Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322
Іменем України
13.03.2012Справа №5002-32/2558-2011
Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
За позовом - Виконавчого комітету Ялтинської міської ради (98600, АР Крим, м. Ялта, пл. Советська, 1).
До відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційнйи номер НОМЕР_2).
За участю третьої особи - ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
про спонукання до знесення самовільних будівель
За участю представників:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_5, довіреність б/н від 16.01.2012р.
Від третьої особи - ОСОБА_6, довіреність б/Н від 09.1.2011р.
Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.
Обставини справи: Виконавчий комітет Ялтинської міської ради звернувся до Господарського суду АР Крим із позовною заявою до відповідача -Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, та просить суд зобов'язати відповідача знести самовільну будівлю: торгівельний зал № 1-2 - загальною площею 42,2 кв.м. та огорожу, розташовану за адресою: АДРЕСА_3.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при проведенні технічної інвентаризації домоволодіння, яке розташовано за адресою : АДРЕСА_3, була виявлена самовільна будівля торговельного залу №1-2, загальною площею 42,2 кв.м., яка побудована відповідачем без належних на це прав.
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 04.07.2011р. по справі № 5002-33/2558-2011 провадження по справі було припинено.
Не погодившись із зазначеною ухвалою Господарського суду АР Крим ОСОБА_4 звернувся із апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного господарського суду.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.10.2011р. ухвалу Господарського суду АР Крим від 04.07.2011р. по справі № 5002-33/2558-2011 залишено без змін.
ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на вищевказані судові акти.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2011р. ухвалу Господарського суду АР Крим від 04.07.2011р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.10.2011р. по справі № 5002-33/2558-2011 було скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду АР Крим.
Системою автоматичного розподілу справа передана на новий розгляд судді Господарського суду АР Крим Барсуковій А.М. із привласненням № 5002-32/2558-2011.
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 10.01.2011р. справа прийнята до провадження суддею ГС АР Крим Барсуковою А.М., розгляд справи призначений на 24.01.2012р.
Позивач явку повноважного представника жодного разу в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце судового засідання належним чином.
13.02.2012р. на адресу суду позивач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, яке було судом задоволене.
Проте у наступне судове засідання знов не з'явився, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача у судових засіданнях проти задоволення позову заперечував.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору наполягла на задоволені позову повністю підтримуючи позовні вимоги.
У судовому засіданні 24.01.2012р. представник відповідача заявив клопотання про залучення до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача Ялтинську міську раду.
Приписи статті 27 Господарського процесуального кодексу України твердять про те, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.
Відповідач мотивує свою заяву тим, що на даний час земельна ділянка, на якій розташоване спірне майно, належить Ялтинській міській раді.
Проте, слід зауважити, що предметом розгляду в рамках даної справи є вимоги по знесенню самовільної будівлі. Предметом розгляду в дійсному спорі виступає наявність або відсутність підстав для зобов'язання відповідача вчинити певні дії із побудованими спорудами. Спір не стосується прав на землю, перешкод у користуванні земельною ділянкою, тощо.
Суд в рамках заявлених позивачем вимог не досліджує права на земельну ділянку, проте досліджує наявність або відсутність підстав для задоволення вимог позивача, які безпосередньо стосуються будівлі.
Таким чином, власник землі не має відношення до споруди, яка виступає предметом спору в рамках даної справи.
Крім того, як вбачається з пояснень третьої особи, на теперішній час зайнята спірною будівлею земельна ділянка є предметом для оформлення правовстановлюючих документів на неї ОСОБА_4, який залучений до розгляду справи в якості третьої особи на боці позивача і інтересів якого безпосередньо предмет спору стосується, оскільки крім оформлення земельної ділянки, він зазначає, що самовільно збудована споруда перешкоджає йому користуватись власним нерухомим майном.
За таких обставин, суд вважає клопотання відповідача безпідставним, та не вбачає необхідності залучення Ялтинської міської ради у якості третьої особи.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Так, 10.03.2004р. між Фондом комунального майна Ялтинської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 12, 4 кв м, розташованого за адресою АДРЕСА_3.
У відповідності до листа КП БТІ від 01.06.2010р. № 773 при проведенні технічної інвентаризації 30.04.2004р. домоволодіння АДРЕСА_3 було виявлене самовільне будівництво торгового залу загальної площі 42, 2 кв.м., як на те посилається позивач.
Крім того, позивач зазначив, що за самовільне виконання будівельних робіт громадянин ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності.
Згідно виконаного КП „Ялтинське бюро технічної інвентаризації” плану садибної ділянки по АДРЕСА_3, площа присадибної ділянки, призначеної для обслуговування будівлі кафе складає 226 кв.м.
Відповідно до статі 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Таким чином, з моменту укладення договору купівлі-продажу до відповідача перейшло право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3 у розмірі, яка зайнята будівлями, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, тобто щонайменше 0,0226 га.
Рішенням 23 сесії 4 скликання Ялтинської міської ради №238 від 27.10.2004р. підприємцю ОСОБА_3 дано згоду на розробку проекту землевпорядкування по відведенню земельної ділянки орієнтовною площею 0,0226 га. для обслуговування кафе по АДРЕСА_3 .
Проте, наведене рішення скасоване рішенням 31-ої сесії 5-го скликання Ялтинської міської ради № 673 від 23.04.2010р.
Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наслідок самочинного будівництва визначено у частині 2 статті 376 Цивільного кодексу України - особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою визначені праві наслідки та визначають межі доказування. Право визначення підстави позову належить виключно позивачу, а у разі пред'явлення позову прокурором - прокурору.
Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.
Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.
Підставою для скасування Ухвали Господарського суду АР Крим по даній справі та направлення справи на новий розгляд Вищим Господарським судом України визначено саме невірне трактування судом першої інстанції нормативно-правової підстави позову.
Вищий господарський суд України в своїй постанові по даній справи наголосив на необхідності розглядати позовні вимоги саме в контексті обставин, передбачених частиною 7 статті 376 Цивільного кодексу України ( а.с. 157 т.1).
Позивач правом на зміну підстав позову не скористався, отже суд розглядає позовні вимоги саме на підставі, обраній позивачем при зверненні до суду.
Так, у відповідності до частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України, яку позивач покладає в правову підставу своїх вимог, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Позивач вимагає зобов'язати відповідача знести самовільно збудовані будівлі на підставі частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України, тоді як жодного документу, який підтверджує неможливість проведення перебудови або відмову особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, проведення перебудови, щоб зробило можливість звернення до суду саме із вимогою про знесення такої будівлі, позивач не надав.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил позивач, користуючись обраним ним пунктом 7 статті 376 Цивільного кодексу України, міг би звернутись до суду із відповідним позовом про зобов'язання відповідача провести відповідну перебудову.
Суд позбавлений права прийняти на себе права позивача та обґрунтувати позовні вимоги іншими, ніж обрані позивачем, підставами. Отже, суд розглядає вимоги саме в рамках, визначених позивачем, тільки у вузькому контексті обраних заявником позовної заяви підстав.
Проте, вимога про знесення самовільної будівлі на підставі пункту 7 статті 376 Цивільного кодексу України є безпідставною, є недоведеною документально, є необґрунтованою та непідтвердженою фактичними даними.
Позивач не надав суду доказів звернення до відповідача із вимогою здійснити перебудову, як то передбачає вищенаведена норма Цивільного кодексу України, не надав доказів неможливості перебудови або відмови відповідача її здійснити, що унеможливлює задоволення вимоги про знесення цієї будівлі.
Стосовно посилань третьої особи у письмових поясненнях на порушення відповідачем законодавчих норм щодо дотримання умов, які вимагаються при будівництві або реконструкції об'єкту нерухомості, слід зауважити, що таке дотримання могло б досліджуватись в рамках спору про зобов'язання відповідача здійснити перебудову, як то вже було зазначено вище, але позивач відразу звернувся із позовом про знесення.
Посилання третьої особи на Ухвалу Верховного суду України від 08.09.2010р. також не можуть бути прийняті судом, оскільки в рамках даної справи суд не вимагає позивача довести, що спірний об'єкт є самочинним будівництвом, або що має місце істотне відхилення від проекту, тощо, проте суд дійшов висновку про передчасність звернення до суду із вимогою саме про знесення.
Вищенаведена Ухвала ВСУ була винесена в рамках справи, де предметом спору виступала перебудова та реконструкція приміщень у будинку, тоді як в даному випадку, суд розглядає вимогу про знесення самовільної будівлі.
Посилання третьої особи на Рішення 15-ої сесії Ялтинської міської ради 6-го скликання № 174 від 29.12.2011р. про відмову відповідачеві в передачі земельної ділянки для обслуговування кафе за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 54 т.2) не можуть бути прийняті судом в якості обґрунтування правової позиції, з огляду на те, що на час звернення позивача із позовом до суду 10.06.2011р., наведеного рішення ще не існувало взагалі.
Аналогічне стосується й акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 09.12.2011р., яким встановлено самовільне використання відповідачем земельної ділянки, наданого третьою особою в якості документального обґрунтування своєї позиції. ( а.с. 55 т.2).
Посилання третьої особи на здійснення відповідачем будівництва спірного об'єкту на земельній ділянці без відповідних прав на неї, не можуть підтримувати позицію позивача стосовно вимог про знесення на підставі пункту 7 статі 376 Цивільного кодексу України, якою передбачається таке знесення у випадку неможливості чи відмови від перебудови, тоді як третя особа намагається довести факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем, що не є предметом дослідження в рамках даного спору.
Крім того, позивач зокрема й просить суд зобов'язати відповідача знести огорожу, розташовану за адресою АДРЕСА_3.
Проте, як вбачається із документів, доданих позивачем до позовної заяви, жодного згадування в них про наявність огорожі не міститься.
Позивач не наводить суду обґрунтування вимоги щодо знесення огорожі.
Крім того, позивач просить суд у випадку невиконання рішення суду відповідачем протягом строку, наданого для добровільного виконання, примусово знести самовільно збудовані конструкції з подальшим стягненням витрат з відповідача.
Проте, стосовно таких вимог, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що як то же було зазначено вище, способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України.
Позивач вільний у виборі способу захисту свого цивільного права, однак, обраний ним спосіб захисту має бути передбачений договором або законом.
Пунктом 4 статті 84 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
По- перше, позивач просить суд в другому пункті прохальної частини позову, поставити умову, тобто у випадку нездійснення знесення відповідачем, здійснити примусове знесення, а по-друге, із зазначеної частини не вбачається кого саме позивач просить знести самовільні будівлі у випадку невиконання рішення суду відповідачем.
За таких обставин, суд дійшов висновку про невідповідність такої вимоги нормам Закону, а отже, як наслідок, про відмову у її задоволенні.
Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити таке:
У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Таким чином, судом застосовуються правила про позовну давність виключно в разі встановлення наявності та порушення суб'єктивного матеріального права позивача та наявності підстав для його правового захисту, оскільки правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
При дослідженні позовних вимог та обставин справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 34, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд -
В позові відмовити.
У судовому засіданні 13.03.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 13.03.2012р.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.