ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62
01 жовтня 2008 р.
Справа № 20/23
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Кобецької Світлани Миколаївни
При секретарі Колісник Оксані Михайлівні
Розглянувши матеріали справи:
за позовом Міжгосподарської ПМД №2, с.Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська
область,78704;
до відповідача Державного підприємства "Верховинське лісове господарство",
вул. Жаб"євська, 57, смт.Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська
область,78700;
про визнання недійсним додатку до договору оренди.
Представники:
Від позивача: Гайдич М.М.-директор, (виписка із протоколу загальних зборів
засновників №1 від 02.02.08р.)
Від відповідача: Рибчук В.В.- головний інженер, (довіреність №8 від 07.05.08р. )
Від відповідача: Мартинюк Н.Р.- юрист, (довіреність б/н від 07.05.08р.)
СУТЬ СПОРУ: заявлено позов про визнання недійсним додатку до договору
оренди №88/98 від 01.10.98р.
В судовому засіданні оголошувались перерви з 05.06.2008р. по 14.08.2008р. та з 23.09.2008р. по 01.10.2008р.
Представник позивача позовні вимоги підтримав. В позовній заяві, в доповненні до позовної заяви та в судових засіданнях посилається на те, що:
- додаток до договору оренди № 88/98 від 01.10.1998р. підлягає до розгляду за нормами
ЦК УРСР;
- ст. 48 ЦК УРСР, відповідно до якої недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону;
- ст. 50 ЦК УРСР, згідно якої недійсною є угода, укладена юридичною особою в
суперечності з встановленими цілями її діяльності;
- ст.63 ЦК УРСР, відповідно до якої угода укладена від імені другої особи, особою не
упововажена на укладення угоди, або з перевищенням повноважень, створює, змінює і
припиняє цивільні права та обов"язки для особи, яку представляють, робить угоду дійсною з
моменту її укладення.
Крім того, вказує на те, що додаток підписаний не повноважними особами з двох сторін, оскільки на момент підписання додатку до договору оренди № 88/98 від 01.10.1998р. керівники двох сторін перебували у відпустці. Звертає увагу суду на те, що сторони не визнавали спірного додатку до договору оренди до 2005 року.
Відповідач вважає позов безпідставним та необгрунтованим. Свої заперечення аргументує тим, що недійсною може бути визнана тільки та угода, яка не відповідає вимогам закону. Спірна угода, на думку відповідача, укладена відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент укладення спірної угоди викладеної у формі додатку та чинного законодавства.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд, -
Між міжгосподарською пересувною механізованою дільницею №2 та Верховинським державним лісгоспом укладено договір оренди № 88/98 від 01.10.1998р. Відповідно до п.1 вище вказаного договору, Міжгосподарська пересувна механізована дільниця №2 - орендодавець передає Верховинському державному лісгоспу - орендарю основні засоби (будівлі, споруди, балансовою вартістю 117400,00грн. та прилеглу територію) згідно акту передачі в оренду на користування строком на 10 років з правом викупу при згоді сторін.
Пунк 3 даного договору вказує, що при інфляції орендна плата визначається еквіваленту вартості 15 (п"ятнадцять) ділового лісу.
28.08.2002р. між позивачем та відповідачем укладено додаток до договору оренди № 88/98 від 01.10.1998р., яким п.3 договору оренди № 88/98 від 01.10.1998р. визнано таким, що втратив силу, а викладено його в наступній редакції: розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї з сторін. Орендна плата переглядається не більше одного разу на рік.
Даний додаток є невід"ємною частиною договору оренди № 88/98 від 01.10.1998р.
Суд вважає доводи позивача безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав чітко передбачених законом.
З огляду на те, що додаток до договору оренди № 88/98 від 01.10.1998р. датований 28.08.2002р., то на момент укладення такого додатку був чинний Цивільний кодекс Української РСР (втратив чинність 16.01.2003р.), а тому в даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати норми Цивільного кодексу Української РСР, оскільки при укладенні такого додатку сторони користувались вимогами саме цього закону.
Відповідно до ст.48 ЦК УРСР, недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону. З
огляду на вище вказану статтю недійсними є всі угоди, які не відповідають вимогам чинного законодавства або порушена хоча б одна з умов дійсності угод.
Стаття 41 ЦК УРСР, яка кореспондується зі ст.202 ЦК України та вказує, що угодами (правочинами) визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. Таким чином, угода - це юридичний факт, який не суперечить законодавству, здійснюється суб"єктами цивільного права, що мають правоздатність та дієздатність у повному обсязі, якій притаманне вільне волевиявлення сторін.
Зі змісту ст.59 ЦК УРСР, угода може бути визнана недійсною з моменту її укладення.
Укладаючи додаток, сторони вчинили дію, якою висловили своє волевиявлення змінити договір оренди № 88/98 від 01.10.1998р., у відповідній частині,а саме п.3 Договору.
Як вбачається із спірного додатку до договору оренди (копія наявна в матеріалах справи а.с.12), то присутність на цьому додатку підписів керівників підприємств,скріплених печатками двох сторін, підтверджує факт вільного волевиявлення сторін змінити умови договору оренди № 88/98 від 01.10.1998р.
Згідно з п.6 статуту Верховинського державного лісогосподарського підприємства (відповідач), зареєстрованого 19.02.1998р., управління держлісгоспом здійснює директор (п.6.1статуту) та має повноваження на укладення договорів (п.6.4 статуту).
Відповідно до статуту (розділу "Органи управління і контролю") Верховинської міжгосподарської пересувної механізованої дільниці №2 (позивач), затвердженого зборами повноважних представників господаств-учасників 06.03.1986р., начальник МПМУ без довіреності діє від імені МПМУ, розпоряджається у відповідності з діючим законодавством майном та засобами організації, заключає договори.
Таким чином, спірний додаток укладений шляхом складання документу та підписаний особами, які діяли в силу повноважень наданих їм установчими документами. Для укладення угоди, органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень наданих їм установчими документами, а угода в таких випадках є укладена від імені юридичної особи.
З огляду на ст.50 ЦК УРСР, недійсною є угода, укладена юридичною особою, в
суперечності з встановленими цілями її діяльності. Аналізуючи вказану статтю, суд звертає увагу, що угода може бути визнана недійсною у випадку, якщо вона суперечить цілям і завданням юридичної особи, виходить за межі встановлені статутом.
З огляду на статут Верховинської міжгосподарської пересувної механізованої дільниці №2 (1986р.), то Верховинська міжгосподарська пересувна механізована дільниця №2 створена колгоспами і радгоспами та іншими державними організаціями шляхом добровільного об"єднання частини своїх фінансових, матеріально-технічних ресурсів, з ціллю здійснення будівництва в колгоспах і радгоспах та інших організаціях-учасниках підвищення якості будівництва, зниження затрат праці в будівництві зниження затрат на основі спеціалізації та концентрації будівництва широкого вдосконалення механізації та індустріальних методів ведення робіт, досягнення науки, техніки і передового досвіду, більш повного використання трудових і матеріальних ресурсів, а також виробництва будівельних матеріалів та конструкцій.
Таким чином, визначено межі діяльності позивача, вказано на ті дії, які повинні бути здійснені даним суб"єктом.
Позивачем не надано суду доказів в розумінні ст.34 ГПК україни, щодо суперечності
угоди, укладеної у формі спірного додатку, цілям його діяльності.
Отже, твердження позивача про те, що додаток до договору оренди № 88/98 від
01.10.1998р. суперечить цілям його діяльності не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи та не доведено в судових засіданнях.
Аналогічні положення містяться в діючому законодавстві України:
Статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203ЦК України, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями ст.640 ЦК України та ст.180 ГК України встановлено, що договір є
укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Тобто, моментом укладення договору є момент досягнення згоди щодо істотних умов договору. Спосіб висловлення такої пропозиції законодавством не визначений, проте цілком зрозуміло, що в такому випадку повинна бути очевидною згода сторони з умовами договору.
Згідно положень ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Ця ж вимога закріплена в ч.1 ст.208 ЦК України щодо правочинів, які слід вчиняти між юридичними особами.
Згідно зі п.1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов"язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Сказаним вище спростовуються вимоги позивача. Крім того, що стосується твердження позивача щодо не повноважності осіб на підписання спірного додатку, у зв"язку з перебуванням у відпустці, то суд вказує на те, що такі дії є порушенням трудової дисципліни, за яке наступає відповідальність згідно трудового законодавства. Суду не надано доказів про притягнення винних осіб до такої відповідальності. Так само не береться судом до уваги і посилання позивача на те, що спірний додаток обмежив право позивача на отримання прибутку, у зв"язку з тим, що діюче законодавство, яке регулює питання визнання угод недійсними, не надає право суду визнати угоду недійсною з наведених мотивів.
Щодо пояснення позивача, стосовно того, що зміни до угоди №88/89 від 01.10.1998р. викладені у формі додатку, сторонами не визнавались, оскільки орендна плата проводилась до 2005р. відповідно до п.3 вище вказаного договору, то судом розцінюється такий факт, як неналежне виконання угоди. Що в свою чергу не може слугувати підставою для визнання угоди недійсною.
З огляду на вимоги ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Позивачем не доведено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.
Оглядом в судовому засіданні додатку до договору оренди №88/89 від 01.10.1998р. встановлено, що він укладений з дотриманням норм законодавства, яке діяло на момент укладення та чинного законодавства.
З огляду на вище наведене та приймаючи до уваги той факт, що відповідачем при укладенні та виконанні оспорюваного додатку до договору оренди, норми законодавства не порушено, суд вважає позовну вимогу про визнання недійсним додатку до договору оренди від 01.10.1998р. , укладений між Міжгосподарською ПМД №2 та Державним підприємством "Верховинське лісове господарство" , необгрунтованою .
Отже, додаток до договору оренди є дійсним, його укладення не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 41, 48, 50, 59 ЦК УРСР, ст.ст. 202, 203, 208, 215, 640, 759 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
в позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.Кобецька
Рішення підписано 06.10.2008р.
Виготовлено в АС "Діловодство суду"
помічник судді І.В.Григорчук