ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
місто Київ
06 лютого 2012 року 18 год. 12 хв. № 2а-18236/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Амельохіна В.В. та Маруліної Л.О., при секретарі судового засідання Томилець Ю.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самсунг Електронікс Україна Компані»
до
третя особа
на стороні відповідача
треті особи
на стороні позивача
про Державної служби інтелектуальної власності України
Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»,
Підприємство з іноземною інвестицією «ЛГ Електронікс Україна», що повністю належить Корпорації «ЛГ Електронікс Україна»,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Філіпс Україна»
визнання протиправним і скасування рішення
У судовому засіданні 6 лютого 2012 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Самсунг Електронікс Україна Компані»(надалі -також «Позивач», «ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби інтелектуальної власності України (надалі -також «Відповідач»), третя особа на стороні Відповідача -Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»(надалі -також «Третя особа 1», «ОП «Український музичний альянс»), треті особи на стороні Позивача -Підприємство з іноземною інвестицією «ЛГ Електронікс Україна», що повністю належить Корпорації «ЛГ Електронікс Україна»(надалі -також «Третя особа 2»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Філіпс Україна»(надалі -також «Третя особа 3», «ТОВ «Філіпс Україна»), та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправним і скасувати рішення Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2007 року про визначення Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»уповноваженою організацією, яка здійснюватиме збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суб'єктів суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, на підставі якого Об'єднанню підприємств «Український музичний альянс»було видано Свідоцтво від 20 грудня 2007 року № 2/У; зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України виключити Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»з реєстру уповноважених організацій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про визначення Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»уповноваженою організацією, яка здійснюватиме збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суб'єктів суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах (надалі -також «уповноважена організація»), на підставі якого Об'єднанню підприємств «Український музичний альянс»було видано Свідоцтво від 20 грудня 2007 року № 2/У, є протиправним та підлягає скасуванню, а Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»підлягає виключенню з реєстру уповноважених організацій.
В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення представник Позивача посилався на те, що його було прийнято з порушенням визначених пунктом 3 Порядку визначення уповноважених організацій, які здійснюватимуть збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 25 липня 2003 року № 503, критеріїв уповноваження, оскільки, на думку представника Позивача, Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»не відповідає всім визначеним даним нормативно-правовим актом обов'язковим вимогам.
Крім того, в судовому засіданні представник Позивача вказав на порушення Державним департаментом інтелектуальної власності нормативних вимог щодо форми прийняття оскаржуваного рішення, адже аналіз вимог до документування управлінської діяльності свідчить про те, що рішення Департаменту про уповноваження Третьої особи 1 не могло прийматись ні в усній формі, ні оформлюватись у вигляді наданого Департаментом листа.
Внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, як вказав представник Позивача, Державним департаментом інтелектуальної власності було порушено права та інтереси ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані», зокрема, право на самостійний вибір уповноваженої організації з числа визначених Департаментом.
Представник Відповідача -Державної служби інтелектуальної власності України, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.
Додатково представник Відповідача зазначив про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Державний департамент інтелектуальної власності діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України, а підстави для його скасування відсутні.
Так, при визначенні ОП «Український музичний альянс»уповноваженою організацією, враховувалися як інформація, зазначена у заяві, поданій Третьою особою 1, так і всі наявні в Держдепартаменті документи, у тому числі звітна інформація організації.
Крім того, представник Відповідача звернув увагу на те, що хоча на сьогоднішній день не визначено інших уповноважених організацій, окрім ОП «Український музичний альянс», однак, цей факт не звільняє осіб, у тому числі і Позивача, від виплати відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства України.
Представник Третьої особи 1 -Об'єднання підприємств «Український музичний альянс», -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила та просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на викладені в письмових запереченнях на позов підстави.
В обґрунтування заперечень на позов представник Третьої особи 1, зокрема, посилалася на повну відповідність Об'єднання підприємств «Український музичний альянс» визначеним чинним законодавством критеріям, яким повинна відповідати організація колективного управління для визначення її уповноваженою організацією, та звернула увагу на відсутність порушеного права Позивача у спірних публічно-правових відносинах.
Представники Підприємства з іноземною інвестицією «ЛГ Електронікс Україна»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Філіпс Україна»в судовому засіданні, посилаючись на протиправність оскаржуваного рішення Державного департаменту інтелектуальної власності про визначення Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»уповноваженою організацією, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача та представників третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Частиною 2 статті 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права»визначено, що допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.
Виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:
а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;
б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;
в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети (частина 4 статті 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Згідно з частиною 5 статті 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права»розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі -уповноваженим організаціям).
Порядок визначення уповноважених організацій, які здійснюватимуть збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах затверджено Наказом Міністерства освіти і науки України від 25 липня 2003 року № 503 (надалі -також «Порядок») (в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення).
Відповідно до пункту 2 Порядку визначення уповноважених організацій здійснює Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі - ДДІВ).
Пунктом 3 Порядку визначено критерії, яким повинна відповідати організація для визначення її уповноваженою організацією.
Організація для визначення її уповноваженою організацією подає до ДДІВ заяву встановленого зразка (додаток 1). До заяви додаються: а) рішення уповноваженого органу організації колективного управління про намір стати уповноваженою організацією; б) копії установчих документів; в) копія свідоцтва про облік організації колективного управління; г) копія довідки з банку про відкриття рахунку; ґ) копія довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України; д) відомості про персональний склад працівників організації (додаток 2); е) відомості про укладені договори про управління майновими правами українських суб'єктів авторських і (або) суміжних прав (додаток 3); є) відомості про управління на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, у тому числі й про взаємне представництво інтересів (додаток 4). Копії документів, зазначених у підпунктах «б»і «ґ», мають бути засвідчені в установленому законодавством порядку. Документи, визначені в цьому пункті, поверненню не підлягають і залишаються в ДДІВ.
20 грудня 2007 року організація колективного управління Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»(свідоцтво про облік організації колективного управління від 22 серпня 2003 року № 4/2003) звернулася до Державного департаменту інтелектуальної власності із заявою про визначення заявника уповноваженою організацією, яка здійснюватиме збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах. До заяви було додано документи на 24 аркушах (а.с. 202-226).
Згідно з пунктом 5 Порядку заява організації колективного управління про визначення її уповноваженою організацією розглядається ДДІВ протягом 10 робочих днів з дня подання всіх необхідних документів та інформації. ДДІВ опрацьовує документи, після чого приймає рішення про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією або про відмову у визначенні її такою організацією. Про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією, яка здійснюватиме збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, ДДІВ видає свідоцтво встановленого зразка (додаток 5). Свідоцтво видається протягом 3 робочих днів після прийняття рішення про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією. Свідоцтво підписується керівником ДДІВ або його заступником та засвідчується печаткою.
Як підтверджується матеріалами справи, зокрема, листом Державного департаменту інтелектуальної власності від 20 грудня 2007 року № 16-07/5483 (а.с. 237), розглянувши заяву Об'єднання підприємств «Український музичний альянс», Державним департаментом інтелектуальної власності було прийнято рішення про визначення організації колективного управління ОП «Український музичний альянс»уповноваженою організацією та видав Об'єднанню підприємств «Український музичний альянс»Свідоцтво про уповноваження організації, яка здійснюватиме збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, від 20 грудня 2007 року № 2/У.
Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності про визначення Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»уповноваженою організацією, на підставі якого Третій особі 1 було видано Свідоцтво від 20 грудня 2007 року № 2/У Позивач вважає протиправним і просить його скасувати, та зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України виключити Об'єднання підприємств «Український музичний альянс» з реєстру уповноважених організацій.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Державного департаменту інтелектуальної власності про визначення Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»уповноваженою організацією, як рішення суб'єкта владних повноважень, та зобов'язання Державну службу інтелектуальної власності України, як суб'єкта владних повноважень, виключити Об'єднання підприємств «Український музичний альянс» з реєстру уповноважених організацій.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.
Завдання і предмет адміністративного судочинства обумовлюють більшість його особливостей, які відрізняють його від інших видів судочинства. Завдання відображає спрямованість адміністративного судочинства -його кінцеву мету, а предмет вказує на сферу правовідносин, на яку поширено юрисдикцію судів, що здійснюють адміністративне судочинство.
Зміст та спрямованість правосуддя, в тому числі і в адміністративній справі, випливають із головного обов'язку правової держави -утвердження і забезпечення прав та свобод людини. Призначенням судової влади є захист лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів учасників правовідносин через здійснення правосуддя.
У контексті загального завдання судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до такого завдання:
- адміністративне судочинство спрямоване на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб;
- зусилля адміністративного суду спрямовані на захист прав, свобод та інтересів вказаних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень;
- предметом адміністративного судочинства є публічно-правові відносини, переважно між фізичною чи юридичною особою з одного боку і суб'єктом владних повноважень з іншого.
Таким чином, завдання адміністративного судочинства необхідно розглядати у контексті захисту прав, свобод та інтересів особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку публічної адміністрації. Це завдання, насамперед, обумовлене специфікою публічно-правових відносин, яка проявляється у наступних притаманних їм ознаках:
1) обов'язкова участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями;
2) підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому -суб'єкту владних повноважень;
3) імперативність публічно-правових відносин;
4) домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.
Права, свободи та інтереси, які захищають адміністративні суди, можуть бути різноманітними. Однак, важливо, щоб порушення цих прав, свобод чи інтересів відбулося у публічно-правових відносинах та виходило від суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України надає право кожній особі, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду.
Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права, та, виходячи із специфіки завдання адміністративного судочинства, особа має право звернутись за судовим захистом до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Відтак, статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено право особи на судовий захист, відповідно до якого кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, юридична особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, у даній адміністративній справі, насамперед, підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів Позивача з боку Відповідача (внаслідок прийняття оскаржуваного рішення).
Аналогічна позиція підтверджується і змістом окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України після встановлення права на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень (тобто існування порушеного права або можливості його порушення в майбутньому), яке має позивач, перевіряється законність оскаржуваного рішення.
Для цілей даної адміністративної справи Суд також вважає за необхідне звернути увагу на визначення понять «право»та «інтерес».
В контексті завдання адміністративного судочинства мова йде про захист суб'єктивних прав фізичних чи юридичних осіб.
Під суб'єктивним правом Суд розуміє міру юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної фізичної чи юридичної особи. Право -це можливість щодо задоволення відповідних потреб фізичної чи юридичної особи.
В публічно-правових відносинах фізичними та юридичними особами можуть реалізовувати різні за своїм характером права, однак, у випадку їх порушення (невизнання чи оспорення), такі права можуть отримати захист адміністративного суду лише в тому разі, коли їх було порушено в конкретних спірних публічно-правових відносинах і саме суб'єктом владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.
В обґрунтування факту порушення оскаржуваним рішенням прав ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані», представник Позивача посилався на те, що оскаржуваним рішенням порушено право Позивача на самостійний вибір уповноваженої організації, на користь якої він здійснюватиме перерахування відповідних перерахувань, а також створено неконкурентне середовище, що, в свою чергу, дає Третій особі 1 підстави для зловживання своїми правами та примушування ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані»здійснювати виплату відрахувань в суттєво завищених обсягах та з порушенням закону про авторське право.
На підтвердження вищевказаного представником Позивача надано суду документи, які підтверджують існування господарського-правового спору між ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані»та ОП «Український музичний альянс»з приводу стягнення відрахувань.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що позивач в адміністративній справі повинен довести факт порушення свого конкретного права саме відповідачем і саме в спірних правовідносинах публічно-правового характеру.
Судом встановлено, що фактично Позивач не погоджується з розмірами відрахувань, заявленими до стягнення ОП «Український музичний альянс»Позивачу в порядку господарського судочинства. До того ж, посилається на надане законом право вибору між кількома уповноваженими організаціями, яким будуть виплачуватися такі відрахування.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з суті наданих представником Позивача пояснень, Суд звертає увагу на наступне.
Поряд із правами, захисту в адміністративному судочинстві підлягають також й інтереси фізичних чи юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в Рішенні № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року в пункті 1 резолютивної частини надав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Так, маючи право на вибір між кількома уповноваженими організаціями, на користь яких сплачуються відповідні відрахування, Позивач наділений охоронюваним законом інтересом, а саме -майновим інтересом, тобто інтересом сплачувати відрахування у розмірі, який є прийнятним саме для Позивача. Фактично про захист саме такого інтересу просить Позивач в даній адміністративній справі.
В той же час, такий інтерес Позивача має майновий характер, а, як вже було зазначено Судом, інтереси, які можуть бути об'єктами захисту в адміністративному судочинстві, повинні бути порушеними саме у публічно-правових відносинах суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, Суд звертає увагу на те, що в основі спірних правовідносин в даній адміністративній справі лежать публічні відносини щодо визначення Державним департаментом інтелектуальної власності (уповноваженим державою суб'єктом владних повноважень) організацій колективного управління організаціями, уповноваженими на здійснення збирання і розподілу між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.
Суд акцентує увагу на тому, що правовідносини щодо визначення ОП «Український музичний альянс»переліку обладнання і матеріальних носіїв та розміру відрахувань за їх виробництво чи імпорт, які збираються Третьою особою 1, не є предметом судового розгляду в даній адміністративній справі.
Крім того, Суд звертає увагу на те, що спірні в даній справі публічні правовідносин (виходячи з визначення поняття «справа адміністративної юрисдикції», яке міститься в статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України) виникли між (1) ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані» та (2) Державним департаментом інтелектуальної власності (правонаступником якого є Державна служба інтелектуальної власності України).
Відтак, право чи інтерес, які Позивач вважає порушеними в спірних відносинах, повинні порушуватися безпосередньо (а не опосередковано) Державним департаментом інтелектуальної власності, і цей факт підлягає доведенню Позивачем.
Сам по собі факт прийняття рішення про визначення Третьої особи 1 уповноваженою організацією не спричинив порушення права Позивача на вибір між декількома організаціями (оскільки це рішення про визначення конкретної організації -Третьої особи 1, -уповноваженою організацію, а не рішення Відповідача, наприклад, про те, що в Україні допускається існування лише однієї уповноваженої організації у даній сфері суспільних відносин), як і не порушив охоронюваний законом майновий інтерес Позивача на належний розмір відрахувань, який Позивач зобов'язаний виплачувати відповідно до вимог чинного законодавства України.
Крім того, законний інтерес Позивача, про захист якого він просить в даній справі, має майновий характер, і навіть, у випадку презумпції його порушення, мова йтиме про правовідносини між Позивачем та Третьою особою 1 (яка вираховує відповідні суми відрахувань та збирає їх), а не між Позивачем та Відповідачем (який до правовідносин щодо збору відрахувань юридичного відношення не має). Приймаючи оскаржуване рішення, Відповідач не може порушити майнового інтересу Позивача.
Стосовно посилання представника Позивача на наявність в нього права на вибір між кількома уповноваженими організаціями, то Суд звертає увагу на те, що належним способом захисту такого права могли б бути вимоги про зобов'язання Відповідача виконати вимоги закону та визначити декілька (більше, ніж одну) уповноважених організацій, визнання протиправною бездіяльності Відповідача тощо, однак таких вимог в даній справі Позивачем не заявлено, хоча, в ході розгляду справи Позивач скористався правом на уточнення позовних вимог.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. А частиною 3 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, скасування рішення про визначення Третьої особи 1 уповноваженою організацією жодним чином не відновить та не може відновити право Позивача на вибір між кількома уповноваженими організаціями, оскільки у випадку скасування оскаржуваного рішення в Україні не існуватиме жодної уповноваженої організації, що, безперечно, порушуватиме охоронювані Законом України «Про авторське право і суміжні права»майнові права авторів та виконавців.
Крім того, скасування рішення про визначення Третьої особи 1 уповноваженою організацією лише з метою захисту майнового (тобто приватноправового) інтересу Позивача -у публічно-правових відносинах є неприпустимим та суперечить завданням адміністративного судочинства.
Відтак, проаналізувавши матеріали справи, вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про те, що Позивачем в даній справі не надано суду доказів існування його порушеного права чи інтересу у публічно-правових відносинах з Відповідачем. В той же час, обраний Позивачем спосіб захисту наданого йому права на вибір уповноваженої організації не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та є невірним.
Доказів на підтвердження того, що ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані»до Державного департаменту інтелектуальної власності також подавалася заява про визначення його організацією колективного управління та уповноваженою організацією у спірних правовідносинах, в чому йому протиправно було відмовлено (що було б беззаперечним доказом можливості отримати судовий захист в даній справі) Суду надано не було, а представник Позивача на такі обставини не посилався.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що в даній адміністративній справі предметом дослідження є правовідносини щодо визначення організацій колективного управління організаціями, уповноваженими на здійснення збирання і розподілу між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, тобто публічні правовідносини, одним з обов'язкових учасників яких є Державний департамент інтелектуальної власності, і саме в даних правовідносинах Позивач повинен був довести факт його порушеного права чи інтересу саме Державним департаментом інтелектуальної власності.
Позивачем вказаного факту, виходячи з меж заявлених позовних вимог, не доведено, що є самостійною підставою відмови в позові.
Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи, суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про те, що в даній адміністративній справі Позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді В. В. Амельохін
Л. О. Маруліна