справа № 0670/4195/11
категорія 8.2.1
24 січня 2012 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Черняхович І.Е. ,
при секретарі - Карасюк Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0000251701 від 12.04.2011 р.,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0000251701 від 12.04.2011 р.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Судом встановлено, що Володарсько - Волинською міжрайонною державною податковою інспекції Житомирської області в період з 10.03.2011 р. по 23.03.2011 р. була проведена перевірка ФОП ОСОБА_1 по дотриманню вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 21.12.2010р. В ході перевірки виявлені порушення розділ 4 ст. 13 Деркрета Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" № 13-92 від 26.12.1992р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин); п.8 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.10.1999р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин в частині належного ведення обліку доходів та витрат по підприємницькій діяльності за період з 01.04. 2008р. по 30.06.2010р. в частині неведення книги обліку доходів та витрат; порушення п.п. 7.4.1 абз. 3 , п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.4 п. 7.4 та п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в частині завищення сум податкового кредиту в сумі 18211 грн., в т.ч. за травень 2008р. в сумі 19 грн., за березень 2009р. в сумі 5368 грн., за квітень 2009р. в сумі 4124 грн., за вересень 2010р. в сумі 5960 грн. та за листопад 2010 р. в сумі 2740 грн. (включення до сум податкового кредиту придбання тягача сідлового та станка каменеобробного).
За результатами перевірки складено акт про результати документальної планової виїзної перевірки від 30.03.2011 р. за № 51/17-42/НОМЕР_2 (а.с. 6-33).
На підставі зазначеного акту було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000251701 від 12.04.2011 р. (а.с. 34). Позивач вважає вказане рішення таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Суд погоджується з доводами позивача щодо необгрунтованості податкового повідомлення - рішення з наступних підстав.
Щодо правомірності включення до складу податкового кредиту ПДВ від вартості придбаних каменеобробного станка та тягача сідлового.
В обґрунтування висновку про неправомірність включення суми ПДВ з операцій по придбанню каменеобробного станка та тягача сідлового до складу податкового кредиту податковий орган стверджує те, що оскільки позивач являється фізичною особою і здійснює свою підприємницьку діяльність на власний ризик, то все придбане ним майно незалежно від того, придбане воно в ході здійснення підприємницької діяльності чи ні, стає його власністю і не є основними фондами суб'єкта господарювання. Такий висновок є неправомірним і не відповідає нормам чинного законодавства України.
Судом безспірно встановлено, що позивачем придбано вищевказані механічні засоби у ТОВ "РЦ" та ФОП ОСОБА_2, які являються платниками ПДВ. Доказом здійснення купівлі - продажу матеріальних цінностей являються, наявність в матеріалах справи податкових накладних, а факт розрахунку по даних операціях підтверджується банківськими виписками та актом про залік зустрічних вимог від 30.03.2009р. (а.с. 38-43).
Позивач здійснює підприємницьку діяльність і зареєстрований як фізична особа - підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії НОМЕР_3, виданим Черняхівською районною державною адміністрацією (а.с. 35), є платником ПДВ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ НОМЕР_4 від 20.04.2005 р. (а.с. 37). Видами діяльності за КВЕД, який здійснює ОСОБА_1 являється посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, здавання в оренду власного нерухомого майна, оренда інших наземних транспортних засобів та устаткування, діяльність автомобільного вантажного транспорту, оброблення декоративного та будівельного каменю, лісопильне та стругальне виробництво, просочування деревини, загальні механічні операції, що підтверджується Довідкою № 22/177, виданою відділом статистики у Черняхівському районі головного управління статистики у Житомирській області Державного комітету статистики України (а.с. 36).
Згідно п.1.3. ст. 1 ЗУ «Про податок на додану вартість» платником ПДВ є особа, яка зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання.
Положень ст. 2 вказаного Закону передбачає, що платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка зареєструвалась платником податку за своїм добровільним рішенням або підлягає обов'язковій реєстрації платником ПДВ.
Згідно п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит визначається з договірної вартості товарів у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.
Відповідно до п. 1 ст. 55 ГКУ визначено, що суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізують господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна. Такою особою є громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Згідно п. 1. ст. 128 ГКУ громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним господарської діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця. Факт того, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.
Отже, ст. 55 Господарського кодексу України містить пряму норму, яка дозволяє суб'єкту підприємницької діяльності мати майно у власності.
Згідно п.1. ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становить право власності та інші речові права. Згідно п.1. ст. 134 ГКУ суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або з іншими власниками користується належним йому майном.
Пункт 3. ст. 134 ГКУ передбачає, що правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом. Згідно п.1. ст. 139 ГКУ, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей, які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
Згідно п. 3. ст. 139 ГКУ основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Відповідно до п.5 ст. 139 Господарського кодексу України, коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих відносин з іншими суб'єктами. Згідно Пункт 1 ст. 140 передбачає, що джерелами формування майна суб'єктів господарювання в числі інших є грошові та матеріальні внески засновників, надходження від продажу майнових об'єктів, що належать їм, придбання майна інших суб'єктів, інші джерела, не заборонені законом. Згідно п.п. 3 п. 1 ст. 144 ГКУ майнові права та обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати внаслідок придбання майна з підстав, не заборонених законом.
Отже, кодифіковані норми законодавства України містять прямий дозвіл суб'єкту господарювання - фізичній особі мати у власності майно, набувати цього майна способом та на підставах не заборонених чинним законодавством та використовувати таке майно у власній господарській діяльності.
Пунктом 3.8.1. Державного класифікатора України «Класифікація форм власності ДК 001:2004, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 р. № 97 визначено, що підприємець - фізична особа, яка є громадянином України, що здійснює підприємницьку діяльність визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке, відповідно до закону можу бути звернено стягнення.
Суд не приймає до уваги твердження Володарсько-Волинської ДПІ щодо неможливості застосування транспортного засобу у господарській діяльності через відсутність у технічному паспорті відмітки щодо власника суб'єкта підприємницької діяльності, з огляду на наступне.
Порядок реєстрації транспортних засобів визначається Постановою КМ України № 1388 від 07.09.98 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів». Згідно п. 1 Порядку, ним встановлюється єдина на території України процедура реєстрації (перереєстрації") транспортних засобів. Згідно абзацу 2 п. 6 цього Порядку, транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.
Отже, відповідно до вищевказаного Порядку, дані, які містить технічний паспорт транспортного засобу не відображають інформації про його цільове використання суб'єктом підприємницької діяльності і жодним чином не впливають на порядок віднесення суб'єктом підприємницької діяльності витрат на придбання такого транспортного засобу до складу валових витрат чи на порядок формування податкового кредиту з ПДВ.
Отже, судом безспірно встановлено, що позивачем каменеобробний станок та тягач сідловий придбавалися, відповідно до договору, податкових та видаткових накладних, саме для використання в господарській діяльності.
Таким чином, у відповідача відсутні будь-які правові підстави для висновку про неправомірність включення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених при придбанні каменеобробного станка та тягача сідлового і донарахування сум ПДВ.
Щодо нарахування штрафних санкцій слід зазначити наступне. У зв'язку з тим, що позивач цілком правомірно включив до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при придбанні каменеобробного станка та тягача сідлового, відсутні будь-які підстави для нарахування штрафних санкція.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Слід також зазначити, що згідно з пп. 1, 9 ч. 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо незаконності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача, та вважає його таким, що підлягає скасуванню.
Керуючись ч. 3 ст.2, ст.ст. 71, 86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд -
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000251701 від 12 квітня 2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 18211,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 4552,75 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
Уразі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: І.Е.Черняхович
Повний текст постанови виготовлено: 30 січня 2012 р.