Справа №2-3975/11
12 грудня 2011 року Солом'янський районний суд м. Києва
у складі : головуючого судді -Оксюти Т.Г.
при секретарі - Прохоровій К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки, за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»про розірвання договору поруки та за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра»та просив визнати недійсним договір «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840, укладений між ним та відповідачем 18.08.2008 року.
В ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та також просив визнати недійсним договір поруки №187/АМБ/56/2008-840, укладений 18.08.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Надра».
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 18.08.2008 року між ним, ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»був укладений договір «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840, згідно умов якого банк надав позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 22400 доларів США 00 центів, з відсотковою ставкою 13,9%, з кінцевим терміном повернення 16.08.2013 року.
Відповідно до п.п. 3.1.1 вказаного договору в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань щодо погашення кредиту/кредитної лінії, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій позичальник передав в заставу предмет застави, який належить йому на праві приватної власності.
Згідно п.п. 3.2.1 цього ж договору поручитель ОСОБА_3 безвідзивно та безспірно зобов'язалась відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з цього договору.
Згідно п.п. 3.2.2 договору поручитель відповідає перед банком у тому ж об'ємі, що і позичальник.
Позичальник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право банку вимагати виконання зобов'язань, вказаних у цьому договорі, повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.
Крім того, 18.08.2008 року, між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»18.08.2008 року був укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 поручився перед банком за належне виконання ОСОБА_1 зобов'язань, що витікають з договору «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року.
Позивач вважає, що вказані договори слід визнати недійсними з огляду на наступне.
При наданні кредиту відповідач порушив вимоги ч. 2 ст. 11, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року.
Отже, у разі надання кредиту в іноземній валюті, банки зобов'язані під час укладання кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.
В той же час, відповідач під час укладання кредитного договору не роз'яснив позивачу, що валютні ризики останній несе самостійно, так само як і не роз'яснив, що в Європі вже панувала фінансова криза.
Зазначив, що як би він знав про зазначені обставини та небезпеку, що йому загрожує, взагалі не брав би кредит.
Таким чином, відповідач скориставшись економічною, фінансовою та юридичною необізнаністю позивача, в порушення вимог п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не надав позивачу необхідну та достовірну інформацію про споживчий кредит в іноземній валюті для здійснення споживачем свідомого вибору, чим ввів позивача в оману щодо небезпеки отримання кредиту в іноземній валюті та суми збитків, яких це може завдати.
Крім того, зазначив, що згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного просив позов задовольнити.
Третя особа ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Надара»з самостійними вимогами та просив розірвати договір поруки №187/АМБ/56/2008-840, укладений між ним та відповідачем 18.08.2008 року.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ним та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»18.08.2008 року був укладений договір поруки, відповідно до якого він поручився перед банком за належне виконання ОСОБА_1 зобов'язань, що витікають з договору «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року.
Відповідно до п.п. 2.1 вказаного договору поруки кредитор набуває право вимагати від поручителя виконання зобов'язань, що витікають з кредитного договору, при умові, якщо в установлений в кредитному договорі строк виконання позичальником зобов'язань в цілому чи в будь-якій іншій його частині не будуть виконанні, а також при умові обов'язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов'язання позичальника.
Таким чином, договором поруки встановлений обов'язковий спосіб пред'явлення вимоги поручителю для виконання зобов'язань замість боржника, який включає в себе направлення повідомлення поручителю з вимогою виконати порушені боржником зобов'язання рекомендованим чи цінним листом, або його особисте вручення поручителю; зазначення у повідомленні розміру невиконаного позичальником зобов'язання.
08.02.2010 року ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»пред'явило до Шевченківського районного суду м. Києва позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості.
Проте, банк не повідомивши ОСОБА_2 про необхідність виконати замість ОСОБА_1 порушенні ним зобов'язання, як це передбачено договором поруки, звернувся до суду з вимогою про стягнення усієї заборгованості за договором «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року.
Вважає, що відповідач порушив умови договору поруки, визначені п.п 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, а саме: не повідомив його про порушення боржником кредитних зобов'язань і не пред'явив вимоги до поручителя про виконання кредитних зобов'язань замість боржника, чим позбавив його, як поручителя, можливості забезпечити виконання зобов'язань за кредитним договором шляхом сплати простроченого платежу.
На підставі вищевикладеного просив позов задовольнити.
Третя особа ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра»з самостійними вимогами та просила розірвати договір «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 укладений між нею, ОСОБА_1 та відповідачем 18.08.2008 року.
В ході розгляду справи ОСОБА_3 змінила підстави позову.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 18.08.2008 року між нею, ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»був укладений договір «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840, згідно умов якого банк надав позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 22400 доларів США 00 центів, з відсотковою ставкою 13,9%, з кінцевим терміном повернення 16.08.2013 року.
Згідно п.п. 3.2.1 договору поручитель ОСОБА_3 безвідзивно та безспірно зобов'язалась відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з цього договору.
Згідно п.п. 3.2.2 договору поручитель відповідає перед банком у тому ж об'ємі, що і позичальник.
Позичальник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право банку вимагати виконання зобов'язань, вказаних у цьому договорі, повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.
08.02.2010 року ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»пред'явило до Шевченківського районного суду м. Києва позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості.
Вважає, що вищевказаний договір підлягає розірванню у зв'язку з тим, що під час укладання спірного договору економіка України була нестабільною, і вона не могла передбачити настання фінансово-економічної кризи, внаслідок якої її джерело доходів значно зменшилось.
На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, проти задоволення позовних вимог третіх осіб з самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не заперечував.
Представник відповідача ПАТ КБ «Надра»в судовому засіданні проти задоволення позовним вимог ОСОБА_1, та позовних вимог третіх осіб з самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заперечував посилаючись на те, що при укладанні договору «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року та договору поруки від 18.08.2008 року не існувало таких обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Жодних підтверджень недодержання вимог, необхідних для чинності даних правочинів позивачем та третіми особами з самостійними вимогами не було наведено.
Данні договори відповідають нормам чинного законодавства, а тому у задоволенні вимог позивача та вимог третіх осіб слід відмовити.
Представник третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення вимог позивача ОСОБА_1 та третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 не заперечував, та підтримав у повному обсязі вимоги своє довірительки та просив їх задовольнити.
Представник третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 не заперечував, а також підтримав вимоги свого довірителя та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, представників третіх осіб з самостійними вимогами, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та вимог третіх осіб з самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_2, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 18.08.2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»був укладений договір «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840, відповідно до умов якого банк надав позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 22400 доларів США 00 центів, з відсотковою ставкою 13,9%, з кінцевим терміном повернення 16.08.2013 року.
Відповідно до умов вищевказаного договору ОСОБА_1 зобов'язався повертати кредит та сплачувати нараховані відсотки щомісячно, до 18 числа поточного місяця, при цьому щомісячний платіж повинен складати суму не меншу, ніж зазначена в п.п. 2.2.1 кредитного договору.
Відповідно до п.п. 3.1.1 вказаного договору в якості забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань щодо погашення кредиту/кредитної лінії, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій позичальник передав в заставу предмет застави, який належить йому на праві приватної власності.
Згідно п.п. 3.2.1 цього ж договору поручитель ОСОБА_3 безвідзивно та безспірно зобов'язалась відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з цього договору.
Згідно п.п. 3.2.2 договору поручитель відповідає перед банком у тому ж об'ємі, що і позичальник.
Позичальник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право банку вимагати виконання зобов'язань, вказаних у цьому договорі, повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.
Крім того, у забезпечення виконання боргових зобов'язань за договором «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»був укладений договір поруки №187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору.
Позивач просив визнати недійсними договір «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840, укладений між ним, ОСОБА_3 та відповідачем 18.08.2008 року та договір поруки №187/АМБ/56/2008-840, укладений 18.08.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Надра».
Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3 також просила визнати недійсним договір «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840, укладений між нею, ОСОБА_1 та відповідачем 18.08.2008 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 посилались на те, що вони не могли передбачити розгортання фінансово-економічної кризи в Україні, у зв'язку з чим офіційний курс іноземної валюти у відношенні до гривні різко збільшився, внаслідок чого сталася істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто, з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, в зв'язку з чим значно погіршився їх фінансовий стан.
Крім того, зазначили, що ПАТ КБ «Надра»перед укладанням спірного договору не повідомив споживача про кредитні умови, зокрема: наявні форми кредитування, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, на що слід зазначити наступне.
Згідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи те, що 18.08.2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840, суд приходить до висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов'язання щодо виконання даного договору.
Підписанням цього договору позичальник ОСОБА_1 та поручитель ОСОБА_3 свідчили, що вони до підписання цього договору ознайомились з усіма умовами, на яких ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»здійснює кредитування фізичних осіб на цілі, не пов'язані з підприємницькою діяльністю (у тому числі з умовами типових кредитних договорів банку), та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту в ВАТ КБ «Надра»(ПАТ КБ «Надра»), та свідомо обрали умови кредитування, викладені в цьому договорі.
Таким чином вищевказані посилання позивача ОСОБА_1 та третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 є надуманими та необґрунтованими.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З матеріалів справи вбачається, що договір «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року, укладений між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»та ОСОБА_1, ОСОБА_3, відповідає нормам чинного законодавства і підстав, які передбачені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, для визнання договору недійсним не має.
Отже, при укладенні спірного договору не існувало таких обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Жодних підтверджень недодержання вимог, необхідних для чинності даного правочину не була надано і позивачем ОСОБА_1 та третьою особою з самостійними вимогами ОСОБА_3
На момент укладання спірного договору ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»був публічною фінансовою установою, яка здійснювала кредитування, в т.ч. населення для споживчих потреб.
Умови, що передують укладенню кредитного договору, визначені ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», були загальновідомою інформацією, яка доносилася до споживачів кредитних коштів за допомогою реклами, ЗМІ, інтернет-ресурсів.
З урахуванням ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перед укладенням договору «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року були ознайомлені із загальними умовами кредитування, погодилися на них, наслідком чого, після попереднього їх ознайомлення з письмовим проектом кредитного договору, стало його укладення.
Безпідставними є посилання позивача ОСОБА_1 на те, що ПАТ КБ «Надра»захистив свої майнові інтереси від валютних ризиків шляхом встановлення у кредитному договорі умов, які зобов'язують позивача, як позичальника, здійснювати погашення кредиту в доларах США та сплачувати нараховані відсотки також у цій же валюті, що суперечить чинному законодавству, з огляду на наступне.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці країни, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Крім того, законодавчі акти, зокрема ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак й не містять заборони на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.
Ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»також встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про Національний банк України»і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що здійснюючи кредитування в іноземній валюті за договором «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року, ПАТ КБ «Надра»керувався нормами Закону України «Про банки та банківську діяльність»від 7 грудня 2000 року N2121-III та іншими нормативно-правовими актами України з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»від 07.12.2000 року N2121-III : банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;
банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;
банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»від 07.12.2000 року N2121-III на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Під терміном "кошти" відповідно до ст. 2 даного закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Частиною 1 ст. 49 цього ж Закону передбачено, що розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.
Також, згідно п.1 ч. 2 ст. 47 цього Закону, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями.
Відповідно до ст. 42 Закону України «Про Національний Банк України»від 20.05.1999 року №679-ХІV до функцій Національного Банку України віднесено надання кредитів лише комерційним банкам. Що ж до видачі кредитів фізичним особам, підприємствам, установам і організаціям, то ця функція віднесена до компетенції комерційних банків.
Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Отже, наявність у банку генеральної ліцензії надає йому права на здійснення валютних операцій, за винятком тих, які згідно із п.4 ст. 5 Декрету мають проводитись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.
Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України»встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.
П. 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року N200 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923 передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.
У відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року N275 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 року за №730/5921 письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 за N 15-93.
Отже, п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», передбачено право ПАТ КБ «Надра»на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) здійснювати валютні операції, в т.ч. надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам, зокрема позивачу та відповідно вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребує така операція, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Встановлено, що на момент укладення договору «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року та надання (одержання) кредиту законодавством України не було встановлено меж щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті, перевищення яких зобов'язувало отримувати індивідуальні ліцензії на здійснення такої валютної операції.
Згідно зі ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Вищевикладене свідчить про відсутність підстав для отримання ПАТ КБ «Надра»індивідуальної ліцензії відповідно до п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
В зв'язку з відсутністю підстав для визнання недійсним кредитного договору, відсутні підстави для застосування ч. 2 ст. 548 ЦК України, на яку посилається позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог, та визнання недійсним договору поруки від 18.08.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра».
Згідно ч. 1 ст.215 ЦПК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вказані кредитний договір та договір поруки відповідають усім вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановленим ст. 203 ЦК України, зокрема зміст договору в частині визначення валюти зобов'язань, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, отже підстави для визнання його, а відповідно і договору поруки недійсними відсутні.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та вимог третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3
Крім того, суд приходить до висновку і про відмову у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2, який також просив розірвати договір поруки №187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року, з огляду на наступне.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 посилався на те, що ПАТ КБ «Надра»порушив умови договору поруки, визначені п.п 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, а саме: не повідомив його про порушення боржником кредитних зобов'язань і не пред'явив вимоги до поручителя про виконання кредитних зобов'язань замість боржника, чим позбавив його, як поручителя, можливості забезпечити виконання зобов'язань за кредитним договором шляхом сплати простроченого платежу.
Проте, суд не погоджується з даним твердженням ОСОБА_2
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Сплата заборгованості по відсотках, пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом обумовлена договором і підлягає стягненню, оскільки відповідач своєчасно не погасила суму кредиту та відсотки за користування кредитом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідач ОСОБА_1 не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушив вимоги ст. 530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до п.п. 4.2.5 договору «Автопакет»№187/АМБ/56/2008-840 від 18.08.2008 року банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань, щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених кредитним договором, можливих штрафних санкцій, якщо ОСОБА_1 несвоєчасно чи не в повному обсязі сплатив черговий платіж.
Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не довів ті обставини, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог.
Керуючись Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про банки та банківську діяльність»від 07.12.2000 року N2121-III, Законом України «Про Національний банк України», Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року N200 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923, Положеннями про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.04 №483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.11.2004 року за №1429/10028, ст.ст. 203, 215, 192, 509, 525-526, 533, 554, 625, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 27-30, 57-58, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки - відмовити.
У задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»про розірвання договору поруки -відмовити.
У задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору -відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя