"06" березня 2012 р. м. Київ К/9991/59056/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого: судді -доповідача Бим М.Є.
суддів: Харченка В.В., Чалого С.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2011 року у справі №2-а-3270/11 за позовом прокурора м. Сімферополя в інтересах Сімферопольського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно виплаченої допомоги по безробіттю, -
Прокурор м. Сімферополя в інтересах Сімферопольського міського центру зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення незаконно виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 4222,61грн.
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 23 березня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2011 року постанова суду першої інстанції скасована та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначене судове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як встановлено судом, 17.07.2009 ОСОБА_1 звернулась до Сімферопольського міського центру зайнятості в пошуках роботи.
24.07.2009 їх була надано статус безробітного.
10.08.2009 відповідача знято з реєстрації, як приватного підприємця.
Таким чином, на момент встановлення статусу безробітного відповідача була фізичною особою-підприємцем.
Згідно статті першої Закону України “Про зайнятість населення” зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Відповідно до статті другої цього Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Згідно ст..7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видами забезпечення за цим Законом є:
допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;
допомога по частковому безробіттю;
матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного.
Частиною 1 статті 22 Закону встановлено, що застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.
Згідно ч.3 ст. 36 Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Таким чином, оскільки відповідач на момент призначення допомоги по безробіттю являлась фізичною особою-підприємцем, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з неї безпідставно отриманої допомоги.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права.
Згідно ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно.
Суддя М.Є. Бим