79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
07.10.08 Справа № 15/110
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Краєвської М.В.
суддів: Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради від 01.08.2008 р. № 1104/2553
на рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2008 р.
у справі № 15/110
за позовом Львівської міської ради, м.Львів
до гаражного кооперативу № 16 Радянського району м.Львова, м.Львів
про припинення права постійного користування земельною ділянкою та скасування Державного акту на право постійного користування землею
За участю представників сторін:
від позивача -Бекесевич Ю.В. (головний спеціаліст, довіреність від 17.01.2008 р. № 1.7 вих-25 в матеріалах справи);
від відповідача - не з»явився
Представнику позивача роз»яснено його права й обов»язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.
Оскільки позивач не заявляв клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, то протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Перегляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.07.2008 р. у справі № 15/110 (суддя Костів Т.С.) в задоволенні позовних вимог про припинення права постійного користування земельною ділянкою пл.2, 8 га по вул.Кульпарківській у м.Львові гаражним кооперативом № 16 Радянського району м.Львова та скасування Державного акту від 21.04.1994 р. серії ЛВ 30705002 на право постійного користування землею, виданого автогаражному кооперативу № 16 Франківського району м.Львова, для будівництва багатоповерхової автостоянки відмовлено повністю за безпідставністю та недоведеністю.
Позивач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю, з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що автогаражний кооператив № 16 Франківського району м.Львова не був зареєстрований, Державний акт на право постійного користування землею виданий неіснуючій юридичній особі; земельна ділянка протягом 18 років не використовувалась за фактичним призначенням, що призвело до значного погіршення її стану; ухвалою 17 сесії ІУ скликання Львівської міської ради № 3009 від 15.12.2005 р. “Про припинення користування земельною ділянкою автогаражним кооперативом № 16 Франківського району на вул.Кульпарківській у Львові» визнано таким, що втратив чинність Державний акт від 21.04.1994 р. серії ЛВ 30705002 на право постійного користування землею, виданий автогаражному кооперативу № 16 Франківського району м.Львова.
Суд апеляційної інстанції виконав умови ст.98 ГПК України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду апеляційної скарги, оскільки відповідно до витягу з ЄДРПОУ гаражний кооператив № 16 Радянського району м.Львова зареєстрований як юридична особа за адресою: 79000, м.Львів, Франківський р-н, вул.Тургенєва, 3, куди і була направлена ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р. рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте остання повернена без вручення поштою з відміткою “вибув».
До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 ).
Оскільки явка повноважних представників сторін ухвалою суду апеляційної інстанції від 16.09.2008 р. була визнана необов»язковою, а на власний розсуд, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, то за таких обставин колегія суддів вважає за доцільне переглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.
Як було встановлено судом першої інстанції, рішенням № 274 від 21.06.1990 р. виконавчого комітету Львівської міської ради “Про відвод автогаражному кооперативу № 16 Радянського району земельної ділянки по вул.Кульпарківській під будівництво багатоповерхової стоянки» (а.с.41) було відведено відповідачу земельну ділянку по вул.Кульпарківській площею 2,6 га під будівництво багатоповерхової автостоянки.
Державний акт на право постійного користування землею виданий 21.04.1994 р. автогаражному кооперативу № 16 Франківського району для будівництва багатоповерхової автостоянки, який зареєстрований у книзі записів Державних актів на право постійного користування за 1-3 № 18 (а.с.14-15).
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2008 р. у справі № 15/110 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Львівської міської ради - без задоволення.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, необхідно не лише зазначити, а й обгрунтувати відповідним чином, що випливає зі змісту ст.33 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст.22, 23 ЗК України від 18.12.1990 р., який діяв на час виникнення спірних правовідносин, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Факт реалізації рішення виконавчого комітету № 274 від 21.06.1990 р. в частині набуття права землекористування та набуття відповідачем права користування земельною ділянкою сторонами не заперечувався.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1024 від 01.10.2004 р. “Про внесення змін до рішення виконкому від 06.02.1998 р. № 51 та про відміну рішень виконкому від 21.06.1990 р. № 274, від 16.05.1996 р. № 234» (а.с.8) вирішено, зокрема, відмінити рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 21.06.1990 р. № 274 “Про відвод автогаражному кооперативу № 16 Радянського району земельної ділянки по вул.Кульпарківській під будівництво багатоповерхової стоянки» (п.2.1.). Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1138 від 21.10.2005 р. “Про внесення змін і доповнень до рішення виконавчого комітету від 01.10.2004 р. № 1024» (а.с.40) було доповнено рішення № 1024 від 01.10.2004 р. пунктом 2.2., яким визнано таким, що втратив чинність пункт 46 списку землекористувачів і землевласників Залізничного району м.Львова, затвердженого рішенням виконкому від 06.12.1998 р. № 51 (Автогаражний кооператив № 16, код землекористувача 30900047).
Відповідно до п.9 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» рішення виконавчого комітету ради, з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Однак згідно з п.15 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної ради, міської ради вирішуються, зокрема, питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
Проте, як встановлено в судовому засіданні, виконком міськради, а не сама міська рада на сесії, вийшовши за межі наданих законом повноважень, відмінив рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 21.06.1990 р. № 274 “Про відвод автогаражному кооперативу № 16 Радянського району земельної ділянки по вул.Кульпарківській під будівництво багатоповерхової стоянки». Жодних підстав невідповідності рішення виконкому Львівської міської ради народних депутатів від 21.06.1990 р. № 274 законодавству України, рішенням відповідної ради не зазначено, рішення “голе», без мотивації.
Згідно з ч.2 ст.4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Відповідно до ст.ст. 22, 23 ЗК України від 18.12.1990 р., ст.ст.125, 126 ЗК України від 25.10.2001 р. право землекористування у особи виникає при отриманні державного акту, а така підстава для припинення землекористування як відміна рішення виконавчого комітету, на підставі якого було видано державний акт на право постійного землекористування, законом не передбачена. Згідно із ч.1. ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Відповідно до ч.2 ст.95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. При цьому згідно з ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України - Захист права власності.
Як вбачається зі змісту рішення № 274 від 21.06.1990 р. виконавчого комітету Львівської міської ради “Про відвод автогаражному кооперативу № 16 Радянського району земельної ділянки по вул.Кульпарківській під будівництво багатоповерхової стоянки», воно носить характер правового акту індивідуального характеру, який вичерпує свою обов'язковість одноразовим застосуванням. А відтак його відміна рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради № 1024 від 01.10.2004 р. та № 1138 від 21.10.2005 р. не впливає на правові відносини, які вже виникли на підставі такого рішення, та не позбавляють землекористувача належного йому права.
Ухвалою Львівської міської ради № 3009 від 15.12.2005 р. “Про припинення користування земельною ділянкою автогаражним кооперативом № 16 Франківського району на вул.Кульпарківській у Львові» (а.с.7) визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею автогаражним кооперативом № 16 Франківського району на вул.Кульпарківській від 21.04.1994 р. серії ЛВ№ 30705002.
Однак, надаючи право міським радам регулювати земельні відносини, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачає права органів місцевого самоврядування вважати такими, що втратили чинність правовстановлюючих документів на майно. Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Однак, таких вимог відповідач не заявляв.
Крім того, ст.141 ЗК України передбачає вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, серед яких не міститься втрата чинності державним актом.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду про те, що станом на дату звернення з позовом право постійного користування земельною ділянкою відповідачем не припинилось.
Позивач просить припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 2,8 га по вул. Кульпарківській в м.Львові та скасування Державного акту на право постійного користування землею, виданого автогаражному кооперативу № 16 Франківського району для будівництва багатоповерхової автостоянки від 21.04.1994 р., зареєстрованого у книзі записів Державних актів на право постійного користування за 1-3 №18, однак, передбачених законом підстав для скасування державного акту як правовстановлюючого документу суду не навів та не довів їх наявність у встановленому законом порядку належними доказами. З листа управління земельних ресурсів у м. Львові №40/8/18 від 24.06.2008 р. (а.с.33) вбачається, що Державний акт серії ЛВ№ 30705002 був виданий у встановленому порядку автогаражному кооперативу № 16. Враховуючи наявні у справі докази та пояснення представника позивача, суди обох інстанцій прийшли до висновку, що фактично державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ№ 30705002 був виданий власне відповідачу, в найменуванні якого було помилково вказано перейменовану назву району міста Львова - замість “Радянський» -“Франківський», про що свідчить і витребувана судом апеляційної інстанції довідка Головного управління статистики у Львівській області від 30.09.2008 р. № 20-09/2288, з якої вбачається, що автогаражний кооператив № 16 Франківського району м.Львова в ЄДРПОУ не значиться, тобто в природі не існувало такої юридичної особи, а тому і не міг видаватися їй Державний акт на право постійного користування землею відповідно.
Згідно з ст.143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; конфіскації земельної ділянки; викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Однак, як суду першої, так і суду апеляційної інстанції наявність передбачених законом підстав у даному випадку не доведена належними та допустимими доказами. Акт огляду земельних ділянок на вул.Кульпарківська-вул.Наукова (А, Б, В, Г) від 07.09.2005 р. (а.с.10) з фотокартками, на що покликається позивач, не є належним і допустимим доказом у справі в розумінні ст.34 ГПК України, оскільки наявне в тексті даного акту речення про те, що виявлено самовільно встановлені палі, залиті водою, в результаті чого утворилось штучне озеро, не може підтвердити факту порушення відповідачем відповідних норм екологічного та іншого законодавства України.
Так, відповідно до ст.188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. Правовою основою здійснення державного контролю органами земельних ресурсів у відповідній сфері на сьогодні є Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затверджений земельних ресурсах від 12 грудня 2003 р. N 312, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за N 1223/8544.
В судовому засіданні 07.10.2008 р. колегією суддів з»ясовано, що протягом 18 років жодні заходи адміністративного впливу до гаражного кооперативу № 16 Радянського району м.Львова як до порушника екологічного, земельного законодавства не застосовувалися, протоколи не складалися, справи про адміністративні правопорушення земельного законодавства, пов»язані з недотриманням правил використання земель, з псуванням і забрудненням земель тощо, не розглядалися, що і документально не спростовано представником позивача.
Посилання позивача на невикористання відповідачем земельної ділянки не є тотожним використанню земельної ділянки всупереч цільовому призначенню, що визнається законом як підстава для припинення землекористування. Проте в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази нецільового використання земельної ділянки. Не заслуговують на увагу також твердження апелянта про те, що відповідач не зареєстрований в органах державної податкової служби, не подає звітність до управління статистики, оскільки можливе порушення податкового законодавства не є підставою для припинення права користування майном.
Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, позов Львівської міської ради не є документальнообгрунтованим, а поданий лише з формальних підстав.
Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально необгрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2008 р. у справі № 15/110 залишити без змін, а апеляційну скаргу Львівської міської ради - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Справу повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя М.В.Краєвська
Суддя Н.А.Галушко
Суддя Г.В.Орищин