11 березня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», в особі відділення «Одеська регіональна дирекція» Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 листопада 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», в особі відділення «Одеська регіональна дирекція» Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
19 листопада 2009 року до суду звернувся позивач з позовною заявою, яку в подальшому вточнив в порядку ст. 31 ЦПК України, та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 39 016,22 гривні, державне мито за подачу заяви в розмірі 390 гривень 16 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень.
09 серпня 2010 року надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_1 в якій він просить визнати недійсним договір про відкриття карткового рахунку, видачу кредитної картки та їх обслуговування за НОМЕР_1 від 01 вересня 2008 року. А також просить зобов'язати ВАТ ВТБ Банк прийняти у нього суму залишкової заборгованості у розмірі 20874 грн. 59 коп.
Представник позивача свій позов підтримав та просив задовольнити його в повному обсязі. Із зустрічною позовною заявою не згодний.
Представник відповідача - ОСОБА_2 з позовом позивача не згодна, та заперечувала проти його задоволення. На задоволенні зустрічної позовної заяві наполягала.
Рішенням суду позов Банку був задоволений частково, було стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 38140,37 грн., витрати по оплаті судового збору в сумі 250,19 грн., витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього - 38510 грн. 56 коп.
В решті позовних вимог було відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Частково не погодившись з вказаним рішенням, первісний позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його частково скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати винесене рішення, та постановити нове, яким повністю відмовити в задоволенні позову Банка, та задовольнити його зустрічний позов, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд першої інстанції правильно встановив наступні обставини.
01 вересня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір про відкриття карткового рахунку, видачу кредитної картки та її обслуговування за НОМЕР_1, відповідно до умов якого ВАТ «ВТБ Банк» відкрив власнику картковий рахунок НОМЕР_2 в валюті з встановленою відновлюваною кредитною лінією у розмірі 25 000 грн. Отримання ОСОБА_1 зазначеної картки підтверджується розпискою ОСОБА_1 від 15.09.2008р. про отримання платіжної картки у непошкодженому стані з запечатаного конверту з індивідуальним ПІН-кодом.
Відповідно до договору карткового рахунку, банк здійснив, згідно з тарифами, відповідні нарахування суми всіх операцій, які стали наслідком використання платіжної картки власника рахунку. Відповідно до умов договору карткового рахунку, за користування кредитною лінією позичальник зобов'язаний сплачувати банку відсотки.
Свої зобов'язання перед Банком, відповідно до ст. 526 ЦК України, відповідач ОСОБА_1 не виконував.
Сума заборгованості ОСОБА_1 за договором карткового рахунку становить 38 140,37 гривень та складається з наступних сум: 28543,36 грн. - сума кредиту, з нарахованою комісією за зняття готівкових коштів, яка підлягає поверненню; 6705,25 грн. - сума несплачених процентів, за користування кредитними коштами; 2891,76 грн. - комісія (проценти) за управління простроченим кредитом.
Тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в частині стягнення суми заборгованості за договором карткового рахунку позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Крім цього, Банк просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1330,51 грн. як інфляційні нарахування та у сумі 463,25 грн. - штрафні санкції, а саме три проценти річних на суму заборгованості зі сплати відсотків та кредиту за період з 30.12.2008 року по 31.03.2010 року.
Суд першої інстанції правильно та обґрунтовано відмовив в задоволені цих позовних вимог, так як договором про відкриття карткового рахунку від 01 вересня 2008 року дана відповідальність не передбачена, тому посилання апелянта на ст. 625 ЦК України є незаконним та необґрунтованим, і дійсно, відповідно до ст. 548 ч.1 ЦК України, в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.
ОСОБА_1 у зустрічному позові просив визнати договір про відкриття карткового рахунку від 01 вересня 2008 року недійсним в зв'язку з тим, що даний договір суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», та іншим нормам.
Однак, з даними доводами відповідача суд правильно не погодився, тому що вищеназваний договір був укладений відповідно до вимог Закону України «Про банки та банківську діяльність» та норм чинного Цивільного кодексу України.
Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що цивільний позов Банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є обґрунтований та підлягає частковому задоволенню, а в свою чергу зустрічний позов ОСОБА_1 до Банку про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії є не обґрунтований та задоволенню не підлягає.
Відповідач ОСОБА_1, дійсно, у відповідно до ст. 60 ЦПК України, будь-яких належних доказів того, що спірний договір був укладений без додержання вимог закону не надав. У своїй зустрічній позовній заяві та апеляційній скарзі просто надав перелік витягів із нормативних актів з посиланням на порушення з боку Банку, однак, в чому саме були здійснені порушення відносно до його конкретного договору, не вказав.
Відповідно до ст. 15 ч.2 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Позивач ОСОБА_1 просив суд зобов'язати бак прийняти у позивача суму заборгованості у розмірі 20 874 грн. 59 коп., однак, дані дії Банку діючим законодавством не передбачені, тому суд правильно вважав, що вимоги позивача в частині зобов'язання отримати гроші суперечать загальним нормам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянти не довели обставини, на які посилалися як на підставу своїх апеляційних скарг в цій частині рішення.
Твердження апелянтів в апеляційних скаргах про те, що рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Судова колегія вважає, що в цій частині рішення є законним та обґрунтованим, а тому, колегія суддів в цій частині залишає його без зміни.
В той же час, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив помилку при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, що привело до порушення норм процесуального права, а саме ч.1 ст. 88 ЦПК України.
Так, в мотивувальній частині свого рішення суд вказав, що понесені первісним позивачем судові витрати у вигляді сплаченого державного мита у сумі 390, 16 гривень, підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
Однак, суд задовольнив позов Банку тільки частково в сумі 38140,37 грн., та стягнув на користь позивача судовий збір тільки у сумі 250 грн. 19 коп., не надавши жодного обґрунтування такого висновку.
Колегія судів вважає, що в цій частині апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», в особі відділення «Одеська регіональна дирекція» Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні, та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судових витрат у розмірі 381 грн. 40 коп..
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п. 4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія ,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», в особі відділення «Одеська регіональна дирекція» Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» - задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 листопада 2010 року - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», в особі відділення «Одеська регіональна дирекція» Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 38140,37 грн., витрати по оплаті судового збору в сумі 381,40 грн., витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього - 38641 грн. 77 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення вступає в законну силу з моменту оголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді В.Ф. Парапан
В.О. Панасенков