«30» червня 2011р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Троїцької Л.Л.,
суддів - Михайлова В.О., Фальчука В.П.,
при секретарі - Шевляковій О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 14 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси про визнання відмови виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни безпідставною та вчинити певні дії,
20.05.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси (далі - УПФ), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він належить до категорії громадян, які згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на підвищення розміру пенсії. Однак відповідач відмовляє в здійсненні відповідного перерахунку та виплати надбавки за період з 2006 року по грудень 2008 року включно. Сума недоплати за вказаний період складає 3900,00 грн. Посилаючись на вказане, він просив поновити строк звернення до суду; визнати відмову у виплаті соціальної допомоги безпідставною; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за вказаний період часу в сумі 3900,00 грн. (а.с.3-4).
Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 14 вересня 2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.
Зобов'язано УПФ провести перерахунок та забезпечити проведення виплати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування», за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
В задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 в апеляційному порядку постанову суду не оскаржував.
В апеляційні скарзі на вказану постанову УПФ просить постанову скасувати та прийняти нову про відмову в адміністративному позові в повному обсязі, посилаючись на те, що постанова не відповідає нормам матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав зміст постанови та доводи скарги, перевіривши матеріали справи та постанову суду в межах апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і є відповідно до положень ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни. На нього поширюється дія ст.6 цього Закону, згідно якої він має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з ухваленням Рішень Конституційним Судом України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року і №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, права ОСОБА_1 підлягають захисту з 09.07. по 31.12.2007 року та 22.05. по 31.12.2008 року шляхом нарахування і виплати соціальної допомоги за вказані періоди.
При цьому, суд керувався ст.22 Конституції України; Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року; ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року зі змінами на 09.07.2007 року; Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»; відповідними нормами КАС України.
Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відхилення позовних вимог щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії за 2006 рік, за період з 01.01. по 08.07.2007 року та з 01.01. по 21.05.2008 року, оскільки в ці періоди дії Пенсійного фонду відповідали діючому на той час законодавству.
Що стосується постанови суду в частині задоволення позову, то колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни» від 19.11.2004 року.
Зокрема, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, чинної на час розгляду справи, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. При цьому статтею 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Наявність у позивача права на призначення їй підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст.46).
Розглядаючи спор по суті і задовольняючи вимоги ОСОБА_1 з 09 липня по 31 грудень 2007 року, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в адміністративному позові позивач просив поновити строк звернення до суду, а УПФ наполягало на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, що діяла на час розгляду справи).
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Та відповідно до вимог ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Поновляючи позивачу строк звернення до суду, суд першої інстанції в постанові взагалі не навів мотиви задоволення позову в цій частині.
При викладених обставинах, судова колегія вважає, що суд повинен був застосувати вимоги ч.1 ст.99 КАС України, оскільки річний строк для звернення до суду слід застосувати у кожному випадку порушення права позивача, тобто відносно кожного місяця, в якому порушувалося право на отримання підвищення до пенсії, на чому наполягав представник УПФ у своєму клопотанні, в зв'язку з чим підстави для поновлення ОСОБА_1 цього строку відсутні (а.с.13).
Тому, колегія вважає, що позов в частині визнання протиправною бездіяльність УПФ у відмові в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії за період з 09.07. по 31.12.2007 року та зобов'язання нарахувати і виплатити соціальну допомогу за цей період, підлягає залишенню без розгляду, оскільки з 07.07.2010 року редакція вказаних вище норм КАС України (ст.ст.99, 100) змінилася.
Колегія погоджується з висновками суду про задоволення вимог ОСОБА_1 за період з 22.05. по 31.12.2008 року, оскільки постанова в цій частині відповідає нормам матеріального права.
Доводи скарги про те, що позивач отримував в 2008 році підвищення до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у вигляді надбавки для учасників війни - 10% від розміру прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатної особи, не є підставою для відмови в позові. Ці надбавки суд враховує при постановленні судового рішення.
Твердження на те, що виплати дітям війни здійснюються із джерел Державного бюджету, а не з бюджету Пенсійного Фонду України, є безпідставні.
Згідно положень Законів України про Державний бюджет України на 2007 рік та 2008 рік встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсії між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивача не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Інших правових доводів скарга не містить.
При викладених обставинах колегія вважає, що на час ухвалення судового рішення права позивача підлягають захисту за період з 22.05. по 31.12.2008 року.
Відповідно до ст.201 КАС України суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а постанова, яка змінюється, є помилковою тільки в частині.
Керуючись п.2 ч.1 ст.198, ст.201, п.2 ч.1 ст.205, ст.212 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 14 вересня 2009 року змінити та викласти резолютивну частину в наступній редакції.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси по невиплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з урахуванням сум допомоги, виплачених за вказаний період часу.
Позовні вимоги за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року залишити без розгляду.
У задоволенні решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.О.Михайлов
В.П.Фальчук
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька