«30» червня 2011р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Троїцької Л.Л.,
суддів - Михайлова В.О., Фальчука В.П.,
при секретарі - Шевляковій О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси на постанову Київського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м.Одеси про визнання дій безпідставними та стягнення щомісячної державної соціальної допомоги, -
30.09.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси (далі -УПФ), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона належить до категорії громадян, які згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на підвищення розміру пенсії. Однак відповідач відмовляє в здійсненні відповідного перерахунку та виплати надбавки за період з 01.01.2006 року по 31.10.2008 року включно. Сума недоплати за вказаний період складає 5210 грн. Позивач просив визнати дії УПФ щодо невиплати соціальної допомоги незаконними, стягнути з відповідача невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за вказаний період часу в сумі 5210грн, а також просив допустити негайне виконання постанови суду (а.с.3-4).
Постановою Київського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано УПФ здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 09.072007 року - 87,30 грн., з 01.08.2007 року до 30.09.2007 року із розрахунку - 123,02 грн. на місяць; з 01.10.2007 року до 31.12.2007 року із розрахунку - 124,53 грн. на місяць.; з 01.06.2008 року із розрахунку 144,30 грн., з 01.07.2008 року до 30.09.2008 року - 144,60 грн. на місяць, з 01.10.2008 року по 31.12.2008 року із розрахунку - 149,40 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
ОСОБА_1 в апеляційному порядку постанову суду не оскаржувала.
В апеляційній скарзі УПФ просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову як постановлену з порушенням норм матеріального права та норм Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до ухвалення помилкового рішення, та прийняти нове рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та постанову суду в межах апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і є відповідно до положень ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни. На неї поширюється дія ст.6 цього Закону, згідно якої вона має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вирішуючи справу по суті, суд виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення соціальний допомоги за 2006 рік та за періоди з 01.01. по 08.07.2007 року і з 01.01. по 21.05.2008 року є безпідставні, тому відмовив і цій частині позову.
Суд визнав фактично противоправними дії УПФ про відмову у нарахуванні та виплаті позивачу щомісячної державної соціальної допомоги за періоди з 09.07. по 31.12.2007 року та з 22.05. по 31.12.2008 року, у зв'язку з ухваленням рішень Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року і №10-рп/2008 від 22.05.2008 року. Також зобов'язав УПФ здійснити перерахунок та виплату соціальної надбавки помісячно в твердій грошовій сумі. При цьому, висновок про визнання дій УПФ противоправними не вказав в резолютивній частині рішення, не зважаючи на те, що такі вимоги заявлялися (а.с.4), та зазначив невірний період часу, з якого повинна стягуватися соціальна допомога (замість періоду з 30.09. по 31.12.2008 року вказав період з 01.06. по 31.12.2008 року).
Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відхилення позовних вимог щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії за 2006 рік, за період з 01.01. по 08.07.2007 року та з 01.01. по 21.05.2008 року, оскільки в ці періоди дії Пенсійного фонду відповідали діючому на той час законодавству.
Що стосується постанови суду в частині задоволення позову, то колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни» від 19.11.2004 року.
Зокрема, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, чинної на час розгляду справи, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. При цьому статтею 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Наявність у позивача права на призначення їй підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст.46).
Між тим, задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_2 за період з 09.07. по 31.12.2007 року та зобов'язавши УПФ провести перерахунок та виплату соціальної надбавки у твердій грошовій сумі, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши конкретну суму по заборгованості по сплаті такої доплати, не врахував при цьому положення ст.ст.21, 105, 162 КАС України та безпідставно застосував положення ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
Так, Законом України «Про соціальний захист дітей війни» визначено основи соціального захисту дітей війни та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, яка встановлена у вигляді підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
З урахуванням цього, державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії, яка за своєю правовою природою, є окремим джерелом доходу пенсіонера та бюджетним фінансуванням відрізняється від пенсії, що сплачується за розрахунок внесків осіб, застрахованих в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсій нового страхування і не може розцінюватися як її складова частина.
Також колегія суддів вважає за необхідним зауважити, що відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає й виплачує.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що правових підстав для застосування вказаної норми права у суду першої інстанції не було.
Згідно вимогам ч.ч.1,2 ст.99 КАС України, в редакції, діючій на час розгляду справи, адміністративний позов міг бути поданий в межах річного строку звернення до адміністративного суду, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З матеріалів справи вбачається, що УПФ в запереченнях звертало увагу на те, що позивачем цей строк пропущений без поважних причин (а.с.12).
З 07.07.2010 року редакція вказаних норм КАС України змінилася, і адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду .
За таких обставин, судова колегія, враховуючи час звернення до суду, приходить до висновку про те, що права позивача підлягають захисту тільки з 30 вересня по 31 грудня 2008 року.
Доводи апелянта про те, що ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, і ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на виникнені правовідносини не розповсюджується, тому правових підстав для визнання дій УПФ неправомірними у суду не було, не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно положень Законів України про Державний бюджет України на 2007 рік та 2008 рік встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсії між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивача не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Порядок обчислення мінімальної пенсії за віком міститься у ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Оскільки жодним іншим законом не передбачено механізм визначення цієї державної соціальної гарантії, та з огляду на неможливість обмеження права особи на одержання соціальних пільг, компенсацій і гарантій з мотивів неповноти законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, застосування ч.1 ст.28 названого Закону під час нарахування виплат в порядку ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є обґрунтованим.
Доводи скарги про те, що позивачу виплачувалася з 01.01.2008 року підвищення в розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, не є підставою для скасування постанови, оскільки виплачені суми повинні бути зараховані при виконанні судового рішення.
З урахуванням викладеного, колегія вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням резолютивної частини в новій редакції з підстав, передбачених п.п.1,4 ч.1 ст.202 КАС України.
Керуючись п.3 ч.1 ст.198, п.п.1,4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205 КАС України, колегія
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київського району м.Одеси - задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2009 року змінити.
Викласти резолютивну частину вищевказаної постанови у наступній редакції:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси у виплаті ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 30 вересня по 31 грудня 2008 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 30 вересня по 31 грудня 2008 року з урахуванням сум допомоги, виплачених за вказаний період.
Позовні вимоги за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року залишити без розгляду.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.М.Каранфілова
В.О.Михайлов
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька