст. 10 ЦПК України, та враховуючи не заперечення відповідача щодо позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд вважає позовні вимоги доведеними, і такими що підлягають задоволенню в повному обсязі
Керуючись ст.ст. ст.ст. 1, 8, 10, 57, 61, 158, 208, 209, 212-216 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 69, 70 СК України, 364, 370, 601, 606 ЦК України,, суд,-
Позов задоволити.
1. Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на житловий будинок А-2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 208,0 кв. метрів у складі трьох житлових кімнат площею 78,8 кв. метрів і кухні- загальною вартістю 61541 гривня.
2. Поділити житловий будинок А-2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 :
визнати ідеальну частку ОСОБА_2 у вказаному майні у розмірі 1/2 житлового будинку загальною площею такої частки- 104,0 кв. метри, житловою площею даної частки- 39,4 кв. метри та її загальною вартістю 30770 гривень 50 копійок.
3. Визнати право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
4. Визнати право спільної часткової власності ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом на 1/4 житлового будинку А-2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею такої частки 52,0 кв. метри, житловою площею даної частки 19,7 кв. метрів і її загальною вартістю 15385 гривень 25 копійок.
5. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 травня 2004 року, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Микола ївської державної нотаріальної контори, яке зареєстрованого у реєстрі за №1224.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області протягом 10 днів з моменту його проголошення.
Суддя : Дем'яновський Ю. Г.