№ 2-1875/11
22 лютого 2012 року Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого судді -Шустової І.П.,
при секретарі -Смьоткіній А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Алушті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання договору купівлі -продажу дійсним, -
Позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 27 січня 1999 року між нею, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, був укладений договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1. Даний договір був посвідчений за № 13/Н Алуштинською філією Севастопольської біржі нерухомості. Вважає, що договір купівлі -продажу був оформлений у відповідності до діючого законодавства, вона повністю виконала умови цього договору і нотаріальне посвідчення даного договору не потрібно. Визнання договору купівлі-продажу їй необхідно для продажу квартири, оскільки нотаріуси відмовились приймати цій договір як правовстановлюючий документ.
Позивач в судовому засіданні позов підтримала, просила позов задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що ніяку квартиру не продавала.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що 27 січня 1999 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1. Цей договір був посвідчений за № 13/Н Алуштинською філією Севастопольської біржі нерухомості та 28 січня 1999 року був зареєстрований в СБТІ, про що свідчіть реєстраційний напис на ньому (а.с. 3).
На час укладання угоди діяв Цивільний Кодекс України в редакції 1963 року. На підставі ст. 47 ЦК України, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати її дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Діючим на час укладання угоди законодавством, зокрема, ст. 227, 242 ЦК України передбачалася необхідність нотаріального посвідчення договору купівлі -продажу нерухомого майна та послідуючої реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Таким чином, застосування до спірних правовідносин ст. 220 ЦК України в редакції 2004 року, на яку посилається позивач в своїй позовній заяві, не є правильним, оскільки угода укладена у 1999 році.
Можливість визнання угоди дійсною на підставі ст. 47 ЦК України в редакції 1963 року позивачем і її представником не доведена, оскільки не встановлено ухилення сторони від нотаріального посвідчення угоди, крім того, про ці обставини взагалі не йдеться в позовній заяві.
За правилами ст. 71, 75, 76, 80 ЦК України 1963 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Позовна давність є обов'язковою для застосування, а також є підставою для відмови в позові.
На час пред'явлення позову до суду у грудні 2011 року сплинув строк позовної давності. Строк позовної давності сплинув задовго до набрання чинності ЦК України в редакції 2004 року та відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила цього Кодексу про позовну давність до спірних правовідносин не застосовуються.
Керуючись статтею 220 ЦК України, статтями 47, 71, 75, 76, 80, 227, 242 ЦК України (в редакції 1963 року), статтями 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання договору купівлі -продажу дійсним, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 294 ЦПК України, протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя І.П.Шустова