ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-51/620-201229.02.12
За позовом Заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі:
1) Державної екологічної інспекції у м. Києві
2) Київської міської ради
до Комунального підприємства по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст"
про стягнення 9 751 320,00грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від прокуратури: Половенко Л.В.
від позивача 1: Кульчіцька О.М., Роздольський І.О.
від позивача 2: не з'явилися
від відповідача: Гуцул В.О., Бондарюк М.П.
Заступник прокурора Печерського району м. Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у м. Києві та Київської міської ради з позовом до Комунального підприємства по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" про стягнення 9 751 320,00грн. Позовні вимоги обґрунтовані засміченням земельної ділянки орієнтовною площею 600 кв.м будівельними відходами висотою 1,5 м, що, на думку прокуратури, є порушенням вимог ст.35 Закону України «Про охорону земель»та ст.96 Земельного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2012р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06.02.2012р. за участю учасників судового процесу, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У судовому засіданні 06.02.2012р. судом на підставі ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 29.02.2012р.
У процесі провадження у справі позивач 1 надав письмові пояснення по суті спору, в яких Державна екологічна інспекція у м. Києві зазначила, що 15.08.2011р. державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища в м. Києві у присутності директора відповідача проведено позапланову перевірку дотримання вимог чинного природоохоронного законодавства КП по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст»за адресою: м.Київ, Набередно-Печерська дорога, 2 та виявлено засмічення земельної ділянки орієнтовною площею 600кв.м. будівельними відходами площею 1,5 м, про що складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.08.2011р.
Також позивач 1 надав письмові пояснення, в яких зазначив, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2012 рік у частині доходів є 30% грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. При цьому, до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70% грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської діяльності.
Позивач 2 письмових пояснень по суті спору не надав, представник Київської міської ради у попередньому засіданні підтримав заявлені прокуратурою вимоги.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні. Так, відповідач стверджує, що у матеріалах справи відсутні передбачені законодавством дані, що підтверджують засмічення відповідачем земельної ділянки, що унеможливлює достовірно встановити факт її засмічення, а розрахунок шкоди внаслідок засмічення земельної ділянки, який здійснено за відсутності усіх необхідних для того документів, не може вважатись належним та допустимими доказом на підтвердження розміру цієї шкоди. Крім того, відповідач стверджував, що такий розрахунок шкоди позивачем 1 йому не направлявся, а тому порушено його право на оскарження та опротестування матеріалів перевірки. Серед іншого, відповідачем до матеріалів справи надано дозвіл №8038200000-168 на розміщення відходів у 2011 році, виданий КП по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" з терміном дії 1 рік з 01.01.2011р. до 31.12.2011р., а також ліміти №8038200000-168 утворення та розміщення відходів на 2011 рік КП по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст".
У даному судовому засіданні представники прокуратури та позивача 1 підтримали заявлені вимоги та наполягали на задоволенні позову.
Представники позивача 2 у дане судове засідання не з'явилися, додаткових пояснень по суті спору не надали, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомили.
Відповідач проти позову заперечував.
Приймаючи до уваги, що позивач 2 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника позивача 2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового засідання та витребуваних судом.
У судовому засіданні 29.02.2012р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, Господарський суд міста Києва, -
15.08.2011р. начальником Державної екологічної інспекції в м.Києві видано державним інспекторам з охорони навколишнього природного середовища Федченко М.С. та Юргіну Д.В. направлення №1083 для проведення в період з 15.08.2011р. по 19.08.2011р. позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства при використанні КП по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст»земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Київ, Набережно-Печерська дорога, 4.
Так, державними інспекторами Державної екологічної інспекції в м. Києві у серпні 2011 року проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства КП по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст».
В результаті зазначеної перевірки встановлено, що для власних потреб відповідач використовує земельну ділянку на Набережно-Печерській дорозі, 4 для розташування піскобази за кадастровим номером 90:110:002 площею 5965 кв.м, дана земельна ділянка підприємством використовується для складування будівельних відходів; КП по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст»допустило засмічення земельної ділянки орієнтовною площею 600 кв.м будівельними відходами висотою 1,5 м, що є порушенням вимог ст.35 Закону України «Про охорону земель»та ст.96 Земельного кодексу України, адміністративна відповідальність передбачена ст.52 КУпАП.
За результатами проведеної перевірки державними інспекторами Державної екологічної інспекції в м. Києві складено акт № б/н перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.08.2011р.
За матеріалами перевірки, а саме -акту перевірки від 19.08.2011р. державними інспекторами Державної екологічної інспекції в м. Києві здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок засмічення земельної ділянки площею 600 кв.м на земельній ділянці КП по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст»твердими будівельними відходами по вул. Набережно-Печерська дорога, 4 в м. Києві, відповідно до Методики визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства», та відповідно до якого загальна сума нанесених державі збитків склала 9 751 320грн.
22.08.2011р. позивачем 1 видано припис про ліквідацію та в подальшому не допущення засмічення земельної ділянки, термін виконання якого встановлено -постійно з дня підписання припису.
В матеріалах справи наявний супровідний лист позивача 1 №2636-08/20 від 22.08.2011р. про направлення відповідачу акту від 19.08.2011р. перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та припис від 22.08.2011р.
У процесі провадження у справі прокуратура стверджувала, що відповідачем не було вжито зазначених у приписі від 22.08.2011р. вимог.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.
Згідно ст.ст. 4, 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки, а державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (ст. 162 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 35 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі. Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншим законодавством України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 16 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.
Статтею 13 Закону України “Про охорону земель” передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі охорони земель належать, зокрема, подання позовів про відшкодування шкоди і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства України про охорону земель.
Відповідно до положення про Державну екологічну інспекцію у м. Києві, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №136 від 12.12.2011р., Державна екологічна інспекція у м.Києві (далі -Держекоінспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який діє у складі Держекоінспекції України і їй підпорядковується. Голова Київської міської державної адміністрації координує діяльність Держекоінспекції і сприяє їй у виконанні покладених на неї завдань. Повноваження Держекоінспекції поширюються на територію міста Києва.
При цьому, позивач здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням, серед інших, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання вимог законодавства про екологічну безпеку, а також вимог законодавства про використання та охорону земель, серед іншого, із здійснення заходів із запобігання забрудненню земель відходами, додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель, а також за додержанням вимог законодавства про поводження з відходами.
Здійснюючи покладені на позивача завдання Держекоінспекція має право проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження; перевіряти документи на право спеціального використання природних ресурсів (дозволи, ліцензії, сертифікати, висновки, рішення, ліміти, квоти, погодження свідоцтва); розраховувати розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства та пред'являти претензії; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Проведення перевірок дотримання вимог природоохоронного законодавства позивач 1 повинен здійснювати у відповідності до вимог Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 року № 1520, якою затверджено Положення "Про державну екологічну інспекцію України" та інших законодавчих актів.
Документом, який визначає процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів, є Порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затверджений наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. № 464, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 15.01.2009р. за №18/16024 (далі -Порядок).
Відповідно до п. 4.13 Порядку за результатами проведеної перевірки, в тому числі спільної з іншими органами державного нагляду (контролю), державним інспектором складається акт перевірки вимог природоохоронного законодавства.
Пунктом 4.16 Порядку передбачено, що до акта перевірки додаються (за наявності) порівняльні таблиці, графіки, схеми, оформлені належним чином, підписані та надані посадовими особами суб'єкта господарювання, що перевіряється.
Відповідно до п. 3.5 Порядку при виявленні засмічення визначаються на місці обсяги засмічення відходами та інші показники, які необхідні для визначення розмірів шкоди.
Згідно з п. 5.3 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997 року № 171, відходи, що спричинили засмічення земельної ділянки, класифікуються за 4 класами небезпеки згідно з ДСанПіН 2.2.7.029-99 "Державні санітарні правила і норми. Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення класу їх небезпеки для здоров'я населення", що затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.07.1999 року № 29, чинними нормативними документами у сфері поводження з відходами.
Відповідно до п. 4.18 Порядку у разі виявлення під час проведення перевірки порушення вимог природоохоронного законодавства, за які згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративна відповідальність, державні інспектори складають протокол про адміністративне правопорушення відповідно до наказу Мінприроди України від 05.07.2004 N 264 "Про затвердження Інструкції з оформлення органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України матеріалів про адміністративні правопорушення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.07.2004 за N 934/9533.
В свою чергу, пунктами 4.20, 4.21, 4.22 Порядку передбачено, що в останній день перевірки два примірники акта перевірки підписуються державними інспекторами, які проводили перевірку, і всіма членами комісії (якщо перевірка проводилася комісією), керівником або уповноваженою особою суб'єкта господарювання. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта перевірки. У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт, про це зазначається в акті перевірки. Один примірник акта перевірки (з відповідними додатками) передається керівнику (уповноваженій ним особі) суб'єкта господарювання, про що на останній сторінці примірників акта перевірки робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка отримала акт перевірки, із зазначенням посади, прізвища та ініціалів, а також дати одержання акта. Другий примірник акта перевірки зберігається в органі Мінприроди. У разі, якщо посадова особа або уповноважений нею представник суб'єкта господарювання відмовляється від отримання акта перевірки особисто, то такий акт передається через канцелярію суб'єкта господарювання (із зазначенням вхідного реєстраційного номера) або відправляється рекомендованим листом. До примірника акта, який зберігається в органі Мінприроди, додаються документи, що підтверджують факт поштового відправлення та вручення адресату акта перевірки.
Згідно з п.п. 4.23 -4.24 Порядку на підставі акта, який складено за результатами перевірки, протягом п'яти днів з дня її завершення, у разі виявлення порушень вимог природоохоронного законодавства складається припис про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища (додаток 4). Припис щодо усунення порушень природоохоронного законодавства складається у двох примірниках, один з яких не пізніше п'яти робочих днів з дня складення акта надається керівнику суб'єкта господарювання чи уповноваженій ним особі для виконання, другий з підписом такої особи залишається в органі Мінприроди, який здійснював перевірку. У разі, якщо посадова особа або уповноважений нею представник суб'єкта господарювання відмовляється від отримання приписів особисто, припис відправляється рекомендованим листом.
Згідно з ч.8 ст.7 зазначеного Закону припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.252 ЦК України).
Відповідно до ч. 9 ст. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" невиконання приписів, розпоряджень та інших розпорядчих документів органу державного нагляду (контролю) тягне за собою застосування штрафних санкцій до суб'єкта господарювання згідно із законом.
Дослідивши матеріали справи суд зазначає, що у акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.08.2011р. не зазначено плану-схеми земельної ділянки, що перевірялась, доказів складання такої до суду не надано.
Крім того, доказів складення державними інспекторами позивача 1 протоколу про адміністративне правопорушення до суду також не надано, в той час, коли у акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.08.2011р. зазначено, що за допущене відповідачем порушення передбачена адміністративна відповідальність.
Зі змісту акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.08.2011р. вбачається, що вищезазначена перевірка проводилась у присутності директора відповідача Левченка О.А., однак, такий акт керівником КП по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст»не підписаний, відомості щодо відмови останнього підписати акт у ньому не зазначені.
Представник відповідач проти факту присутності керівника КП по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст»під час проведення зазначеної перевірки заперечував.
Серед іншого, вимоги щодо передачі акту керівнику відповідача під час перевірки не дотримані, оскільки акт від 19.08.2011р. таких відомостей не містить, доказів передачі зазначеного акту через канцелярію відповідача (із зазначенням вхідного реєстраційного номера) або відправлення рекомендованим листом до суду не надано.
При цьому суд зазначає, що виданий позивачем 1 припис від 22.08.2011р. керівником відповідача до виконання не був прийнятий, оскільки підпису останнього вказаний припис не містить, а докази направлення такого відповідачу у суду відсутні. Разом з тим, судом відхиляються твердження прокуратури та позивача 1, що супровідним листом Державної екологічної інспекції в м.Києві від 22.08.2011р. №2636-08/20 підтверджується факт надсилання відповідачу акту від 19.08.2011р. та припису від 22.08.2011р., оскільки такий лист не містить відтисків на підтвердження реєстрації такого у вхідній кореспонденції відповідача, а доказів поштового відправлення та вручення адресату акта перевірки суду не надано, як і не надано документально підтверджених відомостей відправлення відповідачу рекомендованим листом припису від 22.08.2011р.
У судовому засіданні 29.02.2012р. представник відповідача проти отримання зазначеного листа заперечив.
Статтею 21 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено право суб'єкта господарювання на звернення до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). У разі надходження такого звернення суб'єкта господарювання відповідний центральний орган виконавчої влади зобов'язаний розглянути його в установленому законом порядку.
Натомість реалізація зазначеного права суб'єктами господарювання безпосередньо пов'язана з належним виконанням органами державного нагляду покладених на них зобов'язань, невиконання яких, в свою чергу, призводить до порушень їх прав, як в даному випадку до позбавлення відповідача можливості оскаржити рішення позивача 1.
Крім того, суд звертає увагу, що державними інспекторами позивача 1 натурного обстеження виконання відповідачем вимог припису не проводилось, акту обстеження за результатами такого не складалось.
В той же час, суд звертає увагу на неможливість встановлення строків для виконання вимог припису, адже зазначений у приписі від 22.08.2011р. строк у графі «термін виконання»не визначений ані роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, ані календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
В свою чергу, неможливо прийняти як належний здійснений позивачем 1 розрахунок розміру шкоди, оскільки акт від 19.08.2011р.не містить у повній мірі інформації щодо обсягів засмічення відходами та інших показників, які необхідні для визначення розмірів шкоди, як того вимагають положення п. 3.5 Порядку, адже, по-перше, у вказаному акті зазначена орієнтовна площа засміченої земельної ділянки, по-друге, в порушення вказаної Методики акт перевірки від 19.09.2011р. не містить відомостей про клас небезпеки виявлених відходів та не зазначено, яких негативних наслідків заподіяно або може бути заподіяно земельній ділянці чи навколишньому природному середовищу внаслідок розміщення на ній будівельних відходів.
Тож, судом встановлено, що факт порушення природоохоронного законодавства не зафіксований у встановленому законом порядку.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що перевірка позивачем 1 проведена з порушенням встановленого порядку проведення таких, а тому висновки, які містяться в складеному за результатами перевірки акті від 19.08.2011р., не можуть вважатись законними та достатніми підставами для застосування відповідальності за порушення природоохоронного законодавства.
Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Оскільки порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається, зокрема, нормами Цивільного кодексу України, а саме: ст. 1166, то правовідносини між сторонами у даній справі виникли з приводу заподіяння шкоди, тобто з делікту.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1)протиправної поведінки;
2)шкоди;
3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4)вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до п. 1.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.06.2001 позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
За приписами ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 56 Закону України "Про відходи" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Відповідно до частини 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
При цьому, ст. 43 Закону України "Про відходи" закріплює, що підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.
Згідно зі ст. 56 Закону України «Про охорону земель»шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Згідно з абзацами 2 та 11 ст.1 Закону України "Про відходи" (в редакції від 02.12.2010р., чинній на момент проведення перевірки) відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів;
Відповідно до ст. 66 Конституції України кожен громадянин зобов'язаний не заподіювати шкоди природі.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»громадяни України, в тому числі землекористувачі, зобов'язані компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
Нормою п. б ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України на землекористувачів покладено обов'язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.
Відповідно до статті 153 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності; ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання; своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів; здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів; відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів. Законом можуть бути визначені й інші обов'язки суб'єкта господарювання щодо використання природних ресурсів у господарській діяльності.
Частиною 7 ст. 33 Закону України "Про відходи" заборонено несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міста та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.
Частиною 2 статті 46 Закону України "Про охорону земель" на підприємства, установи, організації, а також громадян, діяльність яких пов'язана з накопичення відходів, покладено обов'язок забезпечувати своєчасне вивезення відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.
Несанкціоноване розміщення відходів заборонено (ст. 33 Закону України "Про відходи"). Недопущення зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах віднесено п. з) ч. 1 ст. 17 Закону України "Про відходи" до обов'язків суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами.
Відповідно до п."а" ч.1 ст.32 та ч.4 ст.33 Закону України "Про відходи" з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.
Аналогічні приписи містяться у ч.2 ст.55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно якої розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.
Згідно зі ст. 42 Закону України «Про відходи»особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: а) порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків; б) самовільне розміщення чи видалення відходів; в) порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її територію відходів як вторинної сировини; г) невиконання розпоряджень і приписів органів, що здійснюють державний контроль та нагляд за операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення; д) приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і громадян та їх об'єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; е) приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів; є) змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища; ж) порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами; з) порушення строків подання і порядку звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів; и) невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення та захоронення), що призвело до негативних екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди; і) передачу відходів з порушенням установлених правил на зберігання, оброблення або видалення підприємствам чи організаціям, що не мають відповідного дозволу на проведення цих операцій; ї) порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо); й) виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженої в установленому порядку; к) недотримання умов ввезення відходів як вторинної сировини на територію України; л) несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів; м) порушення вимог безпечного перевезення небезпечних відходів; н) порушення встановлених квот на ввезення в Україну відходів як вторинної сировини та строків їх перевезення.
Пунктом в) частини 1 статті 211 ЗК України встановлено, що юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, серед іншого, за таке порушення, як засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.
Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997р. №171 затверджено Методику визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства (в редакції наказу від 04.04.2007 №149) (далі - Методика).
Підставою для здійснення розрахунку шкоди, заподіяної державі, зумовленої забрудненням або засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, є матеріали, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме (у разі засмічення земельної ділянки): акт перевірки дотримання природоохоронного законодавства, у якому зазначено правопорушення та припис (з вимогою усунення порушення природоохоронного законодавства); акт обстеження засміченої земельної ділянки.
Згідно з п.п.3.2,3.3,4.1 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997р. №171 та зареєстрованої в Мінюсті України 05.05.1998р. за №285/2725 (в редакції наказу від 04.04.2007 №149), землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель. Розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення.
Отже, чинне законодавство обов'язковими підставами для визначення розміру заподіяної шкоди від засмічення земель визначає обставини встановлення факту завдання шкоди належно оформленими актами перевірок, протоколами про адміністративне правопорушення, приписами про усунення порушення та іншими матеріалами, що підтверджують факт забруднення чи засмічення земель (акт обстеження земельної ділянки тощо).
Аналогічної позиції, зокрема, дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено у постанові від 05.07.2011р. №62/301-10.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відсутність усіх передбачених чинним законодавством матеріалів справи про адміністративне правопорушення (протокол про адміністративне правопорушення, акт обстеження земельної ділянки), що підтверджують факт забруднення чи засмічення земель унеможливлює достовірне встановлення факту засмічення відповідачем земельної ділянки за адресою: м.Київ, Набередно-Печерська дорога, 4, а розрахунок шкоди, заподіяної внаслідок засмічення земельної ділянки, який було здійснено за відсутності перелічених вище документів, не може вважатись належним та допустимим доказом на підтвердження розміру цієї шкоди.
Згідно з ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи, що доводи прокуратури не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Пригунова А.Б.
Дата підписання рішення:05.03.2012р.