Категорія №11.5
Іменем України
13 лютого 2012 року Справа № 2а-12027/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Широкої К.Ю.
при секретарі Бондар Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Лутугінського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - управління ПФУ у Лутугинському районі про скасування постанови ВП №26831514 про відкриття виконавчого провадження від 02.06.2011 року, постанови про арешт майна боржника від 15.06.2011 року, -
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Лутугінського районного управління юстиції, Луганської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про скасування постанови ВП №26831514 про відкриття виконавчого провадження від 02.06.2011 року, постанови про арешт майна боржника та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 31.01.2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування рішення Луганської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про проведення реєстрації відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна і як слідство скасування Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було залишене без розгляду.
Ухвалою від 07 лютого 2012 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - управління ПФУ у Лутугинському районі Луганської області.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач послався на наступне. ВДВС Лутугінського району управління юстиції винесено постанову ВП № 26831514 про відкриття виконавчого провадження з одночасним накладенням арешту на майно боржника, що належить боржнику та оголошення заборону на його відчуження при примусовому виконанню вимоги про сплату боргу № Ф25 від 04.04.2011 управління ПФУ у Лутугінському районі. Державним виконавцем у постанові вказує підставою для вчинення своїх дій - відкриття виконавчого провадження ст.19 та 25 Закону України «Про виконавче провадження», хоча в зазначених статтях не міститься жодного пункту, яким можне було б керуватися, відкриваючи провадження за вимогою про сплату боргу УПФУ. Тому його дії не ґрунтуються на Законі, є неправомірними та протиправними, вчиненими з перевищенням службових повноважень. На момент відкриття виконавчого провадження № 26831514 у розпорядженні державного Виконавця не було законом наданих повноважень відкривати виконавче провадження за Вимогою про сплату боргу №Ф25 від 04.04.2011 року управління ПФУ у Лутугінському районі.
Крім того, позивач зазначив, що у Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна вказано підставою обтяження інший документ - постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, але під тим же номером, що постанова про відкриття виконавчого провадження і таким чином у Витягу вказано номер Постанови про відкриття виконавчого провадження, але вказано інший документ постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.
На підставі викладеного позивач просила: скасувати постанову ВП №26831514 від 02.06.2011 про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт майна боржника від 15.09.2011.
Відповідач - Відділ державної виконавчої служби Лутугінського районного управління юстиції у Луганській області в судовому засіданні адміністративний позов не визнав, надав письмові заперечення на адміністративний позов, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що з фактами, викладеними у позовній заяві не згоден, вважає позов безпідставним, необґрунтованим, та таким що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Арешт на майна боржника одночасно з відкриттям виконавчого провадження згідно з постановою № 26831514 не накладався. Вимога Пенсійного фонду є виконавчим документом, який підлягає виконанню на підставі п.8 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження». Підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження в даному випадку не було у зв'язку з тим, що даний документ відповідає вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження». Постанова була відправлена боржнику засобами поштового зв'язку простою кореспонденцією, у зв'язку з відсутністю коштів на рекомендований лист з повідомленням. 06.09.2011 року в результаті виходу на ділянку за місцем здійснення позивачем підприємницької діяльності, було проведено виконавчі дії з опису майна боржника в результаті чого складено акт опису й арешту майна. Дане описане майно не вносилось до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).
На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI “Про внесення змін до Закону України “Про виконавче провадження” та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)”.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI “Про внесення змін до Закону України “Про виконавче провадження” та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)”).
02 червня 2011 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Лутугінського районного управління юстиції на підставі вимоги Управління пенсійного фонду України в Лутугінському районі Луганської області № Ф25У від 31.05.2011 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ПФУ заборгованості по внескам пенсійного страхування 1735 грн.80 коп. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №26831514 (а.с.46). Фактично була направлена позивачу поштовою кореспонденцією за вих.№ 13486 від 02.06.2011 року, про що свідчить запис в журналі обліку вихідної кореспонденції (а.с.45) та запис № 23 від 03.06.2011 в Журналу обліку листів відправлених через вузол зв'язку рекомендованою та простою кореспонденцією.
В судовому засіданні було встановлено та не заперечувалось сторонами, що постанова була направлена простою кореспонденцією, а не рекомендованим листом з повідомлення про вручення, як того вимагає стаття 31 Закону України «Про виконавче провадження».
В судовому засіданні позивач стверджував, що не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження, а про відкриття провадження дізналась тільки 08 грудня 2011 року (а.с.6), представник відповідача ні яких доказів на спростування ствердження позивача не надав. Позовна заява була направлена позивачем в десятиденний термін, з дня коли особа дізналася про порушення своїх прав.
Закон України “Про виконавче провадження” № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року було викладено в новій редакції відповідно до Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI та внесено зміни згідно Закону України від 12 травня 2011 року N 3319-VI, тому станом на день відкриття виконавчого провадження 02 червня 2011 року стаття 17 вказаного закону мала наступну редакцію:
1. Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
2. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".”
Вимоги Пенсійного фонду прямо не вказані в наведеному переліку. Станом на час прийняття УПФУ в Лутугінському районі Луганської області вимоги про сплату боргу № Ф25 від 31 травня 2011 року та спірної постанови відповідача 02 червня 2011 року зі статті 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 9 липня 2003 року відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року N 2464-VI (набув законної сили 1 січня 2011 року), були виключені частини з першої по дев'яту, які передбачали порядок прийняття та виконання вимог Пенсійного фонду про сплату боргу зі страхових внесків. Так, абзацом 2 частини 3 вказаної статті передбачалося, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, а за абзацом 8 цієї ж частини у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби.
Згідно пункту 7 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення ” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Таким чином, з 1 січня 2011 року статтею 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” обов'язок з виконання вимог Пенсійного фонду не покладено на органи державної виконавчої служби, а з урахуванням пункту 7 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” вимоги є підставами для звернення органів Пенсійного фонду до суду з позовами про стягнення несплаченої суми боргу та відповідно подальшого відкриття органами державної виконавчої служби виконавчих проваджень на підставі виключно рішень суду згідно статті 17 Закону України “Про виконавче провадження”.
Стосовно приписів пункту 8.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за N 64/8663, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 22.10.2010 р. N 25-1, за яким стягнення заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, або застосування штрафних санкцій.
Суд вважає наступне, ця Інструкція визначає процедуру добровільної участі осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, а також відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах (пункт 1.2). Тобто, вказана Інструкція є підзаконним актом та не визначає коло виконавчих документів й обов'язки виконавчої служби.
Крім того, Відповідачем при винесені постанови була порушена вимога ст.31 Закону України «Про виконавче провадження». Також в вимозі про сплату боргу № 25 У від 31.05.2011 зазначено про існування боргу станом на 31.05.2011 без посилання на період його виникнення до 01.01.2011 (а.с.75).
З огляду на викладено, суд вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 02.06.2011 винесена з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги про скасування постанову про арешт майна боржника від 15.09.2011 року. В судовому засіданні встановлено та підтверджено письмовими доказами та поясненнями наданими представником відповідача, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №26831514 взагалі не виносилась та дані про накладення арешту на майно боржника не вносились до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, та жодного витягу з вказаного реєстру стосовно торгівельного модуля, який належить ОСОБА_1, або стосовно іншого рухомого майна ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № 26831514 не існує, тому зазначена вимога не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 3 ст. 94. Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 13.02.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено п'ять днів, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст.167 КАС України.
Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Лутугінського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - управління ПФУ у Лутугинському районі про скасування постанови ВП №26831514 про відкриття виконавчого провадження від 02.06.2011 року, постанови про арешт майна боржника від 15.06.2011 року задовольнити частково.
Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№ 26831514 від 02.06.2011 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити за необґрунтованістю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 15,50 грн. (п'ятнадцять грн.50 коп.).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову у повному обсязі складено протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи, відповідно до ч.3 ст.160 КАС України.
СуддяК.Ю. Широка