Справа №2-6452/11
23 грудня 2011 року. Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Оксюти Т.Г.
при секретарі Прохоровій К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору застави дійсним та визнання права власності на частину квартири, -
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача та просила визнати договір застави нерухомого майна під позику грошових коштів від 08.05.2011 року, що укладений між нею та ОСОБА_3 дійсним.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, заставлену під позику в сумі 20000 доларів США 00 центів.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 08.05.2011 року вона позичила своїй донці ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 20000 доларів США 00 центів, що підтверджується розпискою.
Відповідач ОСОБА_3 зобов'язалась повернути грошові кошти 08.06.2011 року.
Проте, відповідач не повернула позивачу кошти у встановлений в розписці строк, що свідчить про невиконання зобов'язань за договором.
Згідно умов розписки, у разі неповернення грошових коштів ОСОБА_3 зобов'язалась передати у власність позивачу частину квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до чинного законодавства, якщо одна із сторін договору застави, який всупереч закону не посвідчений нотаріально, виконала його повністю або частково, а друга сторона ухиляється від його нотаріального посвідчення, то сторона яка виконала договір може звернутись до суду з позовом про визнання даного договору дійсним.
Зазначила, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, в зв'язку з відсутністю коштів для оплати послуг нотаріуса та відсутності на заставлене майно технічних документів, а тому вважає, що вказаний договір повинен бути визнаний судом дійсним.
На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.
Позивач, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача, яка є її рідною бабусею в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечувала.
Суд, вислухавши думку позивача, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 08.05.2011 року між позивачем ОСОБА_1 та її донькою ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якого відповідач отримала грошову позику в сумі 20000 доларів США 00 центів, що підтверджується розпискою (а.с. 5).
З розписки вбачається, що ОСОБА_3 зобов'язалась повернути ОСОБА_1 позичені кошти 08.06.2011 року.
Встановлено, що позивач виконала свої договірні зобов'язання перед відповідачем у повному обсязі, передавши останній грошові кошти в сумі 20000 доларів США 00 центів.
Однак, у встановлений строк, відповідач не повернула ОСОБА_1 позичені кошти, тим самим порушивши умови надання позики.
Згідно умов розписки, у разі неповернення грошових коштів ОСОБА_3 зобов'язалась передати у власність позивачу частину квартири АДРЕСА_1.
Позивач просила визнати договір застави нерухомого майна під позику грошових коштів від 08.05.2011 року, що укладений між нею та ОСОБА_3 дійсним та визнати за нею право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, заставлену під позику в сумі 20000 доларів США 00 центів.
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилалась на те, що відповідно до чинного законодавства, якщо одна із сторін договору застави, який всупереч закону не посвідчений нотаріально, виконала його повністю або частково, а друга сторона ухиляється від його нотаріального посвідчення, то сторона яка виконала договір може звернутись до суду з позовом про визнання даного договору дійсним.
З урахуванням викладеного позивач вважає, що договір застави нерухомого майна під під позику грошових коштів, що укладений між нею та відповідачем 08.05.2011 року слід визнати дійсним, оскільки ОСОБА_3 ухилилась від його нотаріального посвідчення, в зв'язку з відсутністю коштів для оплати послуг нотаріуса та відсутності на заставлене майно технічних документів.
Проте, суд не погоджується з даним твердженням позивача з огляду на наступне.
Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважено перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.
Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 585 ЦК України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ст. 210 ЦК України правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту державної реєстрації.
Встановлено, що нотаріальне посвідчення договору та його державна реєстрація не здійснювались. Вказані обставини не заперечуються сторонами, а також підтверджуються належними та допустимими письмовими доказами у справі, а саме копією розписки.
Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки за змістом ст. ст. 577, 585 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації.
Отже, законом не передбачено можливості визнання судом дійсним договору, який підлягає державній реєстрації, у разі не здійснення його державної реєстрації.
Таким чином, виходячи з встановлених судом правовідносин сторін, обставин справи та положень чинного законодавства, підписаний сторонами договір застави (розписка) нерухомого майна не є укладеним, а законні підстави для визнання даного договору дійсним відповідно до ст. 220 ЦК України відсутні.
Посилання позивача на досягнення згоди щодо всіх умов договору, підписання та виконання умов договору, а також на ухилення відповідача на вимогу позивача від нотаріального посвідчення договору, в даному випадку є юридично неспроможними, оскільки дані обставини не мають юридичного значення для визначеного законом моменту укладення договору застави нерухомого майна -з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
У зв'язку з відсутністю підстав для визнання договору застави дійсним, а також враховуючи характер спірних правовідносин, та те, що договір застави (розписка), укладений 08.05.2011 року, у силу ст. ст. 577, 585 ЦК України підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, у зв'язку з чим не може бути визнаний дійсними на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, суд приходить до висновку і про відсутність підстав для визнання права власності за позивачем на частину нерухомого майна, відчужене за вказаними договором.
Також слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Як вбачається з наданої суду боргової розписки ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 грошові кошти, та зазначене в розписці нерухоме майно не передавалось сторонами, тому не може бути предметом повернення.
Згідно ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.
Згідно ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не довела ті обставини на які посилалась як на підставу своїх позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 334, 572, 577, 585, 1046 ЦК України, ст. ст. ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223, 224, 226 ЦПК України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору застави дійсним та визнання права власності на частину квартири відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня постановлення рішення.
Суддя