Справа №02/4173а
"07" жовтня 2008 р.
м. Черкаси, 13 год. 14 хв.
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Давиденко В.Г.,
за участю представників: позивача: Слуцька Н.Ю. - за довіреністю,
відповідача: Гаркавий В.В. - директор,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу
за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до приватного сільськогосподарського підприємства «Галече»
про стягнення 3 162 грн. 31 коп.,
Заявлено вимогу про стягнення із відповідача 3 162 грн. 31 коп., в тому числі 3 011 грн. 11 коп. адміністративно-господарських санкцій за незайняте інвалідом у відповідача в 2007 році 1 робоче місце та 151 грн. 20 коп. пені за порушення строку сплати зазначених санкцій, з мотивів порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, заперечила проти доводів відповідача та пояснила, що Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не передбачено винятків щодо сплати адміністративно-господарських санкцій, і якщо норматив не виконаний, то підприємство провинно сплатити санкції та пеню.
Відповідач у письмовому поясненні та представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову з мотивів відсутності вини відповідача у тому, що в нього у 2007 році не працював інвалід, оскільки відповідач зробив все можливе для того, щоб виконати норматив: ним у січні 2007 року було виділено одне робоче місце для працевлаштування інваліда за посадою охоронника і про виділене місце було повідомлено центру зайнятості у звітах форми № 3-ПН, які щомісяця направлялися центру зайнятості, однак державною службою зайнятості не було направлено жодного інваліда для працевлаштування і самі інваліди до відповідача не зверталися, а відповідно до Закону до обов'язків підприємства відноситься виділення робочих місць та повідомлення про це державній службі зайнятості, але пошук інвалідів не відноситься до обов'язків підприємства.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.
Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - підприємства) у 2007 році встановлювався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працювало від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.
В частині 2 статті 19 вказано, що підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Відповідно до статті 20 Закону підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом.
В частині 4 статті 20 Закону вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Таким чином, у разі невиконання відповідачем у 2007 році встановленого Законом нормативу, він зобов'язаний був сплатити адміністративно-господарські санкції не пізніше 15 квітня 2008 року.
Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік і не заперечується відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2007 році у відповідача складала 9 осіб. Отже, для відповідача норматив на 2007 рік складав 1 робоче місце для працевлаштування інваліда. У звіті відповідачем вказано, що в 2007 році на підприємстві було зайнято 0,1 посади.
Таким чином, із матеріалів справи вбачається та не заперечено відповідачем, що він не виконав встановлений Законом норматив у 2007 році, у нього в 2007 році не було зайняте інвалідом одне робоче місце, що відповідно до статті 20 Закону є підставою для сплати відповідачем до 15 квітня 2008 року адміністративно-господарських санкцій.
Однак, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, виходячи із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суд приходить до висновку, що відповідач довів і належними доказами підтвердив вжиття ним усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення та виконання встановленого Законом нормативу, однак, він не був виконаний не з вини відповідача.
У частині 3 статті 19 Закону вказано, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно статті 18 Закону підприємства зобов'язані: 1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, 2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, 3) звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, аналіз правових норм про захист інвалідів дає підстави стверджувати про те, що обов'язок підприємства щодо виділення та створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, шукати і працевлаштовувати інвалідів. Такий обов'язок, як вказано, покладається на органи працевлаштування інвалідів.
У поданому позивачем листі Катеринопільського районного центру зайнятості від 11.08.2008 року № 585 вказано, що відповідач щомісяця направляв центру зайнятості звіти про наявність вакансій із повідомленнями про створене робоче місце для працевлаштування інвалідів.
Інваліди не направлялися до відповідача для працевлаштування. Позивач не подав доказів відмови відповідачем у працевлаштування інвалідів.
Суд вважає, що відповідач довів і належними доказами підтвердив вжиття ним всіх залежних від нього заходів для виконання встановленого Законом нормативу: відповідач повідомляв Катеринопільський районний центр зайнятості у звітах форми № 3-ПН про наявність у нього вакансії для працевлаштування інваліда, в установленій цим звітом формі -це звіти станом на 9.01.2007 року, 2.02.2007 року, 2.03.2007 року, 2.04.2007 року, 3.05.2007 року, 4.06.2007 року, 2.07.2007 року, 2.08.2007 року, 4.09.2007 року, 2.10.2007 року, 5.11.2007 року, 4.12.2007 року. Факт подання відповідачем звітів форми № 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів підтверджується відмітками центру зайнятості на вказаних звітах, листом Катеринопільського районного центру зайнятості від 11.08.2008 року № 585.
Суду не подано доказів направлення відповідачу інвалідів для працевлаштування чи самостійного звернення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування, і не подано доказів відмови відповідачем у прийнятті інвалідів на роботу. Закон не вказує, як саме повинні виділятися підприємствами місця для працевлаштування інвалідів, тому суд вважає подані позивачем звіти форми № 3-ПН та вказаний лист належними доказами виділення відповідачем робочого місця для працевлаштування інвалідів і повідомлення про це державній службі зайнятості. Суд вважає, що у вказаних звітах достатньо інформації для організації працевлаштування інвалідів, як то вимагається в статті 18 Закону.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач довів, що він ужив всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, на що вказується у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України. Тобто, суд приходить до висновку, що відсутня вина відповідача у невиконанні ним встановленого Законом нормативу, та у невиконанні органами працевлаштування своїх обов'язків по працевлаштуванню інвалідів, оскільки адміністративно-господарські санкції -це відповідальність за порушення свого власного обов'язку, а відповідальність у даних правовідносинах не може встановлюватися без вини відповідача.
Суд приходить до висновку, що за викладених обставин позов задоволенню не підлягає.
Виходячи з викладеного, керуючись статтями 160 -163 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.Д. Пащенко
Постанова складена в повному обсязі 09.10.2008 року.