31 січня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/7967/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Молодецького Р.І.,
при секретарі - Лазаренко У.І.,
за участю:
представника позивача - Кінаша А.Г.,
представника відповідача - Шкіля О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант-Групп" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
06 жовтня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Адамант-Групп" (надалі - позивач, ТОВ "Адамант-Групп") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (надалі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000351550/1574 від 10.05.2011 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Адамант-Групп" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 23 397 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем 22 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1397 грн. 75 коп.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000351550/1574 від 10.05.2011 року, винесено відповідачем на підставі висновку про порушення позивачем п. 198.1, 198. статті 198 Податкового кодексу України, а саме: завищення податкового кредиту та, відповідно, заниження суми ПДВ за грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року в розмірі 22 000 грн. по взаємовідносинах з Товариство з обмеженою відповідальністю "Алівіс" (надалі - ТОВ "Алівіс").
Разом з тим, позивач обґрунтовував правомірність віднесення підприємством до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої під час оренди обладнання у ТОВ "Алівіс" в грудні 2010 року, січні 2011 року та лютому 2011 року, наявністю належних документів (податкових накладних, Акта приймання-передачі, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), документів, що підтверджують транспортування та подальше використання обладнання у господарській діяльності), складеними відповідно до вимог статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
У письмових запереченнях відповідач в обґрунтування правомірності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення № 0000351550/1574 від 10.05.2011 року зазначав, що в ході перевірки Кременчуцькою ОДПІ встановлено, що позивачем неправомірно віднесено в грудні 2010 року, січні 2011 року та лютому 2011 року, суму ПДВ в розмірі 22 000 грн. до складу податкового кредиту, оскільки контрагенту ТОВ "Алівіс", по відносинам з яким сформовано податковий кредит, анульовано свідоцтво платника ПДВ за ініціативою податкового органу 09.03.2011 року, крім того, згідно податкової звітності у ТОВ "Алівіс" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності, до ЄДР внесено запис про відсутність за місцем знаходження підприємства. Згідно акту № 708/23-05/30566468 від 09.03.2011 року про результати невиїзних позапланових перевірок по питанню дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2008 року по 31.03.2011 року встановлено відсутність поставок товарів, робіт, послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків ТОВ "Алівіс", фактично підприємство здійснювало діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам. За таких обставин податкове повідомлення - рішення № 0000351550/1574 від 10.05.2011 року винесено правомірно, і позов не підлягає задоволенню.
Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Адамант-Групп" (ідентифікаційний код 34204293) зареєстровано виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради 10.02.2006 року, взято на податковий облік як платник податків в Кременчуцькій ОДПІ 13.02.2006 року. Згідно свідоцтва № 100161226, серії НБ 138557 від 10.07.2008 року позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість.
19.04.2011 року головним державним податковим інспектором відділу супроводження великих платників податків управління оподаткування юридичних осіб Кременчуцької ОДПІ Новиковою Н.О. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ "Адамант-Групп" (ідентифікаційний код 34204293), поданих за грудень 2010 року, за січень 2011 року та за лютий 2011 року.
За результатами перевірки складено акт від 19.04.2011 року № 2339/15-322/34204293, в якому відображено порушення позивачем п. 198.1, 198. статті 198 Податкового кодексу України, а саме: завищення податкового кредиту та, відповідно, заниження суми ПДВ за грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року в розмірі 22 000 грн. по взаємовідносинах з Товариство з обмеженою відповідальністю "Алівіс"
На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000351550/1574 від 10.05.2011 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 23 397 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем 22 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1397 грн. 75 коп.
Позивач не погодився із податковим повідомленням - рішенням № 0000351550/1574 від 10.05.2011 року, у зв'язку з чим оскаржив його до суду.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню № 0000351550/1574 від 10.05.2011 року, суд виходить з наступного.
Спірні правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість унормовані Податковим кодексом України та Законом України “Про податок на додану вартість”.
Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України та пункту 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Аналогічні норми містяться в п.п 7.4.1 п. 7.4 статті 7, п.6 статті 6 та статті 81 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Судом встановлено, що 10.09.2010 року ТОВ "Адамант-Групп" уклало договір оренди обладнання з ТОВ "Алівіс", згідно умов якого ТОВ "Алівіс" (Орендодавець) зобов'язується передати, а ТОВ "Адамант-Групп" (Орендар) прийняти в оплачуване користування обладнання, а саме: шиномонтажний станок Beissbarth -1 шт., станок балансувальний Beissbarth -1 шт., гідро підіймач -1 шт., стенд розвал -сходження VAS 6331 -1 шт., компресор AIRTEC -1 шт., підіймач електричний -4 шт.
Актом перевірки від 19.04.2011 року № 2339/15-322/34204293 встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ, сплачену у вартості послуг з оренди обладнання, придбаних у ТОВ "Алівіс", в розмірі 22 000 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту були податкові накладні, видані ТОВ "Алівіс", від 27.12.2010 року № 271220, від 28.12.2010 року № 81222, від 29.12.2010 року № 291233. Згідно наданих позивачем письмових доказів оренда обладнання відбулася в 2010 році, і податковий кредит позивачем у грудні 2010 року був зменшений, розділений і проведений протягом грудня 2010 року, січня та лютого 2011 року.
Пунктом 198.2 ст. 198 Кодексу та п.п 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 вказаного Закону України визначено первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерської обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснені господарської операції, а якщо це неможливо то безпосередньо після її закінчення. Для контролю порядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведенні облікові документи.
Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) /пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України/.
Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту /абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України/.
Статтею 9 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Дослідивши в судовому засіданні копії податкових накладних від 27.12.2010 року № 271220, від 28.12.2010 року № 81222, від 29.12.2010 року № 291233, судом встановлено, що вони формально відповідають вимогам Закону.
Разом з тим, суд вважає за доцільне зазначити, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.
Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).
Згідно з вимогами статті 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Згідно умов договору оренди від 10.09.2010 року (п. 10.1) договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, а об'єкт, що орендується вважається переданим з моменту підписання акту здачі-прийняття (п. 5.3.).
На підтвердження реальності укладеного договору позивачем надано суду Акт прийняття -передачі від 21.09.2010 року, згідно якого ТОВ "Алівіс" (Орендодавець) передав обладнання за договором оренди від 10.09.2010 року, а позивач (Орендар) його прийняв. Крім того, згідно бухгалтерської довідки № 2, наданої позивачем, отримані в оренду основні засоби були зараховані на за балансовий рахунок 01 з 21.09.2010 року
Таким чином 21.09.2010 року обладнання передано в оренду і саме з цього часу має нараховуватися орендна плата.
В ході судового розгляду позивачем долучено до матеріалів справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-2712-20 від 27.12.2010 року, № ОУ-2812-22 від 28.12.2010 року, № ОУ-2912-33 від 29.12.2010 року, на підставі який видано податкові накладні № 271220 від 27.12.2010 року, № 81222 від 28.12.2010 року, № 291233 від 29.12.2010 року.
Згідно пояснень представника позивача, вказані акти свідчать про передачу обладнання в оренду позивачеві. Разом з тим, як вже зазначалося, обладнання прийнято позивачем та поставлено на за балансовий рахунок 21.09.2010 року, а послуги орендованим обладнанням надавалися з 01.12.2010 року (згідно пояснень представника позивача та актів здачі-прийняття робіт по ремонту автомобілів, що містяться в матеріалах справи).
Крім того, згідно акту прийому-передачі від 29.12.2010 року обладнання, орендоване згідно договору від 10.09.2010 року, було повернено ТОВ "Адамант-Групп" та прийнято ТОВ "Алівіс" 29.12.2010 року.
Таким чином надані документи містять суперечливі дані щодо прийняття в оренду обладнання, початку експлуатації та повернення його орендодавцеві.
На підтвердження орендної плати позивачем надано платіжні доручення № 391 від 07.04.2011 року на суму 40 000 грн., яку сплачено згідно рахунку № СФ-2810-8 від 28.10.2011 року та № 405 від 12.04.2011 року на суму 12 000 грн., яку сплачено згідно рахунку № СФ-2611-6 від 26.11.2011 року. Самі ж рахунки № СФ-2810-8 від 28.10.2011 року та № СФ-2611-6 від 26.11.2011 року суду не надано. За таких умов вищевказані платіжні доручення не є належним доказом орендної плати і не беруться судом до уваги оскільки, сплата коштів відбулася на 7 місяців раніше, а ніж виписано рахунки по яким проводилась оплата.
З наданих позивачем письмових доказів не можливо встановити як саме здійснювався розрахунок орендної плати за місяць та яким чином проводилася оплата за орендоване обладнання згідно договору оренди обладнання від 10.09.2010 року.
Крім того, судом враховано, що згідно відомостей, які містяться в рішенні ДПА у Полтавській області про результати розгляду скарги позивача від 13.07.2011 року № 1929/10/25-016, розрахунковий рахунок вказаний в договорі оренди обладнання, та на який в подальшому позивачем здійснювався перерахунок коштів, був відкритий лише 17.11.2010 року, тобто через 2 місяці після укладення договору оренди від 10.09.2010 року.
Згідно бухгалтерської довідки № 2, залученої позивачем до матеріалів справи, за ТОВ "Адамант-Групп" рахується заборгованість перед ТОВ "Алівіс" в розмірі 266 850 грн., тоді як згідно податкових накладних, виписаних ТОВ "Алівіс", які містяться в матеріалах справи, сума що підлягає сплаті позивачем за договором оренди становить 132 000 грн. Враховуючи, пояснення представника позивача та Акт прийому -передачі від 29.12.2010 року, згідно яких орендоване обладнання 29.12.2010 року позивачем повернуто орендодавцю, суд оцінює критично відомості бухгалтерської довідки, оскільки в ході розгляду справи суду не надано податкових накладних, рахунків тощо, на суму зазначену в бухгалтерській довідці. Таким чином дані, які містяться в бухгалтерській довідці містять розбіжності з інформацією, зазначеною в податкових накладних.
Позивачем на підтвердження транспортування обладнання надано суду: копію договору № 1 про надання послуг автомобільним транспортом від 11.01.2010 року; додаткову угоду № 1/09 від 15.09.2010 року; акт виконаних робіт від 21.09.2010 року, товарно-транспортна накладна від 21.09.2010 року, Ліцензія серії АВ № 152088 на здійснення вантажних перевезень, Свідоцтво про реєстрацію ТЗ марки MERCEDES-BENZ, моделі 611D, довіреність на керування ТЗ, платіжні доручення щодо здійснення оплати наданих послуг.
Дослідивши надані докази судом встановлено, що в акті виконаних робіт від 21.09.2010 року не зазначено коли саме здійснювалося перевезення; товарно-транспортна накладна не містить серії та номеру, дати та номеру подорожнього листа вантажного автомобіля, містить посилання на те, що вантаж отримано водієм ОСОБА_4, разом з тим відсутні відомості щодо повноважень водія на отримання обладнання, а саме доручення на отримання ТМЦ; пункт завантаження вказано м. Полтаву, тоді як згідно витягу з ЄДР місцезнаходження ТОВ "Алівіс" м. Київ. Згідно товарно-транспортної накладної транспортування обладнання відбувалося 21.09.2010 року, разом з тим, судом встановлено та підтверджується копією довіреності, яка міститься в матеріалах справи, що автомобіль марки MERCEDES-BENZ, моделі 611D, номерний знак НОМЕР_1, було отримано в користування ОСОБА_4 у ОСОБА_5 за довіреністю лише 27.10.2010 року.
В судовому засіданні, допитаний в якості свідка ОСОБА_4, пояснив, що ним здійснювалися перевезення на замовлення ТОВ "Адамант-Групп", разом з тим він не пам'ятає, що саме перевозилося, звідки і куди, посилаючись на забування пам'яті.
За таких умов, позивачем не надано належних доказів транспортування обладнання за договором оренди від 10.09.2010 року.
Крім того, доказів транспортування обладнання від ТОВ "Адамант-Групп" до ТОВ "Алівіс" позивачем не надано взагалі.
Суд оцінює критично, акт прийому -передачі від 29.12.2010 року, наданий позивачем на підтвердження повернення обладнання орендодавцю. Оскільки, договір оренди обладнання від 10.09.2010 року укладено строком на 1 рік. Згідно п. 3.3. договору строк оренди може бути скорочено лише за згодою сторін. Згідно пункту 10.3. договору дострокове припинення договору можливе лише за письмовою згодою сторін.
Позивачем на вимогу суду не надано належних доказів дострокового припинення договору оренди обладнання та переміщення обладнання від орендара до орендодавця, на виконання акту прийняття - передачі від 29.12.2011 року, а саме: письмової згоди на дострокове припинення договору, товарно-транспортних накладних, доказів оплати послуг з транспортування обладнання орендодавцю, тощо.
Крім того, позивачем не надано суду доказів виконання вимог п.5.2 та п. 8.2 договору оренди, згідно яких передача обладнання в оренду та повернення його орендодавцеві здійснюється відповідними спеціалістами сторін, згідно акту здачі - прийняття. Відсутні також докази ознайомлення орендаря з правила технічної експлуатації (п.6.2.1 договору).
Разом з тим, позивачем, на підтвердження використання орендованого обладнання в господарській діяльності, надано акти здачі-прийняття робіт з 01.12.2010 року по 30.12.2010 року включно, згідно яких позивачем надавалися послуги по ремонту автомобілів.
Дослідивши в судовому засіданні надані документи, суд не вважає їх належним доказом використання в господарській діяльності обладнання взятого в оренду саме в ТОВ "Алівіс" згідно договору від 10.09.2010 року. Оскільки, згідно наданих актів здачі-прийняття робіт ремонт автомобілів виконувався обладнанням навіть після його повернення орендодавцеві. Так згідно долученого позивачем акту прийому -передачі від 29.12.2010 року обладнання повернуто ТОВ "Алівіс" 29.12.2010 року, разом з тим, згідно актів здачі-прийняття робіт ремонт автомобілів виконувався 29.12.2010 року і 30.12.2010 року, тобто в день повернення та наступний за ним день.
Суд також зазначає, що зі змісту наданих ТОВ "Адамант-Групп" актів здачі-прийняття робіт не можливо встановити той факт, що ремонт автомобілів виконувався саме на обладнанні орендованому у ТОВ "Алівіс".
За таких обставин, оцінивши, у відповідності до вимог частини 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, та проаналізувавши зміст договору оренди обладнання від 10.09.2010 року, суд дійшов висновку про непідтвердженість реальності господарської операції, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.
Крім того, згідно витягу з ЄДР, який міститься в матеріалах справи, вказана господарська операція здійснена поза межами видів господарської діяльності контрагента, оскільки основними видами діяльності ТОВ "Алівіс" є 45.21.1 будівництво будівель, 51.51.0 оптова торгівля паливом, 51.53.2 оптова торгівля будівельними матеріалами, 51.19.0 посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, 51.90.0 інші види оптової торгівлі, 74.14.0 консультація з питань комерційної діяльності та управління.
Вищенаведене в своїй сукупності дає підстави стверджувати про правомірність висновків Кременчуцької ОДПІ щодо порушення позивачем вимог п. 198.1, 198. статті 198 Податкового кодексу України, а саме: завищення податкового кредиту та, відповідно, заниження суми ПДВ за грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року в розмірі 22 000 грн. по взаємовідносинах з Товариство з обмеженою відповідальністю "Алівіс".
В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0000351550/1574 від 10.05.2011 року. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про порушення Кременчуцькою ОДПІ норм чинного законодавства України та обґрунтованість даного позову.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що Кременчуцька ОДПІ приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант-Групп" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 06 лютого 2012 року.
Суддя Р.І. Молодецький