05 грудня 2011 року 17:58 Справа № 2а-0870/9092/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Калашник Ю.В.,
при секретарі судового засідання Корольові О.О.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 02.11.2011 №30/0154)
відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 17.05.2011 №1/10/10-010)
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат»
до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
У жовтні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Запорізький рибокомбінат» (далі - ПАТ «Запорізький рибокомбінат», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області (далі - ДПІ у Запорізькому районі, відповідач), в якому просить:
визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області щодо самостійного зарахування протягом 2010 - 2011 років сплачених Публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» протягом 2010-2011 років сум зі сплати орендної плати за землю за договором оренди від 01.07.2006 №3654, у рахунок сплати податкових зобов'язань, які не вказані у призначенні платежу під час перерахування коштів до бюджету;
зобов'язати відповідача провести певні дії, з проведенням перерахунку розрахунків пені та штрафних санкцій зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2010 - 201 роки за договором оренди землі від 01.07.2006 №3654.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, який було самостійно визначено платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого обов'язку при сплаті сум з орендної плати за землю, та направляти суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період, в рахунок погашення нарахованих штрафних санкцій.
Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, що позивачем порушен термін сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання земельного податку, а тому позивачу нараховувались штрафні санкції. Оскільки нарахування штрафних санкцій позивачем не оскаржувалось, то вони набували статусу податкового боргу. При сплаті позивачем коштів за оренду землі, відповідачем у тому числі здійснювалось і погашення нарахованих штрафних санкцій. Також представник відповідача зазначив, що якщо платник податків не сплачує нараховані штрафні санкції зі сплатою податкового боргу, то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення штрафних санкцій, які набули статусу податкового боргу. Вважає дії податкового органу правомірними та просить відмовити у задоволенні позову.
На підставі ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), судом у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення сторін, судом установлені наступні обставини.
01.07.2006 між позивачем та Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області укладений договір оренди землі №3654.
Відповідно до податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, позивач самостійно визначив суму, яка підлягала сплаті - 45 644,34грн., по 3 803,70грн. щомісяця.
Із матеріалів справи вбачається, що сплата орендної плати за землю здійснювалась позивачем протягом 2010 - 2011 років, про що свідчать надані суму копії платіжних доручень. У платіжних дорученнях вказано, зокрема, призначення платежу (за договором оренди №3654) та період, за який здійснюється оплата за землю (місяць та рік).
Також представник позивача надав суду Акти звіряння розрахунків по договору оренди земля №3654, підписаний ПАТ «Запорізький рибокомбінат» та Малокатеринівською селищною радою. Зі змісту указаного акту вбачається, що заборгованість зі сплати орендної плати за землю у позивача відсутня.
У судовому засідання сторони пояснили, що сплата орендної плати за землю здійснювалась позивачем із порушенням граничних термінів сплати. Указані факти відображались податковим органом у актах перевірок та були підставою для винесення відповідачем рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій. У 2010 році такі рішення позивачем не оскаржувались та набували статусу податкового боргу з орендної плати за землю. У 2011 році позивач здійснював оскарження таких рішень.
Оскільки позивач під час внесення чергового платежу за договором оренди землі сплачував виключно суми оренди та не сплачував штрафні санкції, податковий орган здійснював розподіл таких коштів та частково спрямовував перераховані кошти в рахунок погашення податкового боргу зі сплати штрафних санкцій.
Вважаючи такі дії неправомірними позивач звернувся до суду.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.
За змістом ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.
У відповідності з п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Таким чином, позивач, перерахувавши суми податку, виконав свої зобов'язання зі сплати вказаного податку за періодами, визначеними ним у платіжному дорученні.
Пунктом 1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин, встановлено, що податкове зобов'язання платника податків - зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Пунктом 1.3 вказаної статті передбачено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Як визначено п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.
Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, встановлено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами» визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який на час погашення позивачем податкового зобов'язання, був спеціальним законом з питань оподаткування, встановлений порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. І серед таких заходів немає зміни призначення платежу, визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 указаного Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», під час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обов'язок платника податків самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації. Відповідно до пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 цього Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Крім того, судом встановлено, що позивач самостійно сплачував свої зобов'язання з орендної плати, передбачені законодавством, яке діяло у зазначений в акті перевірки період, що підтверджується платіжними дорученнями які містяться в матеріалах справи. У платіжних дорученнях позивач чітко зазначив періоди та призначення платежу за які були сплачені податкові зобов'язання (орендна плата).
Згідно п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Таким чином, Відповідач з набранням чинності ПК України має право має право зараховувати кошти, які сплачує платник податків в порядку черговості виникнення податкового боргу.
Однак, враховуючи те, що правовідносини виникли до 01.01.2011, тобто до набрання чинності Податкового кодексу України та беручи до уваги, що зобов'язання з орендної плати були також були сплачені у 2010 році, відповідно слід застосовувати законодавство, яке діяло на момент вчинення правовідносин.
Крім того, позивач пояснив, а відповідач не заперечив, що всі рішення про застосування штрафних санкцій, прийняті у 2011 році оскаржені у судовому порядку, а заборгованість відповідача зі сплати орендної плати виникла ще у 2010 році, а тому норми Податкового кодексу України у даному випадку не можуть бути застосовані.
З огляду на зазначене, позиція відповідача щодо можливості самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при здійсненні розрахунків зі сплати податків, зокрема, з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання, є помилковою.
У разі недотримання платником податків порядку та строків сплати узгодженого податкового зобов'язання, податковий орган не наділений правом змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Аналогічна позиція викладена у листі ВАСУ від 17.03.2009 № 358/13/13-09. Також у зазначеному листі вказано, що чинним законодавством України не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань у порядку календарної черговості їх виникнення. У вказаних випадках до платника податків вживаються передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобов'язань.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що у разі несплати позивачем нарахованих штрафних санкцій, відповідач наділений правом звернення до суду із відповідним позовом про стягнення таких сум фінансових санкцій. Проте, право на самостійну зміну призначення платежу, визначеного платником податків при здійсненні розрахунків зі сплати податків, зокрема, з метою погашення податкового боргу зі сплати штрафних санкцій у податкового органу відсутнє.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача провести певні дії, з проведенням перерахунку розрахунків пені та штрафних санкцій зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2010 - 201 роки за договором оренди землі від 01.07.2006 №3654, то у цій частині позов задоволенню не підлягає.
Згідно із приписами ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами. У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом.
Штрафні санкції до платника податку застосовуються шляхом винесення рішення про застосування штрафних санкцій.
Судом встановлено, що відповідачем приймалися щодо позивача рішення про застосування штрафних санкцій.
Відповідно до п.1 ч.4 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
Тобто, у даному випадку вимога позивача про зобов'язання відповідача провести певні дії щодо штрафних санкцій є безпідставною, оскільки нарахування штрафних санкції здійснено шляхом винесення рішення про застосування штрафних санкцій. Отже, позивач обрав не належний спосіб захисту. Вимоги про скасування рішення про застосування штрафних санкцій позивач у цій справі суду не заявляв.
Наказом ДПА України від 11.06.2003 №290 затверджено Інструкцію про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби.
Відповідно до приписів п. 6.3 цієї Інструкції у разі визнання судом недійсним податкового повідомлення податкового органу про нарахування (донарахування) суми податкового зобов'язання сума пені, нарахована за несвоєчасне погашення такого податкового зобов'язання, скасовується. Пунктом 6.4 Інструкції встановлено, що списання сум нарахованої пені або призупинення її нарахування може відбуватися у випадках, передбачених чинними нормативно-правовими актами.
Оскільки у цій справі судом не розглядається питання про скасування рішення про застосування штрафних санкцій, то у суду відсутні і підстави для скасовування пені та зобов'язання відповідача провести певні дії щодо перерахунку розрахунків пені.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Ураховуючи вище викладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність своїх дій щодо зміни призначення платежу, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 2 статті 11 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно із приписами ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Оскільки позивач у позову просить визнати дії відповідача неправомірними, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати дії відповідача протиправними.
Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст. ст.11, 161-163, 167 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області щодо самостійного зарахування протягом 2010 - 2011 років сплачених Публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» протягом 2010-2011 років сум зі сплати орендної плати за землю за договором оренди від 01.07.2006 №3654, у рахунок сплати податкових зобов'язань, які не вказані у призначенні платежу під час перерахування коштів.
3. В іншій частині позову відмовити.
4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат» (код ЄДРПОУ 00476642) судовий збір у розмірі 1,70грн. (одна грн. 70 коп.) Видати виконавчий лист.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова в повному обсязі у відповідності оформлена і підписана 12.12.2011.
Суддя Ю.В.Калашник