Справа 2-64/12
Іменем України
15.02.2012 року Чорноморський районний суд
Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого судді- Стебівко О.І.
при секретарі- Кіриловій Е.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Чорноморське, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ домоволодіння та земельної ділянки, третя особа служба по справам дітей Чорноморської РДА, суд
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ домоволодіння та земельної ділянки. Свої вимоги мотивуючи тим, що з 1986 року вона проживала в сім'ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та 23.03.1990 року рішенням Сімферопольської міської ради її опікуном була призначена ОСОБА_3.
По досягненню 16 річного віку, ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка змінила прізвище, та отримала паспорт на прізвище «ОСОБА_1».
В м.Сімферополь позивачка та відповідачі проживали за адресою АДРЕСА_1, зазначена квартира була приватизована на позивачку, та відповідачів та кожен з них був власником 1/3 частики квартири.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 05.05.1993 року ОСОБА_2 отримав у спадщину від батька 1/3 долі житлового будинку в АДРЕСА_2, а також по 1/3 долі отримали його сестри ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
07.06.1997 року сторони продали квартиру АДРЕСА_1 та 11.08.1997 року Чорноморським районним судом АРК була винесена ухвала про затвердження мирової угоди за якою ОСОБА_2 став власником всього будинку АДРЕСА_2, а його сестрам ОСОБА_5 та ОСОБА_7 виплатили по 1840 грн. кожній.
04.08.1997 року ОСОБА_2 прописав позивачку в будинку АДРЕСА_2..
25.03.2003 року ОСОБА_2 приватизував земельні ділянки площею 0,250 га та 0,0857 га.
В серпні 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були засуджені, а в вересні 2011 року вони звільнилися з місць позбавлення волі. ОСОБА_2 запропонував позивачці знятися з реєстрації, у зв'язку з тим, що позивачка йому ніхто, та до будинку вона не має жодного відношення.
Враховуючи той факт, по вона проживала та була зареєстрована в будинку з 04.07.1997 року та була в сім'ї ОСОБА_2 на правах доньки, вони вели спільне господарство до серпня 2005 року, з 2009 року по 2011 рік вона проводила ремонтні роботи в будинку, сплачувала усі комунальні послуги, а також у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 отримав в спадщину лише 1/3 долю будинку, а решта будинку була викуплена у його сестер то 2/3 долі будинку підлягають поділу в рівних долях.
У зв'язку з вищезазначеним позивачка просить суд розділити 2\3 частини домоволодіння АДРЕСА_2 в рівних долях та розділити земельні ділянки площею 0,0857 га та 0,250 га за адресою АДРЕСА_2 між нею та відповідачами в рівних долях.
У судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги.
Відповідачі у судовому засіданні позов не визнали, та пояснили суду, що будинок є власністю ОСОБА_2 1/3 частку будинку він отримав у спадщину, а 2/3 будинку він викупив у своїх сестер. Земельні ділянки він отримав шляхом приватизації. До того ж позивачка не надала жодних доказів того, що вона приймала участь в ремонті будинку. Крім того, нею пропущений строк позовної давності, оскільки на час продажу квартири в м.Сімферополь та придбання будинку вона була повнолітньою, та мала можливість звернутися до суду за захистом своїх прав.
Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, свідків, вважає, що позов не підлягає задоволенню. .
Виходячи з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 01.01.2004 року, положення цього Кодексу застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, у зв'язку з чим судом застосовуються норми ЦК України 1963 року.
Згідно зі ст.316 ЦК України ( 1960 року) правом власності є право особи на річ ( майно), яке вона здійснує відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність", право приватної вланості , зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст.156 ЖК обов'язок..
Такі положення закріплені у п.4 Постанови Пленума Верховного суду України №7 від 04.10.191 року «Про практику застосувння судами законодавства, що регудює право власності громадян на житловий будинок»
Як встановлено судом, рішенням виконавчого комітету м.Сімферополь №109/3 від 23.03.1990 року ОСОБА_3 призначена опікуном над неповнолітньою племінницею ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).
Відповідно до свідоцтва про зміну прізвища, імені, по батькові ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м.Сімферополь змінила прізвище, ім'я по батькові на ОСОБА_1 (а.с.10).
Згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 03.03.1996 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної долевої власності ОСОБА_2, та членам його сім'ї ОСОБА_3, ОСОБА_1 в рівних долях (а.с.12).
07.06.1997 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 продали ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу (а.с.13).
05.05.1993 року ОСОБА_2 оотримав спадщину у вигляді 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с.16).
На підставі мироворї угоди від 11.08.1997 року ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_4, та ОСОБА_6 як власникам 2/3 часток будинку АДРЕСА_2 грошову компенсацію у розмірі 1800 грн. кожній та за ним було визнано право власності на весь будинок в цілому. На підставі вищезазначенної мирової угоди ОСОБА_2 була проведена реєстрація в БТІ в реєстрі №3523 від 30.08.2001 року та ОСОБА_2 був визнаний власником будинку АДРЕСА_2.
25.03.2003 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку розташовану за адресою АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського господарства у розмірі 0,0857 га. У той же день відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділняку розміром 0,250 га за адресою АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
11.05.2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були засуджені за вироком Чорноморського районного суду АРК за ст.121 ч.2 КК України. ОСОБА_2 було призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі, ОСОБА_3 була засудждена до восьми років позбавлення волі.
Після відбуття покарання у місцях позбавлення волі відповідач ОСОБА_2 був звільнений 16.09.2011 року, а ОСОБА_3 28.10.2011 року.
Під час відбуття покарання право користуватися та розпоряджатися спірним домоволодінням було покладено на ОСОБА_1 на підставі доручення.
16.10.2010 року ОСОБА_2 скасував раніш видане доручення на імья ОСОБА_1
Суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про поділ домоволодіння та земельних ділянок не підлягають задоволеню з наступних підстав:
Судом не встановлений той факт, що спірне домоволодіння було придбано за рахунок грошових коштів отриманих від продажу квартири у м.Сімферополь, власником 1/3 частини якої була ОСОБА_1
Крім того, суду не надано доказів , що сторони вели спільне господарсьво, мали спільний бюджет та ОСОБА_1 приймала участь в утриманні будинку та полипшенні його житлових умов.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 працювала не тривалий час в період з 1994 по 1997 року, на протязі 6 місяців 2002 року отримувала допомогу по безробіттю. Окрим того, ОСОБА_1 яка на той час мала двох малолітніх дітей, в силу своїх матеріальних можливостей не могла приймати участь у материальних витратах на утримання будинку.
Тому, суд приходить до висновку, що позивачка не довела суду факт належності їй на праві власності частини спірного будинку АДРЕСА_2.
Оскільки судом на встановлено право власності ОСОБА_1 на частину будинку, вона токож на набула права на земельні ділянки, які були придбані відповідачем ОСОБА_2 в порядку приватизації, а тому також не підлягають поділу.
Відповідно до ст. 71 ЦК України (1960) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Таким чином позовна давність по даному конкретному спору сплила 30 серпня 2004 року.
ОСОБА_1 до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ домоволодіння та земельної ділянки звернулася лише 15 грудня 2011 року.
Поважних причини пропуску строку звернення із позовом ОСОБА_1 та її представник судлу не надали.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦК України (1960 року) сплив позовної давності до предїявлення позову є підставою для відмови у позові.
Доводи ОСОБА_1 про те, що вона, не звертався до суду через те, що їй було не відомо про належність ОСОБА_2 домовладення, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки на час придбання спірного житлового будинку позивачка була повнолітньою та мала можливість звернутися до суду за захистом своїх прав в разі порушення її інтересів в наслідок продажу 1/3 частини квартири в м.Сімферополь.
Таким чином, суд вважає позов необгрунтованним та відмовляє у його задоволенні.
Керуючись ст.ст. 10,11,60,209,212-215ЦПК України, суд
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ домоволодіння та земельної ділянки третя особа служба по справам дітей Чорноморської РДА -відмовити. .
Рішення суду, може бути оскаржено протягом 10-ти днів шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.
Головуючий суддя: О.І. Стебівко