36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
28.03.2008 Справа №14/47
м. Полтава
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, 36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1
до Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод», 36030,м. Полтава, вул.. Гайового, 30
про стягнення 301500,92 грн.
Суддя Іваницький О.Т.
Секретар судового засідання Пістряк М.С.
Представники:
від позивача: Фищук В.В., дор. №04/1-1 від 08.01.2008р.
від відповідача: Полюхович Л.І., дов. №70-04/14-03 від 09.01.2008р.
Суть спору: Розглядається позов про стягнення 301500,92 грн., в тому числі: 276912,20 грн. -адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 24588,72 грн. за не створення 20 робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2006 р.
Постанова виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні 06.03.2008р.
В судовому засіданні, після виходу суду з нарадчої кімнати, за згодою представників сторін було оголошено вступну і резолютивну частини постанови.
Відповідач у запереченнях на позов, а його представники у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що в 2006р. виконано норматив у повному обсязі, створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, про що повідомляв Полтавський міський Центр зайнятості, а також працевлаштував інвалідів.
Дослідивши і оцінивши матеріали справи та подані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зі змінами, внесеними згідно Законів від 06.10.2005 р. №2602-ІУ, від 23.02.2006 р. №3483 -ІУ (стаття 19) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі-роботодавці) установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою ст.19 вказаного вище Закону, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно наданого відповідачем «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік» (форма №10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників становить 2254 ос. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів - 90 ос.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою ст.19 вищевказаного Закону, вважається працевлаштування роботодавцем інвалідів, для яких це місце є основним.
Фактично у відповідача в 2006 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 70 осіб, тобто відповідач не працевлаштував 20 інвалідів.
Але позовні вимоги суд відхиляє, виходячи з наступного.
Основним предметом діяльності відповідача відповідно до Статуту є виконання робіт з ремонту рухомого складу залізниць, виготовлення запасних частин рухомого складу залізниць, агрегатів та іншої продукції для потреб залізничного транспорту.
Враховуючи специфіку відповідача як підприємства, робота на якому пов'язана з важкими умовами праці, при визначенні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, необхідно керуватись вимогами КзпП та Закону України «Про охорону праці» щодо забезпечення інвалідів належними умовами праці. Значна кількість робочих місць у відповідача (92,6 %) є непридатними для працевлаштування інвалідів, оскільки пов'язані зі шкідливими та важкими умовами праці, що підтверджується довідкою про перелік робіт з підвищеною небезпекою.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства зобов'язані створювати для інвалідів умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. Оскільки врахування індивідуальних програм реабілітації інвалідів неможливе без наявності конкретної фізичної особи інваліда, створення робочого місця можливе лише після працевлаштування фізичної особи інваліда на підприємстві.
У 2006 році до відділу кадрів відповідача звернулися три особи-інваліди. Для них були створені робочі місця, як того вимагає законодавство щодо захисту інвалідів.
З метою створення більшої кількості робочих місць для інвалідів, а також на виконання вимог законодавства про звітність підприємств, у 2006 році відповідач регулярно подавало Міському центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН. Зокрема, потреба підприємства у направленні на роботу осіб-інвалідів підтверджується звітами за станом на 1.02.2006 (5 вакансій); на 1.03.2006 (5 вакансій); на 10.05.2006 (2 вакансії); на 23.05.2006 (4 вакансій); на 1.06.2006 (5 вакансій); на 30.06.2006 (9 вакансій); на 31.07.2006 (9 вакансій); на 28.08.2006 (10 вакансій); на 29.09.2006 (8 вакансій); на 30.10.2006 (7 вакансій); на 30.11.2006 (8 вакансій); на 30.12.2006 (8 вакансій). Однак Центр зайнятості протягом 2006 року направив відповідачу для працевлаштування лише трьох осіб-інвалідів, які були працевлаштовані відповідно до вимог законодавства.
Крім того, Управління праці та соціального захисту населення повідомило, що ті інваліди, які перебувають у ньому на обліку, працювати у відповідача не можуть за станом здоров'я (лист № 5010 від 15.11.2006), оскільки робота на заводі пов'язана з умовами праці, які є протипоказаними інвалідам.
Окрім подання звітності до Центру зайнятості, відповідач вирішував питання створення нових робочих місць шляхом подання оголошень у місцеві періодичні видання. Також протягом 2006 року відповідач звертався з листами до Управління праці та соціального захисту населення, Обласного відділу фонду соціального захисту інвалідів, Обласної МСЕК №1, Обласної МСЕК № 2, онко МСЕК, туб. МСЕК, спец. Офтальмологічній ЛКЕК, спец, кардіо МСЕК, в яких пропонувало направляти інвалідів, з урахуванням медичних рекомендацій, на працевлаштування до Товариства (копії листів в матеріалах справи).
Таким чином, відповідач вживав заходи для створення робочих місць для осіб-інвалідів, а причини нездійснення вимоги законодавства у повному обсязі не залежали від підприємства.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» не передбачає, що не створення робочих місць має вираховуватись виходячи з середньооблікової чисельності працюючих інвалідів. Відповідно до Списку працюючих інвалідів, які були задіяні на виробництві у підприємстві відповідача, у 2006 році в нього працювало 87 осіб-інвалідів. Оскільки вони були прийняті на роботу згідно з чинним законодавством, робочі місця для інвалідів фактично були створені у кількості 87 місць. Всі працевлаштовані інваліди в кількості 87 осіб отримували заробітну плату, що підтверджується розрахунковими листками по виплаті заробітної плати (копії в матеріалах справи).
Частиною першою ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Аналіз положень вказаного Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати й працевлаштовувати інвалідів нас створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 цього Закону. Це підтверджується і змістом Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрі України від 03.05.1995 р. №314. Зокрема згідно абзацу другого пункту третього Положення завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Доказів направлення відповідачеві названими органами інвалідів для працевлаштування, доказів того, що інваліди самі зверталися до відповідача, а відповідач їх не працевлаштував, господарському суду не надано.
З огляду на викладене, відсутності для застосування до відповідача штрафних санкцій.
Після з'ясування всіх обставин та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні надав можливість сторонам дати додаткові пояснення чи надати додаткові докази. Додаткові пояснення чи докази у сторін відсутні. Суд постановив ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів, в яких позивач підтримує свої вимоги та просить задовольнити позов повністю, а відповідач проти позову заперечує. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати, по виходу з якої оголосив постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 2,4-12,23,37,41-42,47-51,56,58-59,62-63,69-71,76,79,86,94,158-163,167 та п. 6 р. VІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У позові відмовити повністю.
Суддя Іваницький О.Т.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.