вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
17.09.08
Справа №2-а-1461/08
(12:19год)
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Дрягіні В.П., розглянув у відкритому судовому засіданніадміністративну справу
за позовом ОСОБА_1, м. Сімферополь
до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК, м. Сімферополь
про визнання рішення недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 виданий 06.11.2001р.
від відповідача: не з'явився.
Суть спору: позивач звернувся до Центрального районного суду м.Сімферополя із адміністративним позовом про визнання недійсним рішення комісії Головного управління МВС України в АР Крим з питань встановлення статусу учасників бойових дій від 01.02.2008р. про неможливість визнати позивача учасником бойових дій.
Ухвалою Центрального районного суду м.Сімферополя від 16.04.2008 р. відкрито провадження по адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання на 13.05.2008р.
Ухвалою Центрального районного суду м.Сімферополя від 13.05.2008 р. справу призначено до судового розгляду на 23.07.2008р.
Ухвалою Центрального районного суду м.Сімферополя від 23.07.2008 р. справу передано до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим за підсудністю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.08.2008р. справа передана на розгляд судді Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим Кушнової А.О. із привласненням справі номеру 2-а-1461/08.
В ході судового розгляду справи представником відповідача були надані суду наступні документи: копія наказу ГУ МВС України в АР Крим від 27.12.2007р. №1021 «Про затвердження складу комісії з питань встановлення статусу учасника бойових дій та Великої Вітчизняної Війни», письмові заперечення проти позову №47/366 від 03.09.2008р., які долучені до матеріалів справи.
У судове засідання, яке відбулося 17.09.2008р., позивач з'явився, представник відповідача не з'явився, про дату та час судового розгляду справи був сповіщений належним чином - в матеріалах справи є розписка. Втім від відповідача поштою надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю представника в іншому судовому процесі.
Враховуючи думку позивача, який наполягав на розгляді справи в судовому засіданні 17.09.08, та приписи п.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, суд ухвалив проводити судовий розгляд справи у відсутність представника відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №16 від 13.01.1995р. «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 6 п. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанову Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994р. «Про організаційні заходи по застосуванню Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач зазначає, що в 1989 та 1990 р.р. приймав участь у бойових діях на території Азердбайджана та м.Баку, втім відповідач відмовив йому у встановленні статусу учасника бойових дій у зв'язку з тим, що згідно примітки 6 постанови КМУ від 08.02.1994р. №63 Азербайджанська РСР у переліку держав, в яких велись бойові дії, відсутня. Вважає таку відмову необґрунтованою, наводить підстави для визнання його учасником бойових дій та просить визнати недійсним рішення Комісії Головного управління МВС України в АР Крим з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій про неможливість визнання позивача учасником бойових дій від 01 лютого 2008 року та зобов'язати Комісію Головного управління МВС України в АР Крим з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій визнати позивача учасником бойових дій та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.
Відповідач проти позову заперечує та вважає безпідставним посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994р. «Про організаційні заходи по застосуванню Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки за його думкою Азербайджанська РСР та Нагірно-Карабахська автономна область не були самостійними державами, а входили до складу СРСР, а республіки СРСР та території, які входили до складу СРСР і на яких велись бойові дії, чітко затверджені в зазначеній постанові. Вважає, що Україна не визнала, що в період 1988 та 1989 років на території Азербайджанської РСР та Нагірно-Карабахської автономної області велися бойові дії, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд
В 1989 році ОСОБА_1 закінчив Військовий інститут фізичної культури в м.Ленінграді та був направлений до міста Баку для подальшого проходження служби, де був призначений викладачем кафедри фізичної підготовки та спорту Каспійського вищого військово-морського Краснознаменного училища ім.С.М. Кірова згідно наказу №1057 від 17.08.1989р., що підтверджується копією аркуша 4 військової особової справи позивача (а.с. 10).
В січні 1990 року після введення на території Бакинського гарнізону режиму надзвичайного стану на підставі наказу Головнокомандуючого Каспійської флотилією від 15.01.1990р. №050 та розпорядження Ради Міністрів СРСР від 28 березня 1990р. №460 позивач виконував службові обов'язки по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних із масовими антигромадськими проявами та при військових конфліктах по нормалізації обстановки, що підтверджується копією аркуша 9 військової особової справи позивача (а.с. 11).
У судовому засіданні позивач пояснив, що в період проходження служби приймав участь по охороні громадського порядку, супроводжував та вивозив біженців з території Азербайджану, ніс службу на блок-постах і контрольно-пропускних пунктах, вилучав зброю у незаконних військових формувань, патрулював місто, при цьому неодноразово піддавався обстрілам з боку осіб, що приймали участь у військових конфліктах. При проходженні служби та виконанні службових завдань використовувалась повна бойова екіпіровка, був озброєній вогнепальною зброєю.
В грудні 2007 року позивач звернувся із рапортом на ім'я заступника начальника ГУ МВС України в АР Крим із проханням надати позивачу статус учасника бойових дій на підставі того, що в період проходження служби з місцем дислокації в м.Баку в період з 15.01.1990р. по 31.12.1990р. виконував службові завдання по охороні громадського порядку в умовах надзвичайного стану (а.с. 15).
Вирішення питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій було предметом розгляду на засіданні атестаційної комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУ МВС України в АР Крим 01 лютого 2008 року, що підтверджується відповідним витягом із протоколу №1 (а.с. 20-21).
Відповідно до протоколу №1 засідання цієї комісії ОСОБА_1 відмовлено у визначенні його учасником бойових дій. В ухваленому рішенні не визначено підставу для відмови у визнанні позивача учасника бойових дій. При цьому як свідчить зазначений протокол, на комісії виступав начальник сектору забезпечення соціальних виплат ВФРБО майор міліції ОСОБА_2, який і зазначив, що існує Перелік держав, в яких велись бойові дії, але Азербайджанська РСР у ньому відсутня. У примітці №6 постанови (якої саме у протоколі не зазначено) пояснюється, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. Далі у виступі начальника сектору забезпечення соціальних виплат ВФРБО майор міліції ОСОБА_2 зазначено, що у пред'явлених документах ця довідка відсутня, при цьому яка саме довідка повинна бути представлена позивачем на розгляд комісії у протоколі не зазначено.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення позивача, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Щодо правомірності відмови відповідача у встановленні та підтвердженні наявності підстав, які дають право вважати позивача учасником бойових дій у республіці Азербайджан, відповідач діяв упереджено, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, несправедливо та без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначені Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідно до преамбули цього Закону (із змінами та доповненнями).
У відповідності до статті 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Учасниками бойових дій відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Разом з тим відповідно до п. 2 ч.1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, які за рішенням Уряду СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженнях в державах, де в цей час велися бойові дії, і брали участь в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.
Відповідно до переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до нього включено й інші країни після грудня 1979 року.
Загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню є факт, що в період, який передував відокремленню колишніх республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме - з 1988 по 1991 р.р. в СРСР, зокрема в кавказьких республіках, виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувалися збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в цих регіонах виконували бойові завдання, метою яких був захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.
Таким чином хоча Азербайджанська РСР не включена до переліку держав і періодів бойових дій на їх території, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. № 63, при розгляді даної справи встановлено, що позивач дійсно виконував завдання в умовах збройного конфлікту з застосуванням вогнепальної зброї і піддавав реальному ризику своє життя та здоров'я.
При цьому суд відзначає, що в наведеній вище постанові Кабінету Міністрів України міститься примітка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, інформацію про них надає Генеральний штаб Збройних сил колишнього СРСР відносно військових фахівців. Щодо військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, які брали участь в бойових діях, порядок отримання інформаційних документів законодавством не передбачено.
Судом встановлено, що позивач перебував у місті Баку Азербайджанської РСР, де в цей час велися бойові дії та брав участь у військових операціях.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що рішення Атестаційної комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУ МВС України в АР Крим від 01 лютого 2008 року, яким позивачу відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій, є неправомірним, крім того достатніми та законними є підстави для визнання позивача учасником бойових дій.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, суд вважає, що рішення відповідача по відмові у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, не може бути визнане таким, що вчинене на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, тому позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
У зв'язку зі складністю справи судом 17 вересня 2008 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови, а 22 вересня 2008 року постанова складена у повному обсязі.
Керуючись статтями 158-162 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення, прийняте на засіданні Атестаційної комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим 01 лютого 2008 року про відмову ОСОБА_1 у визначенні його учасником бойових дій.
3. Зобов'язати Атестаційну комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати ОСОБА_1 посвідчення встановленого зразка.
4. Стягнути з Державного бюджету України (розрахунковий рахунок 31115095700002; Банк: ГУ ДКУ в АРК м.Сімферополь; МФО 824026; Отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, 22090200; ЄДРПОУ 34740405) на користь ОСОБА_1 (м. Сімферополь, вул. Залеська, буд. 68, кв. 65, банківські реквізити невідомі) 3,40 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Окружного
адміністративного суду
Автономної Республіки Крим Кушнова А.О.