02 жовтня 2008 р.
№ 20-5/108
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. -головуючого,
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.,
розглянувши касаційну скаргу
РВ ФДМ України в АР Крим та місті Севастополі
на постанову
від 07.07.2008
Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду міста Севастополя № 20-5/108
за позовом
РВ ФДМ України в АР Крим та місті Севастополі
до
ВАТ "Мусон"
про
стягнення 18692,96 грн. збитків
та зустрічним позовом
ВАТ "Мусон"
до
РВ ФДМ України в АР Крим та місті Севастополі
про
спонукання укласти договір купівлі-продажу
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.05.2008 у справі № 20-5/108 (суддя І.В.Євдокимов), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.07.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Борисової Ю.В., суддів Гоголя Ю.М., Волкова К.М.), відмовлено в задоволенні як первісних позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі до ВАТ "Мусон" про стягнення збитків в розмірі 18692,96 грн. за втрату державного майна - екранованих камер у кількості 15 одиниць, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Мусон" у процесі приватизації і знаходились на його балансі, так і зустрічних позовних вимог ВАТ "Мусон" про спонукання Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі укласти договір купівлі-продажу цього майна.
Рішення та постанова у справі мотивовані недоведеністю і відсутністю підстав для задоволення як первісних, так і зустрічних позовних вимог.
Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та місті Севастополі з рішенням та постановою у справі не згодне в частині відмови в задоволенні первісного позову, в поданій касаційній скарзі просить їх в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, на його думку, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи припустилися неправильного застосування норм чинного матеріального законодавства, а саме ч. 3 статті 226 Господарського кодексу України.
При цьому, скаржник звертає увагу на те, що стаття 226 Господарського кодексу України не ототожнює прохання відповідача укласти договір купівлі-продажу камер з своєчасним попередженням про можливе невиконання ним зобов'язання з їх збереження, у зв'язку з чим, як вважає скаржник, є достатньо правових підстав для стягнення з ВАТ "Мусон" збитків, пов'язаних із незбереженням екранованих камер.
Відповідно до розпорядження в.о. Голови судової палати Вищого господарського суду України від 02.10.2008 № 02-12.2/398 розгляд касаційної скарги здійснюється в постійному складі колегії: головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Глос О.І
Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що згідно з відомістю від 04.10.2005 інвентаризації державного майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ "Мусон", створеного в процесі приватизації, на його балансі знаходяться об'єкти державної власності, в т.ч. 15 екранованих камер у корпусі № 2 по вул. Вакуленчука, 29 у м. Севастополі.
Згідно експертного висновку дослідження, проведеного приватним підприємством "Едвайс", ринкова вартість екранованих камер, що підлягають демонтажу, станом на 31.07.2006 складає 8600 грн.
Під час підготовки зазначених об'єктів до приватизації було проведено обстеження екранованих камер у кількості 15 одиниць, розташованих у корпусі № 2 по вул. Вакуленчука, 29 у м. Севастополі, за результатами якого комісією Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Севастополю встановлена відсутність цього індивідуально визначеного майна, що зафіксовано в акті обстеження від 01.12.2006.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 18692,96 грн. збитків, пов'язаних з незбереженням державного майна, обґрунтовані позивачем приписами Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68, а розрахунок збитків здійснений позивачем на підставі Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116.
Відмовляючи в задоволенні цих вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ч. 3 статті 226 Господарського кодексу України сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.
Судами встановлено, що відповідачем у вересні 2006 року, в зв'язку з необхідністю проведення ремонту в приміщенні корпусу № 2, камери з метою забезпечення їх зберігання були демонтовані та окремо складовані, при цьому, до їх демонтажу відповідач, починаючи з серпня 2004 року, неодноразово звертався до позивача з проханням вирішити питання продажу цих камер, які не були законсервовані для їх використання у цивільній обороні і мобілізаційних заходах і зазнали фізичного і морального зносу. Ці обставини підтверджуються також постановою від 10.09.2007 прокуратури м. Севастополя про відмову в порушенні кримінальної справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.3 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі управління державним майном полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства.
Згідно п. 1.4 Положення способами управління державним майном є: здійснення приватизації, передача майна в оренду, передача майна у комунальну власність, передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передача майна господарським товариствам на умовах відповідного договору безоплатного зберігання, при цьому, відповідно до п. 2.5 Положення передача майна господарським товариствам на умовах договору зберігання здійснюється відповідно до вимог законодавства.
Втім, позивач в процесі розгляду спору не доводив який саме спосіб управління спірним майном був ним обраний, а посилання на перебування майна на відповідальному зберіганні відповідача не підтверджені відповідним договором, натомість, як вбачається з матеріалів справи, договір № 27-ДХ зберігання демонтованих 15 камер було укладено між сторонами за справою лише 15.06.2008 в процесі її розгляду, що, на думку колегії суддів, додатково свідчить про безпідставність тверджень позивача про втрату та/або незбереження відповідачем цього майна.
Оскільки, за загальним правилом, цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків, настає, зокрема, за порушення договірних зобов'язань, то наявність, зокрема, договору зберігання є умовою і підставою для її застосування, що узгоджується з приписами пунктів 3.1, 3.2 Положення, згідно яких відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначається главою 29 розділу 1 Книги третьої Цивільного кодексу України - щодо захисту прав власності, та главою 51 розділу 1 Книги п'ятої Цивільного кодексу України - щодо правових наслідків порушення зобов'язань. Якщо майно перебуває у господарських товариствах на умовах договору зберігання майна з державним органом приватизації, відшкодування збитків господарськими товариствами визначається на основі статей 950 та 951 Цивільного кодексу України.
Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення первісного позову та стягнення з відповідача збитків, заподіяних незбереженням майна, слід визнати законним та обґрунтованим.
Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі, суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.07.2008 у справі господарського суду міста Севастополя № 20-5/108 залишити без змін.
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.І.Глос