Справа № 2а/1570/8145/2011
03 лютого 2012 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Павлюк К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «ІМЕКС-ЛОГІСТИК»до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.10.2011 року №0002192301 та від 07.10.2011 року №0002202301, -
З позовом до суду звернулось Приватне підприємство «ІМЕКС-ЛОГІСТИК»до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.10.2011 року №0002192301 та від 07.10.2011 року №0002202301.
В судовому засіданні 03.02.2012 року представник позивача просив задовольнити позов з огляду на те, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат підприємства за вказані податкові періоди суми понесених витрат на придбання товарів, робіт (послуг) при імпорті на митну територію України, оскільки їх придбання збігається з основною діяльністю підприємства в сфері оптової торгівлі непродовольчими товарами народного споживання. Порушення законодавства цими суб'єктами господарювання не може бути підставою для заборони віднесення цих сум до складу валових витрат. Окрім того, підприємство правомірно сформувало податковий кредит з ПДВ відповідних податкових періодів за товарними операціями з контрагентами, які є платниками ПДВ, фактично поставили товари, роботи (послуги), а позивач оплатив суму ПДВ у складі їх вартості та отримав відповідні податкові накладні. До того ж, висновок податкового органу про нікчемність вказаних угод є безпідставним та не підтверджується відповідними доказами. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог пославшись на те, що позив мав господарські відносини з контрагентами, які мають статус, від'ємний від «0», в зв'язку із чим, угоди укладені позивачем є нікчемними та сплачені за ними кошти не можуть бути віднесені до складу валових витрат підприємства та податкового кредиту з ПДВ відповідних податкових періодів.
Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:
Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу»є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування податкових зобов'язань та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
На підставі направлень від 26.08.2011 року №№859-864 посадовими особами Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області, згідно п.1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», в період з 30.08.2011 року по 19.09.2011 року була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року.
За результатами зазначеної перевірки був складений акт №1970/23-3/36249568 від 26.09.2011 року (а.с.11-42 т.1), яким були встановлені порушення позивачем за перевірений період п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року, п.п.7.7.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями).
На підставі цього акту перевірки відповідачем 07.10.2011 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002192301 (а.с.10 т.1) щодо нарахування податку на прибуток підприємств в розмірі 3984260,00 грн., штрафних санкцій 996065,00 грн. та №0002202301 (а.с.9 т.1) щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 2882344,00 грн., штрафних санкцій 720586,00 грн.
Представник позивача вважає вказане рішення протиправними оскільки, позивач правомірно відніс до складу валових витрат підприємства суми щодо придбання товарів, робіт (послуг) за операціями з контрагентами ТОВ «АЗЕНГАРД», ТОВ «ІНТЕХНО 77», ТОВ «НОВИЙ ГЕЛІОДОР», ТОВ «ПРОМІНЬ АС», ТОВ «ІНТЕР-ПОІНТ», ТОВ «АВІЗІОН», ПП «ХІМТЯЖБУД», ПП «ПАЛЬМІРА ЮНІТРЕЙД , ТОВ «МЕД АКОРД», а тому, не завищував суми від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2010 рік, вказані операції підтверджені належними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку та не допускало заниження податкового зобов'язання з ПДВ за той саме податковий період на суму 2882344,00 грн.
В запереченнях проти позову від 09.12.2011 року №17839/9/10-006 (а.с.2-6 т.2) представник відповідача зазначає, що контрагенти позивача ТОВ «АЗЕНГАРД», ТОВ «ІНТЕХНО 77», ТОВ «НОВИЙ ГЕЛІОДОР», ТОВ «ПРОМІНЬ АС», ТОВ «ІНТЕР-ПОІНТ», ТОВ «АВІЗІОН», ПП «ХІМТЯЖБУД», ПП «ПАЛЬМІРА ЮНІТРЕЙД, ТОВ «МЕД АКОРД»на час проведення перевірки мали статус зі станом, від'ємним від «0», що свідчить про те, що вказані контрагенти не могли виконувати укладені ними договори поставки товарів, робіт (послуг), в зв'язку із чим, вказані угоди є нікчемними, а тому позивач не мав права відносити сплачені ним суми вартості цих товарів, робіт (послуг) та ПДВ у їх складі до валових витрат підприємства та формувати з цих сум податковий кредит у зазначених податкових періодах.
Однак, суд вважає, що оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті не у відповідності до вимог законодавства, виходячи з наступного.
У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлючами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.
Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.
Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.
Отже, висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи. Більше того, в висновках акта відповідач обмежився твердженнями про порушення позивачем тільки вимог ЦК України.
Неприпустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків вже визнано ДПА України та доведено до відома нижче стоячих підрозділів листом №20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».
Таким чином, враховуючи викладене, суд зазначає, що наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності
Відповідно до п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Судом приймаються до уваги надані представником позивача в судовому засіданні наступні письмові докази, які підтверджують фактичне виконання укладених договорів: по взаємовідносинах з ТОВ «НОВИЙ ГЕЛІОДОР»- договір купівлі-продажу від 12.08.2010 року №12/01 (а.с.63 т.1), видаткові накладні (а.с.64-72 т.1), розрахунки (а.с.73-76 т.1), податкові накладні (а.с.77-87 т.1), виписка банку про проведення оплати поставлених товарів (а.с.89-90 т.1); з ТОВ «ІНТЕР-ПОІНТ»- договір купівлі-продажу від 01.10.2010 року №003/011010 (а.с.91 т.1), видаткові накладні (а.с.92-97 т.1), податкові накладні (а.с.98-104 т.1), виписка банку про проведення оплати поставлених товарів (а.с.105-107 т.1); з Приватним підприємством «ПАЛЬМІРА ЮНІТРЕЙД»- договір купівлі-продажу від 02.04.2009 року №ІЛ-2010409 (а.с.108 т.1), довіреності на отримання товарів (а.с.109,111,116,120,125 т.1), видаткові накладні (а.с.110,112-115,117-119,121-124, 126-131 т.1), податкові накладні (а.с.132-145 т.1); з ТОВ «ПРОМІНЬ АС»- договір купівлі-продажу від 01.09.2010 року (а.с.146 т.1), видаткові накладні (а.с.147-149 т.1), податкові накладні (а.с.150-156 т.1); з ТОВ «АВІЗІОН»- договір купівлі-продажу від 01.10.2010 року №006/011010 (а.с.157 т.1), видаткова накладна (а.с.159), виписка банку про проведення оплати вартості товарів (а.с.160 т.1); з ТОВ «МЕД АКОРД»- договір купівлі-продажу від 01.10.2010 року №1110 (а.с.161 т.1), видаткова накладна (а.с.162 т.1), податкова накладна (а.с.163 т.1); з ТОВ «ІНТЕХНО 77»- договір купівлі-продажу від 02.09.2010 року №0209 (а.с.164 т.1), видаткові накладні (а.с.165-167 т.1), податкові накладні (а.с.168-170 т.1); з ТОВ «АЗЕНГАРД»- договір купівлі-продажу від 01.09.2010 року №0109-10/1 (а.с.171 т.1), видаткові накладні (а.с.172-178 т.1), податкові накладні (а.с.179-185 т.1), виписка банку про проведення оплати вартості товарів (а.с.186-250 т.1).
Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням цього факту.
Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:
Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.
Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо -безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі -Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.
Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.
Відповідно до п.7.2.7 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель
Відповідно до п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту
Виходячи з цього, посадові особи органу ДПС України під час проведення перевірки вважали незаконним включення до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів суми ПДВ, сплаченого позивачем при розмитнені товарів народного споживання, отриманих від постачальника «Wilbridge Management AG», оскільки при перевірки не були надані ВМД на ввезення товарів на митну територію України та не надано доказів використання отриманих товарів у власній господарській діяльності для отримання прибутку.
Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:
Відповідно до п.2.2 Статут позивача (а.с.53-61 т.1) його основною діяльністю є торговельна діяльність в сфері оптової, роздрібної торгівлі, громадського харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв тютюнових виробів.
Згідно довідки Відділу статистики у Овідіопольському районі Одеської області від 28.05.2009 року Серія АБ №265269 (а.с.52 т.1) позивач здійснює такий вид діяльності за кодом КВЕД 51.47.9 -оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення.
Згідно інвойсів та ВМД позивачем в період 2010-2011 років були отримані від постачальника «Wilbridge Management AG»товари народного споживання (а.с.28-257 т.2, а.с.1-251 т.3, а.с.1-94 т.4) з відмітками Південної митниці про сплату ввізних податків та мита, в тому числі ПДВ.
Вказані товари народного споживання були реалізовано підприємствам ТОВ «АЗЕНГАРД», ТОВ «ІНТЕХНО 77», ТОВ «НОВИЙ ГЕЛІОДОР», ТОВ «ПРОМІНЬ АС», ТОВ «ІНТЕР-ПОІНТ», ТОВ «АВІЗІОН», ПП «ХІМТЯЖБУД», ПП «ПАЛЬМІРА ЮНІТРЕЙД, ТОВ «МЕД АКОРД»на підставі вищезазначених первинних документів.
Таким чином, оптова торгівлі непродовольчими товарами споживчого призначення є основним видом господарської діяльності позивача, які були ввезені на митну територію України за сплатою ввізного ПДВ, що підтверджується ВМД з відмітками митного органу про здійснення оплати ПДВ та з урахуванням їх подальшої реалізації, отримані від їх реалізації кошти від підприємств ТОВ «АЗЕНГАРД», ТОВ «ІНТЕХНО 77», ТОВ «НОВИЙ ГЕЛІОДОР», ТОВ «ПРОМІНЬ АС», ТОВ «ІНТЕР-ПОІНТ», ТОВ «АВІЗІОН», ПП «ХІМТЯЖБУД», ПП «ПАЛЬМІРА ЮНІТРЕЙД, ТОВ «МЕД АКОРД»безпосередньо пов'язано з використанням ввезених товарів для отримання прибутку позивачем за основним видом свої господарської діяльності за КВЕД 51.47.9 -оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення.
Окрім того, в акті перевірки №1970/23-3/36249568 від 26.09.2011 року (а.с.11-42 т.1) зазначено, що позивач неправомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «ЛАСЛА»у липні 2010 року на загальну суму 4381,00 грн. на підставі ксерокопій податкових накладних, що є порушенням вимог п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Під час офіційного з'ясування обставин, на вимогу суду, представником позивача були надані оригінали податкових накладних №№4,60,75,95,107,131,158,182,193,220,237,256,273,311,334,353,362, копії яких судом залучено до матеріалів справи в якості письмових доказів (а.с.11-27 т.2), в зв'язку із чим, висновок посадових осіб органу ДПС України про порушення позивачем вимог п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту з ПДВ за липень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «ЛАСНА»є спростованим.
Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що оскаржені акти суб'єкту владних повноважень з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість прийняті на підставі помилкового висновку посадових осіб органу ДПС, що не відповідає положенням ч.2 ст.19 Конституції України, ст.9-11 Закону України «Про систему оподаткування в Україні»та ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а тому, на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України, суд повинен позовні вимоги задовольнити - визнати протиправними та скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення.
Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області від 07.10.2011 року №0002192301 та від 07.10.2011 року №0002202301.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 07 лютого 2012 року.
Суддя Єфіменко К.С.