23 серпня 2011 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Виноградової Л.Є.
Кононенко Н.А.
при секретарі Карпенко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори про визнання нотаріальних дій, які здійснені Білгород-Дністровською державною нотаріальною конторою Одеської області неправомірними, пов'язаними з прийняттям документів на право спадкування зі сторони ОСОБА_4 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 березня 2011 року,
встановила :
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори про визнання нотаріальних дій, які здійснені Білгород - Дністровською державною нотаріальної конторою Одеської області неправомірними, пов'язаними з прийняттям документів на право на спадкування зі сторони ОСОБА_4, просила суд прийняти рішення, яким визнати нотаріальні дії, які були здійснені Білгород - Дністровською державною нотаріальною конторою в Одеській області незаконними, пов'язаними з прийняттям документів на право спадщини зі сторони ОСОБА_4
В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказувала, що 31 березня 2010 року нею в нотаріальну контору м. Білгород-Дністровський було подано заяву про відкриття спадщини, а також про прийняття спадщини після смерті її рідної сестри ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Головуючий у першій інстанції - Прийомова О.Ю. Справа № 22ц -3609/2011р.
Доповідач - Гайворонський С.П. Категорія ЦП : 37
При подані документів 31 березня 2010 року нотаріус пояснила, що є ще ОСОБА_4, який на протязі 20 років не з'являвся та більш нічого не пояснила.
Пізніше вона взнала, що дійсно на вказане майно претендує син покійного чоловіка її сестри ОСОБА_6 - ОСОБА_7, якого не має вже 20 років.
Вона звернулася до нотаріальної контори з проханням надати їй документи які подав до нотаріальної контори ОСОБА_4, однак нотаріусом їй було відмовлено, оскільки всі нотаріальні дії, які здійснюються органами нотаріату, є таємними і тільки стосуються тих осіб, у відношенні яких здійснюються нотаріальні дії.
На неправомірні дії нотаріуса вона зверталася з заявою до головного управління юстиції в Одеській області, де їй надана відповідь, що вона не є спадкоємицею ОСОБА_6 та порушень законодавства завідуючим Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 при оформлені спадкових справ після смерті ОСОБА_6 не виявлено.
Головне управління не має правових підстав надати інформацію щодо проведеної перевірки, оскільки позивачка не є спадкоємицею померлого ОСОБА_6 та рекомендовано їй звернутися до суду.
Оскільки державна нотаріальна контора порушила її права, пов'язані з прийняттям документів на права спадкування від ОСОБА_4, тому вона і звернулася з позовом до суду.
У судовому засіданні:
- позивачка позов підтримала, просила суд його задовольнити;
- відповідач з позовними вимогами позивачки не погодилася, просила суд в їх задоволені відмовити, про що надала заяву.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 березня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відмовляючи в задоволенні вищевказаного позову суд першої інстанції виходив з того, що за заявою ОСОБА_7 пpo прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року батька ОСОБА_6, 06 березня 1991 року заведена спадкова справа до майна померлого.
31 жовтня 1991 року подала заяву про прийняття спадщини дружина померлого ОСОБА_5, інших заяв про прийняття спадщини або відмови від її прийняття не надходило, таким чином визначено коло спадкоємців за законом - син та дружина померлого.
31 жовтня 1991 року Білгород-Дністровською міською державною нотаріальною конторою дружині померлого ОСОБА_6 ОСОБА_5 видані свідоцтва пpo право на спадщину за законом на 1/2 частину грошових вкладів та 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, що належало померлому, а також видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину в спільному майні подружжя на грошовий вклад.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 жовтня 1991 року (а.с. 9), після смерті ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року на 1/2 долю спадкового майна прийняла його дружина ОСОБА_5, спадкове майно складається з: 2/5 частин житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1.
На 1/2 частину спадкового майна свідоцтво про право на спадщину ще не видано.
Відповідно реєстраційного посвідчення (а.с. 10) за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину зареєстровано право власності на 2/5 частини в житловому будинку, розташованому в АДРЕСА_1.
Син померлого ОСОБА_4 на той час не звернувся до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину за законом на належну йому частку в майні померлого батька адже діючим законодавством видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, що її прийняли, строком не обмежена.
Спадкоємцю ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на належну йому долю в спадщини після смерті померлого батька ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
Позивач ОСОБА_3 є спадкоємицею другої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року сестри ОСОБА_10 та не є спадкоємицею майна померлого ОСОБА_6
31 березня 2010 року позивачкою в нотаріальну контору м. Білгород - Дністровський було подано заяву про відкриття спадщини, а також про прийняття спадщини після смерті її рідної сестри ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується спадковою справою (а.с. 51-62).
На неправомірні дії нотаріуса позивачка зверталася з заявою до головного управління юстиції в Одеській області, де їй надана відповідь, що вона не є спадкоємицею ОСОБА_6 та порушень законодавства завідуючим Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 при оформлені спадкових справ після смерті ОСОБА_6 не виявлено.
Головне управління не має правових підстав надати інформацію щодо проведеної перевірки, оскільки позивачка не є спадкоємицею померлого ОСОБА_6 (а.с. 14).
Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з ствердженнями позивачки стосовно того, що син померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_4 претендує на спадщину після смерті її сестри, те що в свідоцтві про право на спадщину за законом та в реєстраційному посвідченні МБТІ вказані різні частини які належать ОСОБА_5, що її права державною нотаріальною конторою порушені прийняттям документів на право спадкування від ОСОБА_4, оскільки вищевказані ствердження позивачки не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи і доказів цього нею не надано.
Крім того, судова колегія зазначає, що нотаріус згідно з Законом України «Про нотаріат» не є ні суб'єктом владних повноважень, ані юридичною особою.
У разі, якщо в конкретній справі виникає спір між спадкоємцями щодо певного спадкового майна, то сторонами у справі є не спадкоємець і нотаріус, а спадкоємці між собою.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що ОСОБА_3 не довела ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог щодо вищевказаного позову, що є її обов'язком згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.
На підставі викладеного вище, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 березня 2011 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори про визнання нотаріальних дій, які здійснені Білгород-Дністровською державною нотаріальною конторою Одеської області неправомірними, пов'язаними з прийняттям документів на право спадкування зі сторони ОСОБА_4 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Суду Касаційної інстанції України.
Судді С.П. Гайворонський
Л.Є. Виноградова
Н.А. Кононенко