"20" лютого 2012 р. м. Київ К-8463/08
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Нечитайла О.М.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області
на постанову Господарського суду Тернопільської області від 20.08.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2008
у справі № 12/119-2605
за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Гусятингаз»
до Державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Господарського суду Тернопільської області від 20.08.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2008, позов ВАТ по газопостачанню та газифікації «Гусятингаз» задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Густинському районі від 28.11.2006 №0012842300/0 в частині нарахування суми податкового зобов'язання за платежем частина прибутку в сумі 2567,20 грн. основного платежу та 1108,50 грн. штрафних санкцій.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального права.
Сторони представників у судове засідання суду касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведена планова документальна перевірка дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005 по 30.06.2006, за результатами якої складено акт №702/23-21135371 від 15.11.2006.
За висновками акта перевірки позивачем порушено статтю 65 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік»та статтю 67 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», а саме не нараховано та не сплачено до бюджету відрахування частини прибутку товариства, у статутному фонді якого державі належить частка за 1 квартал 2005 року в сумі 2566 грн. та за 1 квартал 2006 року в сумі 874,80 грн.
На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0012842300/0 від 28.11.2006, яким визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем -частина прибутку в сумі 3442 грн. основного платежу та 1546 грн. штрафних санкцій.
Згідно статті 65 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV «Про Державний бюджет України на 2005 рік»господарські організації: державні, казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності 2004 року (крім результатів фінансово-господарської діяльності у 2004 році, з яких сплачено частину прибутку (доходу) відповідно до статті 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік») та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році. Для акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України з інформуванням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету.
Статтею 67 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік»установлено, що господарські організації: державні, в тому числі казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу).Частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України або місцевих бюджетів за результатами фінансово-господарської діяльності 2005 року (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік») та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств. Для акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств, а також господарських організацій, у статутних фондах яких є частка комунальної власності, зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної або комунальної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Порядок і норматив відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України з інформуванням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (крім порядку і нормативу відрахування частини прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності або у статутних фондах яких є частка комунальної власності, які встановлюються відповідними радами). Для господарських організацій, визначених частиною п'ятою цієї статті, за умови, що ці господарські організації сплатили за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році частину прибутку відповідно до статті 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», на суму дивідендів, нарахованих та сплачених за результатами фінансово-господарської діяльності за 2005 рік, зменшується сума частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті у наступних за датою сплати дивідендів податкових періодах.
Таким чином, до кола юридичних осіб, на яких поширюється дія статей 65 та 67 згаданих законів, віднесено, зокрема, господарські товариства, у статутному фонді яких державі належить пакет акцій. При цьому не є власністю держави пакет акцій у статутному фонді акціонерного товариства, переданий нею до статутного фонду іншого суб'єкта господарювання, в якому їй належить 100 відсотків акцій. Власником цього пакета акцій стає зазначений суб'єкт господарювання. Поняття власності держави і власності такого суб'єкта не є тотожними, оскільки ця власність належить різним особам, самостійним учасникам цивільного обігу.
Приймаючи оспорюване податкове повідомлення рішення, податковий орган виходив з того, що держава є власником пакета акцій ВАТ по газопостачанню та газифікації «Гусятингаз».
Суди ж на обґрунтування своїх рішень послалися, зокрема, на відсутність державної частки у статутному фонді позивача. При цьому вони порушили вимоги процесуального закону про належність і допустимість доказів та неповно дослідили останні.
Суди виходили з того, що ВАТ по газопостачанню та газифікації «Гусятингаз»засноване відповідно до рішення державного комітету України по нафті і газу від 31.05.1994 №221 шляхом перетворення державного підприємства по газопостачанню та газифікації «Гусятингаз»у Відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію державних підприємств»від 15.06.1993 №210/93.
Відповідно до листа Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Тернопільській області від 30.03.2006 №02-6/1351 згідно з реєстром державних корпоративних прав регіонального відділення пакет акцій в розмірі 32,38 відсотків статутного фонду, що перебували у державній власності передано до статутного фонду НАК «Нафтогаз України»на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», державна частка в статутному фонді позивача відсутня.
Згідно підпункту 6.2 Статуту позивача в редакції 2000 року його акціонерами є юридичні особи різних форм власності і фізичні особи, які набули право власності на акції Товариства в процесі приватизації або випуску нових акцій, придбали акції на ринку цінних паперів або іншим законним способом набули право власності, а також держава в особі НАК «Нафтогаз України».
Відповідно до Статуту позивача в редакції 2004 року держава в особі НАК «Нафтогаз України»акціонером Товариства не значиться.
Однак поза увагою судів залишився той факт, що згідно Статуту позивача в редакції 2007 року серед акціонерів товариства знову значиться НАК «Нафтогаз України».
Отже, судами попередніх інстанцій належним чином не з'ясовано, кому належав пакет акцій в розмірі 32,38 відсотків статутного фонду Товариства, який був переданий державою до статутного фонду НАК «Нафтогаз України», у 2005 та 2006 році, та чи не перебував він у цей період у власності держави. Зазначена обставина є предметом доказування і підлягає обов'язковому встановленню, оскільки має значення для вирішення справи.
Крім того, заслуговують на увагу доводи відповідача про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про незастосування норм Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік»який є спеціальним відносно спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 1 частини 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше».
Пунктом 1 частини 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Зі змісту пункту 3 частини 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України випливає, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, закон про Державний бюджет України.
При виконанні бюджетного процесу в Україні положення правових актів застосовуються лише в частині, які не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу України і Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік (ст. 4 Бюджетного кодексу України).
Закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет України на поточний рік передбачає розмір кожної доходної статті бюджету, зокрема шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов'язань для визначеного кола суб'єктів і звільнення окремих суб'єктів господарювання від сплати певних видів податків.
Таким чином, закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом може зупинятися дія окремих положень податкових законів, вводитися податкові пільги та інше.
Крім того, Закони про Державний бюджет прийняті останніми в часі із зазначених законодавчих актів, що теж надає їм перевагу при вирішенні питання якою нормою закону слід керуватися, і не визнані неконституційними.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст.220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області задовольнити частково.
Постанову Господарського суду Тернопільської області від 20.08.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2008 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді О.М.Нечитайло
Н.Г.Пилипчук