20 травня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 10 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Острівське» про розірвання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості по сплаті за користування земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди, стягнення майнового паю, -
встановила:
Позивач звернувся до Великомихайлівського районного суду Одеської області з позовом до ТОВ «Острівське» про розірвання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення заборгованості по сплаті за користування земельною ділянкою, мотивуючи свої заявлені вимоги тим, що 01 жовтня 2003 року позивач, як власник земельної ділянки, уклав договір № 188 про здачу в оренду належну йому земельну ділянку загальною площею 39.90 гектарів ТОВ „Острівське" с. Соше - Острівське, Великомихайлівського району Одеської області. Орендар - ТОВ „Острівське" не виконує умови договору. Розрахунки повинні проводитися один раз в рік у натуральній формі відповідно до умов договору. Однак, в порушення договору, орендатор не сплачує орендну плату в указаний термін і заборгував позивачу орендну плату за 2007 рік, і частково за 2008р. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 3960 грн. (без врахування вартості соломи та оранки присадибної ділянки). Розрахунок заборгованості по соломі та оранки присадибної ділянки буде надано після з'ясування вартості соломи та послуг щодо оранки присадибної ділянки. Крім того договір оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2003 року №188 не відповідає вимогам типового договору оренди земельної ділянки, затвердженого наказом Держкомзему України від 17 січня 2000 року №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322. Орендар отримав від позивача заяву про те що договір оренди продовжувати не буде так як у змозі обробляти свою ділянку сам, підтвердженням є поштова картка, з відміткою про отримання відповідачем заяви. Відповіді від відповідача не надійшло, після збору врожаю відповідач продовжує користуватись земельною ділянкою. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000р. №783 „Про проведення грошової індексації грошової оцінки землі" передбачено, що вартість земельної ділянки частки (паю) розраховується з урахуванням коефіцієнта індексації 2,465, який діє з 1.01.2002p., а з 1.01.2006р. з урахуванням коефіцієнта 2.551. Крім того, згідно п.1 Указу Президента України від 2.02.2002р. №92/2002 „Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" із змінами, внесеними Указом Президента України №830/2002 від 13.09.2002р. запроваджено плату за оренду земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної частки (паю). Зазначених положень відповідач не виконав. ТОВ „Острівське" зобов'язано було проіндексувати вартість орендної плати з урахуванням відсотка, що підлягає виплаті позивачу за договором, самостійно на підставі зазначених Указу Президента України і постанови Кабінету Міністрів України щодо проведення індексації грошової оцінки земель і для цього погодження сторін для внесення змін до договору чи заява про це позивача не є обов'язковою. Не звертаючи уваги на те, що орендатор був попереджений про наступне не заключения договору оренди земельної ділянки ТОВ „Острівське" самовільно зайняло земельну ділянку, що знаходиться на землях Соше - Острівської сільської ради і засіяний ТОВ „Острівське". Відповідно до вимог ч.2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Згідно ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Згідно п.16 Постанови ПВС України №7 від 16 квітня 2004 р. „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" відповідно до статей 90, 95,212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування затрат за час незаконного користування ними. Оскільки повернення самовільно зайнятих земельних ділянок саме по собі не компенсує повною мірою шкоду, заподіяну самовільним зайняттям, особа винна у використанні земельної ділянки, яка йому не надавалась у визначеному законом порядку, зобов'язана передати законному власнику чи землекористувачеві вирощений на цій ділянці врожай.
12.12.2008 року позивач доповнив свої позовні вимоги, в частині стягнення з відповідача майнового паю, який належить позивачу на підставі свідоцтва про право на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), серії АО № 334, виданого Соше - Острівською сільською радою, Великомихайлівського району, Одеської області, 11 квітня 2002 року. Сума майнового паю складає 93 грн. або 0,015 відсотка від вартості майна підприємства.
26.05.2010р. позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача ТОВ «Острівське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в розмірі 3% (відсотка) від державної оцінки земельної ділянки, яка перебувала в оренді ТОВ «Острівське» відповідно до договору № 329 від 01 жовтня 2008 року та № 188 від 01 жовтня 2008 року, та становить 9942,89 грн. за 2006 - 2007 сільськогосподарський рік, стягнути з відповідача ТОВ «Острівське» на користь ОСОБА_1 різницю між отриманою орендною платою за 2007 - 2008 сільськогосподарський рік, та тою сумою, яку позивач мав отримати, як орендну плату, що становить 7442,89 грн., стягнути з відповідача ТОВ «Острівське» на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 23235,49 грн., зобов'язати відповідача ТОВ «Острівське» повернути позивачу, ОСОБА_1 земельні ділянки в належному стані, придатному для сільськогосподарського використання, а саме зробити культивацію, оранку на відповідних земельних ділянках та удобрити їх органічними добривами.
Позивач в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення.
Рішенням суду в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення, та постановити нове, яким повністю задовольнити його позов, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права при винесені оскаржуваного рішення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
Договір оренди земельної ділянки № 188 між сторонами, був укладений на період з 01.10.2003 року до 01.10.2008 року, таким чином договір оренди земельної ділянки фактично був припинений у зв'язку із спливом строку дії.
Заяву про своє небажання продовжувати орендні відносини позивач подав тільки 16.09.2008р., тобто за 15 днів до закінчення строку дії договору. Вже через 3 дні, 19.09.2008р., тобто за 11 днів до закінчення строку дії договору, ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву про розірвання цього договору оренди, витребування земельної ділянки разом з посівами, які знаходяться на ній, та стягнення орендної плати за 2007р. (а.с.1-3, 10).
Відповідно до акту від 03.06.2009 року, комісії в складі спеціалістів Великомихайлівської районної державної адміністрації, на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1, та яку по ствердженням ОСОБА_1 самовільно використовує ТОВ «Острівське», стоном на 03.06.2009р., посіви зернових та технічних культур відсутні. (а.с.33).
Наданий позивачем розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки (а.с.23) не може бути прийнятий до уваги судом, так як в цьому розрахунку вказаний інший розмір ділянки, а саме 20 га, не зрозуміло кому вона належить і де саме знаходиться, яке відношення має до ОСОБА_1
Позивач також в своїх уточнених позовних заявах просив стягнути орендну плату відповідно до договорів № 329 від 01 жовтня 2008 року та № 188 від 01 жовтня 2008 року за 2006 - 2007 сільськогосподарський рік, та різницю між отриманою орендною платою за 2007 - 2008 сільськогосподарський рік, та тою сумою, яку позивач мав отримати, як орендну плату. (а.с.74-75, 82-85).
Однак, ніяких договорів № 329 від 01.10.2008р. та № 188 від 01.10.2008р. в матеріалах справи не має, ОСОБА_1 їх не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.
В матеріалах справи є тільки договір оренди № 188 від 01.10.2003р. який був складений між сторонами по справі.
Наданий апелянтом для огляду судовій колегії договір № 329 від 01.10.2003р. був складений між ТОВ «Острівське» та зовсім іншою особою, і ніякого відношення до ОСОБА_1 не має.
Орендна плата за 2007р. не була сплачена позивачу, так як відповідно до наданого відповідачем висновку Торгово-Промислової Палати України про форс-мажорні обставини від 04.07.2007р. за № 1812/05-4, було визнано форс-мажорними обставинами несприятливі погодні умови (засуха), внаслідок чого були спричинені пошкодження і загибель посівів сільськогосподарських культур на площах ТОВ «Острівське» станом на 08.06.2007р.
Таким чином суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що ТОВ «Острівське» самовільно земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 не використовує, та підстав для задоволення позовних вимог, щодо розірвання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості по сплаті за користування земельними ділянками, стягнення моральної шкоди - не вбачається. Щодо позовних вимог про стягнення майнового паю в сумі 93 грн., зазначені позовні вимоги позивачем в судовому засіданні не були обґрунтовані та доведені.
Врахувавши вказані віще обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити, рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 10 листопада 2010 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: В.О. Панасенков
М.М. Драгомерецький