06 вересня 2011 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Виноградової Л.Є.
Сегеди С.М.
при секретарі Карпенко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, (третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4) про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом за апеляційною скаргою ОСОБА_5 (в інтересах ОСОБА_2) на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010 року,
встановила :
ОСОБА_2, через свого представника, звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про виселення, та після неодноразових змін та доповнень позову, просила визнати недійсним заповіт від 17 квітня 2007 року, укладений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3, та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 послалась на те, що звернувшись до нотаріальної контори для отримання спадщини взнала, що її батько склав заповіт на ОСОБА_3, однак, вона ставить під сумнів волевиявлення ОСОБА_6 щодо укладення заповіту, оскільки під час його укладення ОСОБА_6 хворів та знаходився під дією медичних препаратів, а також тим, що в неї виникли сумніви, стосовно підписання її батьком заповіту від 17 квітня 2007 року.
Головуючий у першій інстанції - Дерус А.В. Справа № 22ц-2287/2011 р.
Доповідач - Гайворонський С.П. Категорія ЦП : 37
У судовому засіданні:
- представник позивачки наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі;
- ОСОБА_3 проти позову заперечував, та пояснив, що з ОСОБА_6 знайомий багато років, він був його другом. З своєю дочкою - ОСОБА_2 померлий знаходився у поганих відносинах і зв'язку не підтримував. Крім того, він регулярно бачився та постійно допомагав померлому. Також, ОСОБА_6 декілька разів пропонував скласти на нього заповіт. За декілька днів до смерті стан ОСОБА_6 погіршився і ОСОБА_3 настояв на госпіталізації померлого. ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_3 залишити на нього заповіт. Після цього, ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса, яка приїхала до лікарні і посвідчила заповіт. Поховання ОСОБА_6 здійснював за власні кошти.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 (в інтересах ОСОБА_2) просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Судова колегія, запобігаючи тривалому розгляду даної справи, вважає можливим розглянути справу у відсутності не з'явившихся осіб, які були сповіщені належним чином про час та місце цього судового засідання.
Причину неявки в судове засідання представника ОСОБА_5 (сповіщеного належним чином), судова колегія вважає неповажною і такою, що не перешкоджає розглядові даної справи.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відмовляючи в задоволенні вищевказаного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Згідно зі ст. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом.
Відповідно до ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
При цьому, районний суд правильно встановив, що померлий ОСОБА_6, заповітом від 17 квітня 2007 року, все своє майно заповів ОСОБА_3 Даний заповіт був зареєстрований у спадковому реєстрі за № 824 (т. 1, а.с. 35).
Згідно листа № 8309-06/4827 від 30 серпня 2007 року КП «ОМБТІ та РОН» квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_6 на праві приватної власності згідно з свідоцтвом про право власності на житло, яке видане УЖКГ Одеської міської ради 04 березня 2004 року (т. 1, а.с. 08, 21).
Відповідно до свідоцтва про смерть від 24 квітня 2007 року, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 37).
Як зазначено в листі № 3525 від 21 грудня 2007 року шостої Одеської державної нотаріальної контори, відкрита спадкова справа № 371/07 щодо майна ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2. Заяви подали: ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Свідоцтво про право на спадщину не видавалося (т. 1, а.с. 82).
Згідно з актом № 879 комісійної посмертної судово - психіатричної експертизи від 28 серпня 2008 року, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час підписання заповіту від 17 квітня 2007 року психічним захворюванням не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_6 не мав фізичних розладів, які б заважали йому вірно усвідомлювати зміст своїх дій. ОСОБА_6 міг правильно усвідомлювати зміст підписаного ним 17 квітня 2007 року заповіту (т. 1, а.с. 182-191).
Ухвалою судової колегії судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2011 року, по даній справі була призначена судово-почеркознавча експертиза, виконання якої доручено експертам науково-дослідницького експертно-криміналістичної центру при ГУМВС України в Одеській області (т. 3, а.с. 213-216).
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 981 від 06 липня 2011 року, рукописні записи і підписи у графі «ПІДПИС» заповіту серійним номером ВЕК № 655503 від 17 квітня 2007 року, складеного ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 та надані експертам вищевказані документи (ухвала судової колегії судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2011 року), виконані однією особою - ОСОБА_6 (т. 3, а.с. 220-229).
Вищевказані висновки комісійної посмертної судово - психіатричної експертизи від 28 серпня 2008 року, та судово-почеркознавчої експертизи № 981 від 06 липня 2011 року, повністю спростовують доводи позивачки стосовно неможливості укладення ОСОБА_6, заповіту від 17 квітня 2007 року, внаслідок хвороби та прийняття ліків.
Отже, доводи позивачки стосовно того, що ОСОБА_6 не підписував заповіт від 17 квітня 2007 року, спростовуються вищезазначеними показами ОСОБА_3, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, висновками комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи від 28 серпня 2008 року та судово-почеркознавчої експертизи № 981 від 06 липня 2011 року.
Судова колегія, на підставі вищевикладеного вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що заповіт від 17 квітня 2007 року відповідає по формі та змісту вимогам закону, а тому не має підстав для визнання його недійсним. Відтак, немає підстав і для визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом.
Судова колегія вважає, що ОСОБА_2 та її представник не довели ті обставини, на які вони посилались як на підставу своїх вимог щодо вищевказаного позову, що є їх обов'язком згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.
При цьому суд створив всі умови для змагальності процесу.
Із всього вищевикладеного вбачається, що суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі врахував положення ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо того, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 (в інтересах ОСОБА_2) - відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4) про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Суду Касаційної інстанції України.
Судді С.П. Гайворонський
Л.Є. Виноградова
С.М. Сегеда