"31" січня 2012 р. м. Київ К-36888/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.
розглянувши у письмовому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Свердловську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.03.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.07.2009 у справі №2а-335/09
за позовом Дочірнього підприємства "Монтажно-прохідниче управління "Спецпромтехніка" товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича-комерційна фірма "Ремо"
до Державної податкової інспекції в м. Свердловську
про визнання частково недійсним податкового повідомлення - рішення, -
Дочірнє підприємство "Монтажно-прохідниче управління "Спецпромтехніка" Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича-комерційна фірма "Ремо" звернулось до суду з позовом (з уточненням) до Державної податкової інспекції про визнання частково недійсним податкового повідомлення -рішення від 20.06.2008 № 0000012440/0, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за відчуження активів, що перебувають у податковій заставі, без попереднього узгодження з податковим органом.
Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено повністю: спірне податкове повідомлення -рішення в частині застосування фінансових санкцій у розмірі 752 496,95 грн. за самостійне відчуження активів, переданих у податкову заставу, визнано недійсним та скасовано.
Не погодившись із судовими рішеннями у справі, орган податкової служби звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення.
В обґрунтування своєї позиції відповідач, посилаючись на Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок", Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", зазначив, що дебіторська заборгованість та вексель є різними поняттями та ототожнювати їх неможливо, оскільки це різні активи балансу згідно Інструкції про застосування Плану бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно опису активів позивача від 31.05.2007 № 35, що перебувають у податковій заставі, у податкову заставу передано дебіторську заборгованість на суму 1 990 000,00 грн., в тому числі заборгованість контрагента позивача (ДАТП "Авторем") за автопослуги у розмірі 752 496,52 грн. Факт включення частини активів позивача до податкової застави підтверджено витягом з Реєстру обтяжень рухомого майна та сторонами не оскаржується.
За результатами перевірки збереження майна у червні 2008 року податковим органом було складено Акт від 06.06.2008, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами", яке, на думку податкового органу, полягає в тому, що позивачем без узгодження з податковим органом здійснено відчуження дебіторської заборгованості на суму 852 496,95 грн., в тому числі дебіторська заборгованість ДАТП "Авторем" -752 496,52 грн. та дебіторська заборгованість ТОВ "Пром-буд-груп" -100 000,00 грн.
На підставі зазначеного Акту перевірки та пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковим органом було ухвалено спірне податкове повідомлення -рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 852 496,95 грн.
Також судам встановлено, що під час новоутворення позивача шляхом виділення з ДП "ІПК "Спецпромтехніка" Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича-комерційна фірма "Ремо" згідно передаточного балансу станом на 06.01.2006 позивачу було передано дебіторську заборгованість на суму 7 359 900,00 грн. (а. с. 85-87), в тому числі дебіторська заборгованість ДАТП "Авторем" склала 2 657 800,00 грн. (а. с. 88).
21.02.2007 позивачу ДАТП "Авторем" було видано простий вексель в рахунок погашення кредиторської заборгованості станом на 01.03.2007 у сумі 1 614 389,33 грн. (ж. о. № 6 -Д т - 382 625,98 грн. та відомість № 16 - Д т -1 231 763,35 грн.) зі строком сплати 21.02.2020. Тобто, фактично на час складання акту опису активів позивача від 31.05.2007 № 35 загальна сума дебіторської заборгованості ДАТП "Авторем" була значно більше ніж дебіторська заборгованість (752 496,52 грн.), яка перебуває у податковій заставі. Під час перевірки фахівцями податкової служби наявність боргу за ДАТП "Авторем" встановлено не було, не зважаючи на те, що позивачем було надано вексель від 21.02.2007 виданий ДАТП "Авторем" зі строком сплати 21.02.2020.
Таким чином суди дійшли висновку, що на час перевірки стану збереженості активів, переданих у податкову заставу, дебіторська заборгованість ДАТП "Авторем" не зменшилась.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено факт відчуження активів, переданих у податкову заставу, у сумі 752 496,52 грн.
Пунктом 1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 № 237, передбачено, що це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності.
Отже, сфера відносин, що регулюються вказаним Положенням (стандартом), обмежена відносинами щодо формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності, в зв'язку з чим норми Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість" не підлягають застосуванню до регулювання податкових відносин.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" активи платника податків - кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.
Відповідно до пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме: готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт і послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.
Статтею 14 Закону України від 23.02.2006 № 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що вексель -цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Згідно з положеннями вексельного законодавства видавати переказні та прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги (ст. 4 Закону України від 05.04.2001 № 2374-III "Про обіг векселів в Україні").
Тобто в даному випадку вексель виконує функцію розрахункового документа у вигляді боргової розписки і для позивача операція із застосуванням векселя не є операцією з відчуження активів.
При цьому, ненадання судами правової оцінки дотримання відповідачем положень законів щодо форми акту ненормативного характеру, яким накладені штрафні (фінансові) санкції за відчуження активів, що перебували у податковій заставі, не вплинула на правильність вирішення спору по суті.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Свердловську залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.03.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.07.2009 у справі №2а-335/09 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко