20 грудня 2011 року м. Київ К-2292/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Степашка О.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Господарського суду Полтавської областi від 15.09.2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 року по справі № 3/144-08 (22-а-8407/08)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текро-Дніпро»
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській
області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Текро-Дніпро»(далі - позивач, товариство) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі-відповідач, орган податкової служби) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.06.2008 року № 0001832301/0/1795, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі -ПДВ) на загальну суму 22 731 грн. (в т.ч. основний платіж -15 154 грн. та штрафні (фінансові) санкції -7577 грн.).
Постановою Господарського суду Полтавської областi від 15.09.2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 року по справі № 3/144-08 (22-а-8407/08) позов задоволено. Визнано нечинним спірне податкове повідомлення -рішення.
Не погодившись із судовими рішеннями, орган податкової служби подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права.
У поданих запереченнях позивач просить касаційну скаргу органу податкової служби залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції -без змін.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами встановлено, що органом податкової служби за результатами позапланової виїзної перевірки товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 31.12.2007 року складено акт від 03.06.2008 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 15 154 грн.: за жовтень 2006 року -3243 грн., за листопад 2006 року -4054 грн., за січень 2007 року -2524 грн., за лютий 2007 року -164 грн., за квітень 2007 року -412 грн., за травень 2007 року -1911 грн., за червень 2007 року -1399 грн. та серпень 2007 року -1446 грн.
При цьому орган податкової служби виходив з того, що до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів товариством були віднесені суми ПДВ, сплачені в вартості отриманих транспортних послуг від ПП ОСОБА_6 за умовами договору №2/1 від 12.01.2006 року, оскільки фактичне виконання цих послуг позивачем не підтверджено.
На підставі вказаного акту відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення -рішення.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон № 168/97. Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать спеціальному Закону.
Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до положень п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Так, згідно п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Як визначено п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі № 168/97 передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.
Як встановлено судами, факт придбання позивачем послуг у ПП ОСОБА_6 підтверджується відповідними податковими накладними. Договір № 2/1 від 12.01.2006 року укладений між товариством та ПП ОСОБА_6 про надання транспортних послуг в судовому порядку недійсним не визнавався.
Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши суму за транспортні послуги, зокрема суму ПДВ, отримав податкові накладні, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.
Постанову Господарського суду Полтавської областi від 15.09.2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 року по справі № 3/144-08 (22-а-8407/08) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
О.І. Степашко
Т.М. Шипуліна
Суддя О.В. Карась