Україна
10 листопада 2011 р. справа № 2а/0570/10428/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 10год. 52хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкарьової І.В.
при секретарі Заднепровської В.О.
за участю представників сторін
від позивача: Шиян Г.І., Соломикіна В.В.,
від відповідача: Дорохової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дочірнього підприємства, заснованого на повній власності юридичної особи іноземної держави Виробничого об'єднання «Білоруський автомобільний завод» «Донбас-БілАЗ-сервіс» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкові повідомлення - рішення від 15.06.2011 року №0000422304 та №0000392304,-
встановив:
Позивач, Дочірнє підприємство, засноване на повній власності юридичної особи іноземної держави Виробничого об'єднання «Білоруський автомобільний завод» «Донбас-БілАЗ-сервіс», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкові повідомлення-рішення від 15.06.2011 року №0000392304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток 275343,00грн., з якої основний платіж 220274,00грн. та штрафна санкція у розмірі 55069,00грн., та №0000422304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 220274,00грн., з якої основний платіж 176219,00грн. та штрафна санкція у розмірі 44055,00грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в акті перевірки відповідач невірно робить висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Афамант». В ході перевірки підприємством надані належним чином оформлені податкові накладні, які є одною з необхідних умов для отримання платником податку права на податковий кредит. Податковим органом в ході перевірки не встановлено, що відомості, які містяться в цих податкових накладних, а також в інших первинних документах, є неповними, недостовірними або суперечливими, що є наслідками укладання нікчемного правочину або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку. Крім того, податковий орган обґрунтовано не мотивує, то що позивач отримував податкову вимогу. Наявність тієї обставини, що у контрагента - ТОВ «Афамант» відсутні працюючі, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), не є підставою вважати про неможливість здійснення ТОВ «Афамант» операцій з постачанням продукції та надання послуг.
Факт незнаходження ТОВ «Афамант» за юридичною адресою не є підставою вважати, що укладений ним правочин, вважається таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним у розумінні ст.228 ЦК України. Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг.
Як вбачається з акту перевірки договірні відносини між Дочірнім підприємством, заснованим на повній власності юридичної особи іноземної держави Виробничого об'єднання «Білоруський автомобільний завод» «Донбас-БілАЗ-сервіс» та ТОВ «Афамант» саме первинними бухгалтерськими документами підтверджені.
Отже враховуючи вищевикладене посилання податкового органу на недійсність правочину, тобто його укладання без наміру створення цивільно - правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження.
Позивач зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно - правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської операції, сплати податку і в подальшому за можливі дії порушника.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення (а.с.118), у яких зазначив, що перевіркою встановлено, що позивачем придбано товар (автозапчастини у асортименті) згідно угоди від 28.06.2010 року №28-6 укладеної з ТОВ «Афамант». Інспекцією отримано лист ДПІ у Київському районі м. Донецька, а саме довідка щодо перевірки ТОВ «Афамант» за серпень 2010 року про неможливість проведення перевірки платника податків з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагентів в перевіряємому періоді. Остання податкова звітність подавалась ТОВ «Афамант» до податкового органу: декларація з ПДВ за серпень 2010 року, яка прийнята до відома, розрахунок комунального податку за грудень 2010 року, згідно декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року основні виробничі фонди відсутні. Відповідно до довідки по формі 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві складала 1 особу, який, враховуючи загальний обсяг задекларованих доходів від реалізації товарів (робіт, послуг), фізично не міг здійснювати такий обсяг роботи. Підприємство не знаходиться за юридичною адресою.
В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).
Оскільки на СГД відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Враховуючи вищенаведене укладена між позивачем та ТОВ «Афамант» угода від 28.06.2010 року №28-6 є нікчемною.
Таким чином, податківцями встановлено порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі викладеного просив суд у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Дочірнє підприємство, засноване на повній власності юридичної особи іноземної держави Виробничого об'єднання «Білоруський автомобільний завод» «Донбас-БілАЗ-сервіс» є юридичною особою, зареєстровано Виконавчим комітетом Донецької міської ради 23.07.2002 року №12661200000006108, ідентифікаційний код 32123000, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.7).
Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.07.2010 року по 30.09.2010 року та податку на додану вартість за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Афамант». За наслідками перевірки було складено акт від 24.05.2011 року №407/23-411/32123000 (а.с.20).
У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення п.п.1,2 ст.215, п.п.1,5 ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України, ст.207 ГК України, що призвело до визнання угоди від 28.06.2010 року №28-6 між Дочірнім підприємством, заснованим на повній власності юридичної особи іноземної держави Виробничого об'єднання «Білоруський автомобільний завод» «Донбас-БілАЗ-сервіс» з ТОВ «Афамант» нікчемною, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 220274,00грн., у тому числі по періодах: ІІІ квартал 2010 року - 220274,00грн., п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 176219,00грн., в тому числі по періодах: серпень 2010 року - 176219,00грн.
Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у зв'язку з укладанням позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Афамант» - угода від 28.06.2010 року №28-6, який не спричинив реального настання правових наслідків.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 15.06.2011 року №0000392304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток 275343,00грн., з якої основний платіж 220274,00грн. та штрафна санкція у розмірі 55069,00грн., та №0000422304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 220274,00грн., з якої основний платіж 176219,00грн. та штрафна санкція у розмірі 44055,00грн. (а.с.16,17).
Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді 2010 року, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно - правові акти України, які діяли в той період.
Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг за договором купівлі - продажу товару від 28.06.2010 року №28-6. Від цих обставин залежить право позивача на формування валових витрат в сумі 881097,00грн. в третьому кварталі 2010 року та податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 176219,00грн. в серпні 2010 року.
Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору купівлі-продажу товару від 28.06.2010 року №28-6, оскільки сторони договору не мали наміру на фактичне надання послуг, а позивач мав мету на збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.
Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Афамант» (Продавець) укладено договір купівлі - продажу товару №28-6 від 28.06.2010року (а.с.42).
Предметом договору є передача Продавцем у власність Покупця товар, а Покупець прийняти та оплатити відповідний товар на умовах згідно договору.
Відповідно до п.3.1 договору базисні умови поставки: СРТ м. Донецьк (склад покупця). Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата поставленого товару здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця. П.5.1 передбачено, що датою поставки товару вважати дати, вказані в товарних накладних, підписаних Покупцем. Відповідно до п.10.2 договір діє з моменту підписання і до повного виконання прийнятих сторонами обов'язків. Сторони за договором є платниками податку на прибуток та податку на додану вартість на загальних підставах.
На виконання умов договору між сторонами були складені відповідні видаткові накладні, податкові накладні, а саме:
- видаткова накладна №60 від 02.08.2010 року, податкова накладна №104 від 02.08.2010 року - на систему кондиціонеру в зборі 2 штуки, радіатор 1 штука, прокладки 15 штук, сальники 143 штуки, підшипник 1 штука, насос правого обертання 1 штука, насос лівого обертання 1 штука, палець 7штук, накладки колодки тормозні 12 штук, підшипники 2 штуки, циліндри підвіски 22 штуки на загальну суму 224735,34грн., в т.р. ПДВ 37455,89грн. (а.с.44,53);
- видаткова накладна №61 від 04.08.2010 року, податкова накладна №105 від 04.08.2010 року - на з'єднаний шланг високого тиску 48 м, ремінь 7 штук, фільтр осушувача 1 штука, ущільнене кільце 70 штук, штуцер кутовий 28 штук, компресор 5 штук, вентилятор зовнішній 4 штуки, комбинирований датчик тиску 1 штука, шестерня ведуча та ведома 1 штука, передача головна 1 штука на загальну суму 131450,22грн., в т.р. ПДВ 21908,37грн. (а.с.45,54);
- видаткова накладна №62 від 06.08.2010 року, податкова накладна №106 від 06.08.2010 року - на картер 2 штуки, водило с сателлитами 4 штуки на загальну суму 191995,68грн., в т.р. ПДВ 31999,28грн. (а.с.46,55);
- видаткова накладна №63 від 10.08.2010 року, податкова накладна №107 від 10.08.2010 року - на елемент фільтруючий 21 штука, шина 2 штуки, підшипники 23 штуки, палець 8 штук на загальну суму 68115,06грн., в т.р. ПДВ 11352,51грн. (а.с.47,56);
- видаткова накладна №64 від 13.08.2010 року, податкова накладна №108 від 13.08.2010 року - на головки циліндра 10 штук на загальну суму 33450,00грн., в т.р. ПДВ 5575,00грн. (а.с.48,57);
- видаткова накладна №65 від 18.08.2010 року, податкова накладна №109 від 18.08.2010 року - на головки циліндра 18 штук на загальну суму 76426,20грн., в т.р. ПДВ 12737,70грн. (а.с.49,58);
- видаткова накладна №66 від 19.08.2010 року, податкова накладна №110 від 19.08.2010 року - на колесо 5 штук на загальну суму 79636,20грн., в т.р. ПДВ 13272,70грн. (а.с.50,59);
- видаткова накладна №67 від 20.08.2010 року, податкова накладна №111 від 20.08.2010 року - на диски ведучі 100 штук, диски 100 штук, фільтроелементи 100 штук, втулки 17 штук, втулки 17 штук, системи кондиціонера 3 штуки на загальну суму 97100,16грн., в т.р. ПДВ 16183,36грн. (а.с.51,60);
- видаткова накладна №68 від 25.08.2010 року, податкова накладна №112 від 25.08.2010 року - на вал карданий 3 штуки, муфти 16 штук на загальну суму 154407,84грн., в т.р. ПДВ 25734,64грн. (а.с.52,61).
Відповідно до наданої до матеріалів справи оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 ТМЦ, місце зберігання: склад оптовий, за серпень 2010 року, рахується рух вищезазначених отриманих позивачем автозапчастини (а.с.167-190).
Цими документами підтверджується, що в серпні 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Афамант» було поставлено позивачу товару на загальну суму 1057316,70грн., у т.р. ПДВ 176219,45грн.
Оплата за отриманий товар відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Афамант» згідно наступних платіжних доручень: №345 від 17.08.2010 року у сумі 24680,00грн. у т.ч. ПДВ 4113,33грн., №363 від 31.08.2010 року у сумі 89203,00грн. у т.ч. ПДВ 14867,17грн., №369 від 01.09.2010 року у сумі 280000,00грн. у т.ч. ПДВ 46666,67грн., №387 від 09.09.2010 року у сумі 172000,00грн. у т.ч. ПДВ 28666,67грн., №394 від 17.09.2010 року у сумі 60000,00грн. у т.ч. ПДВ 10000,00грн., №395 від 24.09.2010 року у сумі 40000,00грн. у т.ч. ПДВ 6666,67грн., №402 від 28.09.2010 року у сумі 407469,49грн. (а.с.62-68).
Всього сплачено по договору за отриманий товар суму 1073352,40грн., у т.р. ПДВ 178892,09грн.
Суд враховує, що ТОВ «Афамант» зареєстровано платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100144498 від 10.10.2008 року (а.с.113).
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Податківцями зазначено, враховуючи те, що у ТОВ «Афамант» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби,підприємство не знаходиться за юридичною адресою згідно до частин 1,5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначені угоди є нікчемними. Таким чином, на думку відповідача, підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.
Також відповідач в акті перевірки зазначає, що отримано від ДПІ у Київському районі м. Донецька довідку від 23.12.2010 року №9397/15-213/36167894 за серпень 2010 року про неможливість проведення перевірки платника податку ТОВ «Афамант» з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагентів за серпень 2010 року. В результаті проведеної невиїзної документальної перевірки встановлено: остання податкова звітність подавалася декларація з податку на додану вартість за серпень 2010 року прийнята до відома, розрахунок комунального податку за грудень 2010 року. Наявність основних виробничих фондів згідно декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року - відсутні.
За даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що у другому ланцюгу формування податкового кредиту по операціях з придбання товарів у ТОВ «Е-Восток Україна» є Дочірнє підприємство, засноване на повній власності юридичної особи іноземної держави Виробничого об'єднання «Білоруський автомобільний завод» «Донбас-БілАЗ-сервіс». За висновком перевіряючи, враховуючи вищенаведене підтверджується наявність наступних нікчемних угод:
1) між ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Афамант», що призвело до безпідставного формування ТОВ «Афамант» податкового кредиту;
2) між ТОВ «Афамант» та Дочірнім підприємством, заснованого на повній власності юридичної особи іноземної держави Виробничого об'єднання «Білоруський автомобільний завод» «Донбас-БілАЗ-сервіс», що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту.
Проведені позивачем та його постачальником ТОВ «Афамант» операції не спричинили реального настання правових наслідків.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.
В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.
З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину - договору купівлі-продажу товару від 28.06.2010 року №28-6 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Виходячи із системного змісту пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.
Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З наведеного вбачається, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю платника.
В свою чергу, пунктом 5.11 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Згідно зі статтею 3 цього ж Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вище перелічені рахунки, накладні (видаткові, податкові, товарно-транспортні) мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях ваги, вартості найменування, дат.
При з'ясуванні судом питання, про притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у зв'язку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто встановлення умислу в діях посадових осіб Дочірнього підприємства, заснованого на повній власності юридичної особи іноземної держави Виробничого об'єднання «Білоруський автомобільний завод» «Донбас-БілАЗ-сервіс», відповідач зазначив, що такі справи відсутні.
З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини надання послуг, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, які спростовують доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.
Висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено без використання відповідачем наданих законодавством повноважень, щодо встановлення суб'єктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Посилання відповідача на відсутність у підприємства документів, що підтверджують фактичне транспортування ТМЦ (товарно-транспортні накладні, довіреності, технічний паспорт та інше) суд не приймає до уваги, у зв'язку з тим, що вказані документи не включені до переліку документів суворої звітності. Згідно статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» організація бухгалтерського обліку на підприємстві: бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Посилання відповідача на наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 N 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» щодо підтвердження транспортних послуг товарно-транспортними накладними та подорожніми листами відповідної форми не можуть бути взяті до уваги, оскільки цей наказ не було у встановленому законом порядку зареєстровано в Міністерстві юстиції України. Стосовно посилання в акті перевірки на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, так цими правилами встановлені вимоги до оформлення документів на перевезення вантажу, а не документи для бухгалтерського обліку.
Тобто відсутність товарно-транспортних накладних не може слугувати підставою вважати недоведеним факт постачання товару за наявності інших доказів, що підтверджують таке постачання.
Посилання відповідача на те, що послуги, надані ТОВ «Афамант», не пов'язані з господарською діяльністю позивача спростовуються доказами, наявними у справі. Долучені докази свідчать про фактичне виконання умов спірного договору.
Також згідно пояснювальної записки позивача від 27.07.2011 року №49/07, яка підписана директором та головним бухгалтером, вбачається, що товар отриманий за вищевказаними видатковими накладними був реалізований у серпні місяці наступним підприємствам: ВАТ «Комсомольське рудоуправління», ВАТ «Єнакієвський металургійний завод», ВАТ МК «Азовсталь», ТОВ «Вилтекс», ВАТ «Новотроїцьке рудоуправління», ВАТ «Докучаєвський флюсодоломітний комбінат», ВАТ «Литос», ТОВ СП «Кривбасс-БелАЗ-сервіс» та товар за видатковою накладною №68 від 25.08.2010 року знаходиться на залишку (а.с.106).
Тобто наведені поставки товарів забезпечують господарську діяльність позивача по реалізації продукції, внаслідок якої він отримує дохід.
Аналіз наданих документів та договору свідчить про виконання договірних зобов'язань з поставки товару у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є неправомірним.
Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -
тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 220274,00грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 55069,00грн.
З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення №0000392304 від 15.06.2011 року, яким позивачу за порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 275343,00грн., у тому числі за основним платежем 220274,00грн., за фінансовими санкціями 55069,00грн. (а.с.16), підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення №0000422304 від 15.06.2011 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 220274,00грн., з якої основний платіж 176219,00грн. та штрафна санкція 44055,00грн. (а.с.17) суд враховує наступне.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
В контексті спірних правовідносин таким фактором є фактичне надання ТОВ «Афамант» товарів у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача.
Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Суд враховує, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.
Спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 176219,45грн. відображені позивачем в додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за звітний період (а.с.87).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Саме нормами зазначеного Закону, з урахуванням його преамбули, регулюються всі питання, пов'язані із визначенням та сплатою податку на додану вартість. Наявність у позивача бюджетного відшкодування у відповідних періодах відповідачем не заперечується, спірним є факт підтвердження зазначених сум.
Підпунктом 7.7.1 наведеного пункту 7.7 статті 7 передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірним.
З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0000422304 від 15.06.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 220274,00грн., з якої основний платіж 176219,00грн. та штрафна санкція у розмірі 44055,00грн., підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Позивач в позовній заяві просить скасувати податкове повідомлення-рішення, але суд зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є скасованим з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє.
Разом з цим, враховуючи наведене, на підставі частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними податкові повідомлення - рішення від 15.06.2011 року №0000392304 яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 275343,00грн., з якої основний платіж 220274,00грн. і штрафна санкція у розмірі 55069,00грн., та №0000422304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 220274,00грн., з якої основний платіж 176219,00грн. і штрафна санкція у розмірі 44055,00грн.
З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст.87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовні вимоги Дочірнього підприємства, заснованого на повній власності юридичної особи іноземної держави Виробничого об'єднання «Білоруський автомобільний завод» «Донбас-БілАЗ-сервіс» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкові повідомлення-рішення від 15.06.2011 року №0000392304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток 275343,00грн., з якої основний платіж 220274,00грн. і штрафна санкція у розмірі 55069,00грн., та №0000422304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 220274,00грн., з якої основний платіж 176219,00грн. і штрафна санкція у розмірі 44055,00грн., задовольнити.
Визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 15.06.2011 року №0000392304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток 275343,00грн., з якої основний платіж 220274,00грн. і штрафна санкція у розмірі 55069,00грн., та №0000422304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 220274,00грн., з якої основний платіж 176219,00грн. і штрафна санкція у розмірі 44055,00грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства, заснованого на повній власності юридичної особи іноземної держави Виробничого об'єднання «Білоруський автомобільний завод» «Донбас-БілАЗ-сервіс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 гривні 40 копійок.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 10 листопада 2011 року в присутності представників сторін.
Постанову у повному обсязі складено 15 листопада 2011 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Шинкарьова І.В.