07 лютого 2012 р. Справа № 2а/0470/12661/11
Дніпропетровського окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.,
при секретарі Литвин Ю.Ю.,
за участю
позивача -1 - ОСОБА_2
позивача -2 - ОСОБА_3,
відповідачів -не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Слідчого ізолятора тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська та начальника Слідчого ізолятора тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська полковника Гаподченко Юрія Вікторовича про зобов'язання вчинити певні дії та встановлення відсутності певних повноважень, -
Позивач-1, ОСОБА_2, та Позивач-2, ОСОБА_3, звернулись до суду з позовом до Слідчого ізолятора тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська та начальника Слідчого ізолятора тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська полковника Гаподченко Юрія Вікторовича, в якому просять зобов'язати відповідачів виконати невчинену дію та направити апеляційну скаргу ОСОБА_2 від 05.03.10 на постанову Ленінського райсуду м. Дніпропетровська від 26.02.10 до встановленого законом суду, а також встановити відсутність повноважень начальника СІЗО №3 Гаподченко Юрія Вікторовича на відмову в направленні до встановленого законом суду апеляційної скарги ОСОБА_2 від 05.03.10 на постанову Ленінського райсуду від 26.02.10.
В судовому засіданні позивач-1 ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених в адміністративному позові, зазначивши, зокрема, що ним особисто 04.03.10 від адвоката ОСОБА_5 під час побачення була отримана для підписання апеляційна скарга на постанову Ленінського райсуду від 26.02.10. Зазначену апеляційну скаргу ОСОБА_2 підписав та 05.03.10 передав адміністрації СІТТ №3 для відправлення до відповідного суду, що відповідає вимогам Закону України «Про попереднє ув'язнення». Однак, відповідачем апеляційна скарга ОСОБА_2 у встановлені строки направлена до суду не була, чим порушені вимоги Закону України «Про попереднє ув'язнення».
Позивач-2, ОСОБА_3, заявив позовні вимоги, аналогічні вимогам Позивача-1, зазначивши, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не була направлена відповідачами до суду, чим порушені права ОСОБА_2, який тримався під вартою в Слідчому ізоляторі тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська (Дніпропетровського слідчому ізоляторі Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області).
Відповідач-1, Слідчий ізолятор тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська (Дніпропетровського слідчий ізолятор Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області) та відповідач-2, начальник Слідчого ізолятора тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська (Дніпропетровського слідчого ізолятору Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області) полковник Гаподченко Юрія Вікторовича, правом участі у судовому засіданні не скористались, свого представника в судові засідання, призначені на 13.12.11, 16.01.12 та 07.02.12, не направили, хоча про дату, час та місце їх проведення були повідомлені вчасно та належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, що засвідчують факт отримання ними як ухвали про прийняття до провадження адміністративної справи №2а/0470/12661/11 та судових повісток, так і копії позовної заяви, поданої позивачами після усунення недоліків. На адресу суду від відповідача 06.02.12 надійшла заява за підписом начальника Дніпропетровського слідчого ізолятора Калюжного В.В. про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю направити до суду представника через завантаженість по роботі. Заперечення проти позову з відповідними доказами до заяви не додані, як не додані і докази в підтвердження поважності причин неможливості забезпечити явку належного представника в судове засідання.
Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З огляду на викладені положення процесуального закону суд вважає за можливе здійснити розгляд справи на підставі наявних у справі доказів за відсутності представників відповідачів, які втретє не з'явились до судового засідання без поважних причин.
Заслухавши пояснення позивачів, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, здійснивши аналіз норм матеріального права, яким врегульовані спірні правовідносини, суд при прийняті постанови виходить з наступних підстав та мотивів.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Ленінського райсуду від 26.02.10 кримінальна справа за обвинувачення ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.262 КК України, направлена до прокурора Ленінського району м. Дніпропетровська для провадження додаткового розслідування. Відповідно до резолютивної частини згаданої постанови запобіжний захід ОСОБА_2 залишений без змін - тримання під вартою.
У зв'язку з непогодженням позивача-1 ОСОБА_2 із постановою Ленінського райсуду від 26.02.10 в частині залишення йому запобіжного заходу - тримання під вартою, останнім подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.03.10. Враховуючи, що ОСОБА_2 на час звернення до суду з апеляційної скаргою - 05.03.10 - знаходився під вартою, підписана апеляційна скарга була передана ним до адміністрації Дніпропетровського слідчого ізолятора з метою направлення її адміністрацією до відповідного суду.
Як зазначається позивачем-1 ОСОБА_2 та вбачається з листа відповідача Дніпропетровського слідчого ізолятора від 29.04.10 №3/2-7166 (а.с.12), відправка апеляції ОСОБА_2 до суду не відбулась. Зміст листа відповідача-1 за підписом начальника Гаподченко Юрія Вікторовича зводиться до того, що 05.03.10 до адміністрації ізолятора від ОСОБА_2 апеляційна скарга не надходила, в жодному журналі реєстрації відповідних документів установи така скарга не зареєстрована.
Суд відмічає, що порядок тримання осіб під вартою у місцях попереднього ув'язнення унормований Законом України «Про попереднє ув'язнення» від 30.06.93 №3352 (далі - Закон №3352), положеннями ст. 5 якого визначено, що забезпечення порядку тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув'язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув'язнення, яка діє відповідно до цього Закону та інших актів законодавства. Особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст.6 Закону). Наведеним положенням кореспондують положення ст.13 Закону №3352, за змістом яких заяви осіб з питань оскарження постанови судді на обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або на постанову про продовження строків тримання під вартою надсилаються до визначеного законом суду протягом доби з часу їх подання адміністрацією місця попереднього ув'язнення.
З огляду на наведені положення законодавчого акту відповідач-1 - Слідчий ізолятор тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська (Дніпропетровського слідчий ізолятор Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області) - в особі адміністрації мав направити передану 05.03.10 ОСОБА_2 апеляційну скаргу на постанову Ленінського райсуду від 26.02.10 до визначеного законом суду протягом доби з часу її отримання.
Судовим розглядом справи встановлено, що апеляція ОСОБА_2 на постанову Ленінського райсуду від 26.02.10 до відповідного суду направлена відповідачем-1 не була. Між тим, в матеріалах справи наявна копія такої апеляції (а.с.138-148), зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 просить апеляційний суд Дніпропетровської області скасувати постанову Ленінського райсуду м. Дніпропетровська від 26.02.10 в частині залишення запобіжного заходу - тримання від вартою. Зазначена апеляція підписана ОСОБА_2 04.03.10, тобто під час знаходження останнього під вартою в Слідчому ізоляторі тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська (Дніпропетровського слідчому ізоляторі Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області). Доводи позивача-1 щодо надання такої апеляції йому для підписання адвокатом ОСОБА_5 під час побачення з останнім 04.03.10 підтверджується Довідкою по особовій справі (а.с.23), підписаною начальником ВКВСР ДСІЗО Шугайленко, з якої вбачається, що 04.03.10 ОСОБА_2 дійсно відвідувався адвокатом ОСОБА_5
Суд зауважує, що відповідно до положень ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про противоправність, в тому числі, бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Суб'єкт владних повноважень повинен податки суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Враховуючи наведені положення, суд своєю ухвалою зобов'язав відповідачів надати до суду письмові заперечення проти позову з правовим обґрунтуванням порядку подання особами, які тримаються під вартою, скарг та надсилання таких скарг адміністрацією місця попереднього ув'язнення до суду, а також всі наявні докази на їх підтвердження, в тому числі журнал обліку скарг і заяв із належним чином завіреним витягом з такого журналу за період з 01.03.10 по 31.03.10. Проте, станом на дату розгляду справи відповідачами - суб'єктами владних повноважень - в підтвердження своє позиції щодо ненадання ОСОБА_2 до адміністрації СІТТ №3 апеляції для відправлення до суду не надано належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів, зокрема, витяг з журналу обліку скарг та заяв за вказаний період не долучений до матеріалів справи, отже посилання в запереченнях від 21.09.10 №17094 про відсутність відповідного запису в такому журналі (а.с.21) є необґрунтованим та недоведеним.
Наявні в матеріалах справи письмові показання ОСОБА_7 та ОСОБА_8, надані як позивачем так і відповідачем, не приймаються судом до уваги, оскільки містять суперечну інформацію. Доводи відповідача-1 щодо наявності ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.04.10, в якій суд ухвалив апеляцію прокурора та обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Ленінського райсуду від 26.02.10 без змін, є недоречними, адже як не доводять факту ненадання позивачем-1 такої апеляції до адміністрації, так і не спростовують факту ненаправлення адміністрацією апеляції ОСОБА_2 від 05.03.10 до належного суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Оскільки в ході судового розгляду справи відповідачами не було доведено факту ненадання ОСОБА_2 05.03.10 до адміністрації апеляційної скарги на постанову Ленінського райсуду від 26.02.10 за правилами ч.2 ст.71 КАС України, а викладені в запереченнях від 21.09.10 №17094 доводи не знайшли свого підтвердження наявними у справі доказами, то позовні вимоги ОСОБА_2 в частині зобов'язання відповідача-1 Слідчий ізолятор тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська (Дніпропетровського слідчий ізолятор Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області) направити апеляційну скаргу ОСОБА_2 від 05.03.10 на постанову Ленінського райсуду м. Дніпропетровська від 26.02.10 до встановленого законом суду підлягають задоволенню. Адже адміністрацією Слідчого ізолятору тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська (Дніпропетровського слідчим ізолятором Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області) згадана апеляція ОСОБА_2 в порушення наведених положень Закону №3352 не була направлена до відповідного суду, що свідчить про порушення порядку надсилання скарг, встановленого згаданим Законом, та прав особи, взятої під варту, на оскарження обраного запобіжного заходу.
Щодо вимоги позивача ОСОБА_2 про встановлення відсутності повноважень начальника СІТТ №3 Гаподченко Юрія Вікторовича на відмову в направленні до встановленого законом суду апеляційної скарги ОСОБА_2 від 05.03.10 на постанову Ленінського райсуду від 26.02.10, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 6 ч.3 ст.105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги, зокрема про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Зазначена норма кореспондує з п. 3 ч. 1 ст. 17 КАС України, відповідно до якої, до компетенції адміністративних судів відносяться спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. З системного аналізу зазначених норм вбачається, що такий спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів як визнання наявності чи відсутності повноважень можливий у спорах, між суб'єктами владних повноважень. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Позивач - 1 ОСОБА_2 не є суб'єктом владних повноважень в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України та його вимога про встановлення відсутності повноажень начальника СІТТ №3 не пов'язана з вимогою щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. З урахування викладеного, суд зазначає що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог, заявлених позивачем-2, ОСОБА_3, суд зауважує, що вони стосуються направлення адміністрацією СІТТ №3 апеляції ОСОБА_2 на постанову Ленінського райсуду від 26.02.10, винесеною у відношенні ОСОБА_2. За змістом ст.ст. 2, 3 КАС України до суду з відповідним позовом може звернутися особа, права якої безпосередньо порушені органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, іншими суб'єктами при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав особи у сфері публічно-правових відносин. Судом встановлено, що спірні правовідносини пов'язані з направленням СІТТ №3 апеляції, поданої особою, що знаходилась під вартою, а саме ОСОБА_2, отже стосуються лише ОСОБА_2, будь-яких прав або обов'язків безпосередньо у позивача-2 не зачіпляють та не породжують. Згідно зі ст.104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено. З огляду на те, що позивач-2 не довів обставин, які б свідчили про порушення саме його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин із відповідачами, підстави для задоволення його позовних вимог відсутні.
Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Слідчий ізолятор тимчасового тримання №3 м. Дніпропетровська (Дніпропетровського слідчий ізолятор Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області) в особі адміністрації направити апеляційну скаргу ОСОБА_2 від 05.03.10 на постанову Ленінського райсуду м. Дніпропетровська від 26.02.10 до встановленого законом суду.
В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 10.02.12.
Суддя
А.О. Коренев