"01" березня 2012 р. м. Київ К-3905/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання наказів протиправними та поновлення на роботі,
У серпні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання незаконними наказів начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 17 грудня 1996 року №153 о/с в частині звільнення його з посади заступника начальника відділу -начальника міліції громадської безпеки Ямпільського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, від 24 грудня 1996 року №157о/с в частині звільнення його з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни, від 06 грудня 1996 року №469 в частині його причетності до скоєння злочину і порушення дисципліни та про поновлення на посаді з 10 грудня 1996 року.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 травня 2007 року позов задоволено. Визнано протиправним наказ начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 17 грудня 1996 року №153 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника відділу -начальника міліції громадської безпеки Ямпільського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області. Визнано протиправним наказ начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 24 грудня 1996 року №157о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни та п. 3 наказу від 06 грудня 1996 року №469 в частині причетності ОСОБА_2 до скоєння злочину і порушення дисципліни. Зобов'язано управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області поновити капітана міліції ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ з 10 грудня 1996 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року скасовано постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 травня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ, перебував на посаді заступника начальника відділу -начальника міліції громадської безпеки Ямпільського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області.
06 грудня 1996 року начальником управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області видано наказ №496, яким позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 17 грудня 1996 року №153 о/с ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника відділу -начальника міліції громадської безпеки Ямпільського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та залишено у розпорядженні управління внутрішніх справ з 10 грудня 1996 року.
Наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 24 грудня 1996 року № 157 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни на підставі пункту “є” статті 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.
Звільнення позивача з займаної посади відбулося після того, як 01 грудня 1996 року управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області відносно нього була порушена кримінальна справа за статтею 70 Кримінального кодексу України, яка постановою слідчого управління Служби безпеки України у Вінницькій області від 24 травня 1997 року була закрита у зв'язку з недоведеністю скоєння злочину. Підставою для звільнення ОСОБА_2 слугували матеріали службового розслідування.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем було пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав.
Так, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб на час виникнення спірних правовідносин регулювалось нормами глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року.
Відповідно до статті 248-5 Цивільного процесуального кодексу України скаргу може бути подано в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод; у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.
Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час звернення позивача до суду), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 99 встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як встановлено судами та вбачається з обставин справи, зі скаргою про скасування наказів начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, виданих у грудні 1996 року, ОСОБА_2 звернувся до суду лише в серпні 2005 року, тобто із значним пропуском строку на звернення до суду. При цьому, оскаржувані накази було оголошено позивачу також у грудні 1996 року.
Відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову з вищезазначених підстав, а позивачем, в свою чергу, не було зазначено поважних причин пропуску строку для звернення до суду з цим позовом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що перебування позивача на лікуванні не перешкоджало йому звернутися до суду з даним позовом у строк, встановлений законом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з підстав пропуску строку звернення до суду.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
За таких обставин, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання наказів протиправними та поновлення на роботі -без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній
Суддя О.І. Гаманко