07.07.2011 07.07.2011 2-1039/2011
Справа №2- 1039/2011
Іменем України
07 липня 2011 року Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Мунтян О.І.,
при секретарі Ротаєнко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахчисараї цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
Позивач звернувся до суду із позовними вимогами до відповідача про стягнення боргу (а.с. 3). 11.05.2011 року позивач збільшив розмір позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 8000 гривень з урахуванням 3% річних від суми боргу у розмірі 960 гривень та втрат від інфляції у розмірі 5 864 гривні, судові витрати, та витрати на оплату юридичної допомоги у розмірі 500 гривень (а.с 9). Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до розписки від 30.03.2007 року відповідач отримала в борг суму грошей у розмірі 8 000 грн. На сьогодні відповідач свій обов'язок не виконала, гроші не повернула, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду з вказаними вимогами.
У судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_3, що діє на підставі договору, на задоволенні позовних вимог наполягали, дали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просили суд задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач та її представник ОСОБА_4, що діє на підставі договору, вимоги не визнали, просили суд відмовити у їх задоволенні.
У відповідності зі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених особами вимог і на підставі представлених сторонами доказів, а ст.ст. 10, 60 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач та відповідачі скористалися своїми процесуальними правами, надали до суду усі наявні у сторін докази.
За таких обставин, виходячи із засад змагальності сторін, межі судового розгляду, обов'язку сторін щодо доказування та подання доказів, положень ч. 1 ст. 61 ЦПК України, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З метою повного та всебічного розгляду справи судом були досліджені матеріали судової справи № 2-80/2011 року.
У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільного права може бути здійснений судом передбаченим законом способом.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України по договору позики одна сторона передає у власність другої сторони грошові кошти та інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідач та її представник вказали суду, що 30.03.2007 року ОСОБА_2, дійсно написала розписку на вимогу ОСОБА_1, але та змусила відповідача написати таку розписку, цей факт підтверджується фактом притягнення ОСОБА_1, до кримінальної відповідальності, сума грошей не підлягає стягненню, тому як не встановлена валюта позики, крім того сплив строк позовної давності для задоволення вказаних вимог.
Матеріалами справи встановлено, та не заперечується сторонами, що відповідачем від позивача отримані кошти у сумі 8 000 грн. На підтвердження чого позивач надав суду розписку (а.с.44 цивільної справи №2-80/2011).
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Таким чином суд вважає доведеним факт укладання сторонами договору позики з дотриманням вимог щодо його форми .
Згідно з наданих й наявних у справі доказів слідує, що дійсно ОСОБА_1, була притягнута до кримінальної відповідальності вироком Бахчисарайського районного суду № 1-61/20010 від 17.11.2010 року за вчинення злочину відносно ОСОБА_2, але ця подія, сталася 20.06.2008 року, не пов'язана з позикою грошей 30.03.2007 року, крім того, 28.04.2010 року відповідач по справі подала зустрічний позов про визнання правочину позики недійсним, який згідно заяви її представника був ухвалою суду від 15.06.2011 року залишений без розгляду (а.с. 29, 87, 89 цивільної справи № 2-80/2011 ). В наслідок чого у суду не має законних підстав вважати, що факт позики недійсний.
Суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що у позиці йдеться про 8000 гривень та про безгрошовість цього договору.
Відповідно до ст.ст. 1447, 1051 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути пред'явлена розписка позичальника, яка засвідчує передачу йому позикодавцем відповідної грошової суми.
Позивач у суді наполягала, що при написанні розписки ОСОБА_2, помилково вказала суму грошей як отриману в рублях.
Відповідач у своєму зустрічному позові, визнала, що дійсно написала розписку особисто про позику 8 000 гривень ( а.с. 29 цивільної справи № 2-80/2011 ), та цей факт вона підтвердила особистим поясненням у судовому засіданні 14.06.2011 року, що у відповідності зі ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Безгрошовість договору може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами. Стаття 1051 ЦК України передбачає можливість оспорення договору позики за безгрошовістю на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Зазначені норми закону відповідачем, його представником проігноровані, за передбаченим законом способом захисту свого права відповідач не зверталась.
Суд вважає, що у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності слід також відмовити, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Відповідач отримала гроші 30.03.2007 року, але строк виконання зобов'язання у договорі не встановлено. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути борг у строк, встановлений у договорі. Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України у зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено, або визначено моментом заявлення вимоги кредитора, останній може вимагати виконання зобов'язання у будь-який час. Боржник повинен виконати вимогу кредитора у будь-який час, але не пізніше семиденного строку, за умови, що із закону, договору чи змісту зобов'язання не випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання або не передбачено законом чи договором іншого пільгового строку. Позивач свою вимогу пред'явила 29.03.2010 року шляхом подання до суду відповідного позову, таким чином у боржника ОСОБА_2, зобов'язання про повернення суми боргу виникло тільки з вказаної дати. Наведене свідчить, що відповідно до умов укладеного договору позики та вимог закону обчислення строку, вказаного у ст. 257 ЦК України , починається з часу, з якого у боржника виникло зобов'язання повернути позику, - з моменту пред'явлення про це вимоги 29.03.2010 року.
Більш того, відповідно до положень ст. 264 ЦК України підставами переривання перебігу позовної давності є вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Під вчиненням дій, які свідчать про визнання боргу, слід розуміти, зокрема, відправлення боржником кредиторові листа з проханням відстрочити чи розстрочити сплату боргу, часткове виконання зобов'язання, сплату процентів, нарахованих на основну суму боргу, вимоги здійснити зарахування зустрічної вимоги, тощо. При вирішенні цього питання суд дає належну оцінку тій обставині, що відповідач ОСОБА_2, письмово 28.07.2010 року визнала обставини особистого написання розписки та подалі у своїх поясненнях по справі за допомогою свого представника фактично оспорювала валюту позики, а не суму боргу, що у розумінні зазначеної правової норми свідчить про вчинення відповідачем дій, передбачених як умови застосування ч. 1 ст. 264 ЦК України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від договору не допускається, а зобов'язання має виконуватись належним чином.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 8 000 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора. Індекс інфляції- це покажчик характеристики динаміки загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлені в національній валюті - гривні, норма ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленої інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначено договором у гривні.
Як вбачається з матеріалів справи боржник ОСОБА_2, уклала договір позики 30.03.2007 року та свої зобов'язання відносно повернення суми боргу не виконала по день винесення судового рішення.
У зв'язку з вказаним суд визнає законними вимоги позивача про стягнення з боржника індексу інфляції відповідно до розрахунку органу статистики ( а.с. 10) та 3 % річних.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.
Згідно з ч.1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
В матеріалах справи є довідка про оплату послуг адвоката у розмірі 500 грн. (ц.с. 2-1039/2011 а.с.11). Адвокат брав участь у розгляді вказаної справи (ц.с. 2-1039/2011 а.с. 12), суд його допустив до участі як адвоката, що підтверджується журналом судових засідань.
Таким чином, встановлено, що позивачка понесла витрати на правову допомогу, і така допомога надавалась.
Розмір витрат на правову допомогу відповідає часу, який витратив адвокат ОСОБА_3 на представництво інтересів позивачки в цій справі, та відповідає встановленому граничному розміру компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, затверджених постановою КМУ від 27 квітня 2006 року №590 „Про граничні розмірі компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”.
Відповідно до ст. ст. 79, 88, 214 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені судові витрати.
На підставі викладеного ст. ст. 526, 533, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 174, 212-215, 218 ЦПК України ,-
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючої: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючої: АДРЕСА_2, борг за договором позики у сумі 14 824 грн., судовий збір у розмірі 80 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн., витрати на оплату послуг представника у розмірі 500 грн., а всього 15 524 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять чотири тисячі) грн.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючої: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 68 ( шістдесят вісім ) грн. 24 (двадцять чотири) коп.
Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Бахчисарайський районний суд АРК шляхом подання протягом 10 днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Повний текст рішення складений 08.07.2011 року.
Головуючий суддя: