01 лютого 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/10176/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гарника К.Ю.,
при секретарі - Онищенко С.В.,
за участю:
представника позивача - Беленкіної Л.А.,
представника відповідача - Шкіля О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
05 грудня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод", ТОВ "КрАСЗ") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.04.2011 № 0003982301/1479 та № 0003982301/57.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що висновки перевіряючих є безпідставними і такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі акту перевірки - протиправним та такими, що підлягають скасуванню.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову. У письмових запереченнях зазначав, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно на підставі норм Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 та виходячи з обставин, викладених в акті перевірки (а.с. 95-96, т. 1).
Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 20.03.2009, номер запису 15851020000006723, ідентифікаційний код 36410382, свідоцтво серії А01 № 359139.
В період з 06.04.2011 по 07.04.2011 працівниками Кременчуцької ОДПІ було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Транс Лоджістікс" (далі по тексту - ТОВ "Інтер Транс Лоджістікс") в період з 01.12.2010 по 30.01.2011, за результатами якої складено акт від 07.04.2011 № 2053/23-209/36410382 (а.с. 9-18, т.1). Даним актом зафіксовано порушення підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997, в результаті чого було завищено від'ємне значення по податку на додану вартість на загальну суму 28938 грн, в тому числі за грудень 2010 року в сумі 28938,00 грн, а також було занижено податок на додану вартість в сумі 60953,00 грн, в тому числі за грудень 2010 року в сумі 60953,00 грн.
На підставі вказаного акту винесено податкові повідомлення-рішення від 28.04.2011 № 0003982301/1479, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 76191,00 грн, з яких 60953,00 грн - за основним платежем, 15238,00 грн - за штрафними (фінансовими) (а.с. 21-22, т. 1) та № 0003982301/57, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28938,00 грн за декларацією від 19.01.2011 № 9006305908 (а.с. 19-20, т.1).
Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями після проходження адміністративного оскарження (а.с. 23-31, 34-37, т. 1), позивач оскаржив їх до суду.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, суд виходив з наступного.
Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР, чинний на момент виникнення спірних правовідносин) визначено коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
В силу підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.
При цьому, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З огляду на викладені положення Закону № 168/97-ВР, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Крім того, виходячи зі змісту пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.
Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).
Згідно з вимогами статті 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Судом встановлено, що між ТОВ "КрАСЗ" (по тексту договору - Клієнт) між ТОВ "Інтер Транс Лоджістікс" (по тексту договору - Експедитор) укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 12.03.2010 № 14/10-ВО, який регулює взаємовідносини сторін, пов'язані із здійсненням транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) та організацією перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів, наданням інших послуг, узгоджених у Додатках к даному Договору. Транспортно-експедиційні послуги надаються Клієнту у відповідності до Закону України № 1955-ІV від 01.07.2004 «Про транспортно-експедиційну діяльність». Експедитор зобов'язується, зокрема, : представляти інтереси Клієнту у взаємовідносинах з перевізниками, портами та іншими організаціями по перевезенням, перевантаженню та ТЕО вантажів Клієнта; організовувати перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів різними видами транспорту по території України і за її межами у відповідності із заявкою Клієнта; надавати послуги по організації повантажувально-розвантажувальних робіт; укладати договори и домовленості з транспортними, експедиційними та іншими організаціями для виконання зобов'язань по даному Договору тощо. Обов'язками Клієнта визначено, зокрема, залучати Експедитора в якості експедитора, оператора до організації та здійсненню перевезень і ТЕО своїх вантажів; видавати Експедитору необхідні документи для представництва інтересів Клієнта при здійсненні цих операцій; видавати Експедитору або, за згодою з ним, іншим особам рознарядки по відвантаженню експортних, імпортних і транзитних вантажів з порту не пізніше, ніж за 4 доби до прибуття судна, доручення на організацію робіт; видавати доручення та інструкції поштою, телексом, телеграфом або телефаксом; сплачувати рахунки за послуги Експедитора по узгодженим сторонами ставкам та розцінкам. Клієнт сплачує роботи і послуги, пов'язаних з виконанням даного договору, на підставі рахунків, що виставлені Експедитором, у відповідності зі ставками, узгодженими в Додатках і Доповненнях к даному Договору, в національній валюті України. Оригінали рахунків, податкові накладні надаються Клієнту кур'єрською поштою за рахунок Експедитора до 6 числа місяця, наступного за звітним. Акти виконаних робіт підписуються сторонами по факту прибуття вантажів Клієнта в місце призначення (в місце, визначене в заявці). Документом, що підтверджує факт виконання робіт та надання послуг по даному договору, є акт виконання робіт, підписаний обома сторонами договору. Даний договір вступає в силу з дати його підписання і діє до 15.01.2011 і, якщо одна із сторін за 30 днів до спливу строку договору не сповістить іншу сторону у письмовому вигляді про розірвання договору, строк його дії автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (а.с. 66-69, т. 1).
Так, позивачем надано додаткові угоди до вищевказаного договору від 12.03.2010 №1, від 16.04.2010 № 2, від 01.07.2010 № 3, від 29.07.2010 № 4, від 05.08.2010 № 5, від 17.08.2010 № 6, від 20.08.2010 № 7, від 06.09.2010 № 8, від 16.09.2010 № 9, 11.10.2010 № 10, 20.10.2010 № 11, від 01.11.2010 № 12, від 07.12.2010 № 13 (а.с. 70-82, т. 1).
Здійснення перевезень та надання організаційних послуг з транспортно-експедиційного обслуговування ТОВ "Інтер Транс Лоджістікс" належним чином засвідчено наданими позивачем вантажно-митними деклараціями з відмітками митних органів про проходження державного кордону та міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR) за період, що перевірявся та які посвідчують здійснення перевезень та їх організації контрагентом на користь ТОВ "КрАСЗ" (а.с. 150-248, т.1, а.с. 1-202. т. 2).
На підтвердження виконання умов, визначених договором від 12.03.2010 № 14/10-ВО представником позивача надано належним чином завірені копії рахунків на оплату за перевіряємий період, а саме: від 29.11.2010 № 632, від 01.12.2010 № 635, від 13.12.2010 № 648, від 13.12.2010 № 649, від 20.12.2010 № 658 з відмітками банківської установи про перерахування коштів (а.с. 128-131. т. 1). Також, на підтвердження оплати ТЕО вказаного контрагента надано банківську виписку по рахунку позивача з 01.12.2010 по 31.12.2010 (а.с. 142-146, т. 1). Крім того, долучено копії актів надання послуг від 2.12.2010 № 503, від 07.12.2010 № 509, від 14.12.2010 № 520, від 15.12.2010 № 521, від 21.12.2010 № 532(а.с. 132-136, т. 1).
Також, до матеріалів справи долучено оформлені відповідно до вимог законодавства податкові накладні за перевіряємий період, зокрема, від 02.12.2010 № 725, від 07.12.2010 № 732, від 14.12.2010 № 742, від 15.12.2010 № 743, від 21.12.2010 № 755, що посвідчують правомірність нарахування спірних сум податку на додану вартість (а.с. 137-141, т. 1).
Відповідно до акту перевірки перевіряючими зроблено висновок, що за даними податкової звітності основні засоби у ТОВ "Інтер Транс Лоджістікс" відсутні. За результатами аналізу даних податкової звітності контрагента позивача відповідно до автоматизованої інформаційної системи "АІС РПП" та АІС "Бест Звіт" не встановлено наявність у ТОВ "Інтер Транс Лоджістікс" власних, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово -господарської діяльності.
Відповідно до службової записки від 03.03.2011 № 135/26-53 ВПМ ДПІ у Приморському районі м. Одеси місцезнаходження підприємства не встановлено, про що складено відповідний акт, проведеними заходами ВПМ встановлено, що виробничі, складські приміщення та автотранспорт у зазначеного підприємства відсутній.
Враховуючи те, що у ТОВ "Інтер Транс Лоджістікс" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням згідно з частинами 1, 5 статті 203, пунктами 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за період грудень 2010 є нікчемними.
Підставою для такого висновку контролюючого органу слугувала лише податкова звітність ТОВ "Інтер Транс Лоджістікс".
Суд вважає, що подана до податкового органу звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
Крім того, службову записку про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням складено 03.03.2011, отже, на час укладання договору на транспортно-експедиційне обслуговування, його виконання та видачі податкових накладних ТОВ "Інтер Транс Лоджістікс" являвся платником ПДВ, а у суду відсутні будь-які підстави вважати, що вказане підприємство на той час було відсутнє за місцезнаходження.
Пунктом 10.2 статті 10 Закону України № 168/97-ВР передбачено, що платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по придбаним товарам у контрагента, податкова декларація якого не визнана податковою звітністю, за умови, що такий виконавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Щодо посилання відповідача на нікчемність правочинів, вчинених позивачем з контрагентом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Натомість, перевіряючими зроблено висновки про нікчемність на підставі податкової звітності, поданої контрагентом, а інших доказів не надавав.
Судом враховано долучений до матеріалів справи акт перевірки від 27.06.2011 № 7917/23-51 про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ "Інтер Транс Лоджістікс" з питання взаємовідносин з контрагентами за період грудень 2010 року, відповідно до якого підтверджено фактичне місцезнаходження юридичної особи за адресою її державної реєстрації, а також використання у власній діяльності наступних офісних, виробничих (торгівельних, складських приміщень тощо): оренда приміщення кабінету м. Одеса вуя. Пушкінська, 32 площею 27,6 кв. м, що посвідчена договором оренди б/н від 01.07.2009 р. з ТОВ «Алекс К Групп». Чисельність працюючих на 2010 рік -7 чоловіка, на момент перевірки 7 чоловік (пункт акту 2.9). Крім того, підтверджено взаємовідносини з позивачем та факт здійснених операцій з ТЕО (а.с. 38-65, т. 1).
Отже, в ході судового розгляду справи в повному обсязі доведено реальність (товарність) господарських операцій з ТЕО, встановлено факт сплати позивачем у ціні придбаного товару податку на додану вартість, а також наданими первинними документами спростовано доводи відповідача щодо зафіксованих актом перевірки порушень.
Таким чином, встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав передбачені законодавством умови для набуття права на відповідне формування податкового кредиту та визначення сум податків, а також має належне документальне підтвердження.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень - рішень покладено на податковий орган.
Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а тому суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки спірне податкове повідомлення-рішення є правовим актом індивідуальної дії, який згідно з частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі його неправомірності визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне в силу частини 2 статті 11 вказаного Кодексу вийти за межі позовних вимог про визнання недійсними цих рішень, та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.04.2011 № 0003982301/1479 та № 0003982301/57 задовольнити.
Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.04.2011 № 0003982301/1479, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 60953,00 грн і нараховані штрафні санкції в розмірі 15238,00 грн та № 0003982301/57, яким збільшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 28938,00 грн.
Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод" витрати у вигляді судового збору у розмірі 28 гривень 23 копійок.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову в повному обсязі складено 03 лютого 2012 року.
Суддя К.Ю. Гарник