03 червня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф .
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 17 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції, третя особа ОСОБА_4, про звільнення майна з-під арешту та визнання права власності на майно
встановила:
Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить виключити з акту опису майна та визнати за нею право власності на газову плиту, пральну машину «ВЕКО», телевізор «САМСУНГ», DVD - програвач «САМСУНГ», вентилятор та пилосос, а всього на загальну суму 3 850 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що 18 червня 2010 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції, згідно виконавчого листа Біляївського районного суду від 29.03.2010 року про стягнення боргу з її сина ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 був проведений опис майна та накладений арешт на вищевказане майно, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_1, Біляївського району Одеської області. Вважає, що оскільки дане майно було придбано нею та її чоловіком ОСОБА_4, з яким вона перебуває в зареєстрованому шлюбі, на нього не може бути накладено арешт, так як сину це майно не належить.
В судовому засіданні позивачка свої вимоги підтримала. При цьому пояснила, що описане майно вона купувала за свої кошти, воно знаходиться в будинку АДРЕСА_1, Біляївського району Одеської області, в якому вона раніше проживала з чоловіком, про свої права на це майно вона заявляла державному виконавцю при складенні акту опису, але її зауваження не були прийняті до уваги.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнав. При цьому пояснив, що дійсно все майно, на яке державним виконавцем накладено арешт, належить його батькам.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав. При цьому пояснив, що рішенням суду з ОСОБА_3 на його користь стягнуто борг, який він до цього часу не повернув, а тому судовим виконавцем було накладено арешт на майно, яке знаходиться за місцем проживання боржника. При складенні акту опису позивачка заявляла про свої права на це майно.
Представник відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції позов не визнав. При цьому пояснив, що дійсно при складені акту опису майна позивачка заявляла про те, що це майно належить їй, але нічим це не підтвердила. Тому було описано майно, яке знаходиться за місцем реєстрації та проживання боржника ОСОБА_3
Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що все майно, на яке накладено арешт, було придбано позивачкою в період з 2004 по 2006 рік за її кошти. Син побутову техніку не купував оскільки не мав на це коштів.
Рішенням суду позов був задоволений в повному обсязі.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
Згідно ч.1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
В судовому засіданні було встановлено, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції, 18 червня 2010 року згідно виконавчого листа Біляївського районного суду від 29.03.2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 16 346 грн. 05 коп., був проведений опис та накладено арешт на майно, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_1 Біляївського району Одеської області, про що складений акт серії АА №619255. (а.с.14-17).
При цьому було описано: газову плиту, пральну машину «ВЕКО», телевізор «САМСУНГ», DVD-програвач «САМСУНГ», вентилятор та пилосос, а всього на суму 3 850 грн.
У вказаному акті є запис, зроблений позивачкою про те, що все майно, яке описано придбано на її кошти і належить їй (а.с.17).
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу, а ч.3 вказаної статті встановлено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Всупереч вказаним вимогам відповідачі не надали докази, які б свідчили про те, що описане майно належить відповідачу ОСОБА_3
З матеріалів справи, та пояснень сторін в судовому засіданні вбачається, що опис майна було проведено в будинку, який належить ОСОБА_4 та ОСОБА_2.(а.с.9-10), а тому доводи позивачки щодо належності їй спірного майна дійсно заслуговують на увагу. При цьому суд першої інстанції правильно виходив з того, що сам факт реєстрації та проживання відповідача в будинку, в якому було проведено опис майна, не є доказом належності цього майна відповідачу.
Посилання державного виконавця на те, що в паспорті на DVD - програвач «САМСУНГ» (а.с.25) є підпис боржника ОСОБА_3 суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги, оскільки ця обставина не свідчить про те, що саме він вніс кошти за цю побутову техніку, почеркознавча експертиза з цього приводу не була проведена.
Крім того, факт належності позивачці кольорового телевізора «Самсунг» підтверджується кредитним договором № ODBORK05131240 від 30.12.2004 року, актом прийому передачі №59 від 28.12.2004 року та договором купівлі-продажу №59 від 28.12.2004 року на ім'я ОСОБА_2 (а.с.12-13,18-21).
Згідно ч.1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, суд першої інстанції правильно вказав на те, що при здійсненні опису майна державний виконавець не впевнився в тому, що воно належить саме боржнику ОСОБА_3 та наклав арешт на майно, що належить позивачці.
Врахувавши вказані віще обставини суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають повному задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 17 березня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: В.Ф. Парапан
В.О. Панасенков
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду Одеської області Р.Д. Громік