"28" лютого 2012 р. м. Київ К-45864/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)
СуддівГашицького О.В.
Мороз Л.Л.
провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року,
У грудні 2008 року ОСОБА_1 у Харківському окружному адміністративному суді пред'явив позов до Державного комітету України у справах національностей та релігій.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за політичними ознаками у випадку повернення до країни його походження -Демократичної Республіки Конго. У зв'язку з цим він звертався до Управління міграційної служби в Харківській області з заявою про надання статусу біженця, але рішенням Управління від 29 липня 2008 року № 17/01-04-61 йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу.
Це рішення він оскаржив до Державного комітету України у справах національностей та релігії. Рішенням від 18 червня 2008 року № 233 Комітет відхилив його скаргу на рішення Управління міграційної служби в Харківській області від 29 липня 2008 року № 17/01-04-61 у зв'язку з відсутністю умов для набуття статусу біженця.
Просив визнати протиправним та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 18 червня 2008 року № 233 про відхилення його скарги на рішення управління міграційної служби у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
З вказаними судовими рішеннями не погодився ОСОБА_1, він подав до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 послався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, громадянин Демократичної Республіки Конго, 6 березня 2008 року звернувся до управління міграційної служби у Харківській області із заявою про надання статусу біженця, в якій він вказав на те, що у країні його походження його життю та здоров'ю загрожує небезпека. Свої побоювання позивач обґрунтовує тим, що його вітчим був військовим та брав участь у заворушеннях проти президента Демократичної Республіки Конго, внаслідок чого він та інші члени його сім'ї були піддані двотижневому арешту. Вважає, що повернення до країни походження є неможливим, оскільки після його від'їзду з країни були заарештовані його матір та дядько.
Державний кордон України він перетнув 13 листопада 2003 року на підставі студентської візи. З 19 жовтня 2006 року на території України перебуває нелегально.
6 березня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання статусу біженця в Україні, але наказом Управління від 27 березня 2008 року № 39-о йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
Позивачем дане рішення оскаржено до Державного комітету України у справах національностей та міграції. За результатами розгляду скарги Державний комітет України у справах національностей та міграції прийняв рішення від 18 червня 2008 року № 233 про відхилення скарги ОСОБА_1 на рішення управління міграційної служби в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи даний спір, виходили з того, що рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 18 червня 2008 року № 233 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням вимог чинного законодавства, обґрунтовано, на підставі повного і всебічного вивчення обставин, які викладені заявником у його заяві та у матеріалах справи. Заява ОСОБА_1 розглянута по суті, підстав для повторного розгляду скарги не має.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки він ґрунтується на повно та всебічно з'ясованих обставинах у справі та є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 201 від 14 лютого 2007 року, Державний комітет України у справах національностей та релігій є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України.
Згідно зі статтею 6 Закону України “Про біженців” до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції належить, зокрема, розгляд скарг на рішення органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову у прийняті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та скасування цих рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців.
Частиною шостою статті 12 Закону України “Про біженців” визначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону.
Отже, відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
Біженцем, як визначено статті 1 Закону України “Про біженців”, є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Статус біженця не надається особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені у статті 1 цього Закону, відсутні (стаття 10 Закону України “Про біженців”).
Як видно з матеріалів справи, позивач не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідувань конкретними фактами. Під час співбесіди в Управлінні міграційної служби в Харківській області він не розповів про випадки його переслідування та не навів обґрунтованих підстав побоювання стати жертвою переслідувань.
Обставини, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об'єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Так, будучи членом сім'ї його вітчима, який, за його словами, був військовим та брав участь у заворушеннях проти президента Демократичної Республіки Конго, він отримав у своїй країні паспорт та за відкритою у встановленому у країні порядку візою зміг виїхати на навчання до України, що, у випадку переслідування його владою з політичних переконань, було б не можливим.
Посилання позивача на наявність письмових повідомлень осіб з числа його родини, які залишилися в Демократичній Республіці Конго, суди правильно не взяли до уваги у зв'язку з відсутністю можливості ідентифікації джерел такої інформації.
Судові рішення є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування чи зміни немає.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
На підставі наведеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення -без зміни.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді Горбатюк С.А.
Гашицький О.В.
Мороз Л.Л.
Суддя С.А. Горбатюк