"03" січня 2012 р.Справа № 9/69/5022-1546/2011
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гевка В.Л.
Розглянув справу
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київметалопром", вул. Індустріальна, 7, смт. Калинівка, Васильківського району, Київської області, 08623
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 48702
про стягнення заборгованості 29 243 грн. 40 коп., з яких: 28 000 грн. - борг та 1 243 грн. 40 коп. - пеня.
За участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: ОСОБА_2 - паспорт № НОМЕР_3 від 11.03.2008 р.
Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
Судом, в порядку ст. 81-1 ГПК України, фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.
Сторони в порядку ст.ст.64,77 ГПК України про дату, час, та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.
В судовому засіданні 03.01.2012р. оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення.
Суть справи: Позивач - Відкрите акціонерне товариство "Київметалопром", вул. Індустріальна, 7, смт. Калинівка, Васильківського району, Київської області звернулося до господарського суду з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості 29 243 грн. 40 коп., з яких: 28 000 грн. - борг та 1 243 грн. 40 коп. - пеня.
Позов обґрунтовується належним чином завіреними копіями: Договору оренди від 27.05.2010р.; акту прийняття від 01.06.2010р.; листа від 18.08.2011р.; Договір реструктуризації боргу від 22.09.2010р. №22/09/10; іншими матеріалами.
Ухвалою господарського суду від 03.11.2011р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 22.11.2011 р. У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 06.12.2011р., на 20.12.2011р., на 27.12.2011р. та на 03.01.2012р. у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання та неподанням сторонами витребуваних судом документів. В судовому засіданні 06.12.2011року суд перейшов до розгляду справи по суті позовних вимог.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, проте, до початку розгляду справи, через канцелярію суду надійшло клопотання від 15.11.2011р. (вх.№18077 від 22.11.2011р.), яким позивач просить розгляд справи проводити за відсутності уповноваженого представника в зв'язку із віддаленістю знаходження підприємства ВАТ "Київметалопром".
Відповідач в судове засідання прибув, у відзиві на позов та безпосередньо в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що Орендодавець всупереч п.п.4.2,4.3,4.4 умов Договору оренди, чинив перешкоди для вільного доступу до приміщення Орендарю та не надав всіх необхідних фінансових та господарських документів, в порушення податкового законодавства. При цьому додаткових доказів в заперечення позовних вимог суду не представив. Одночасно, відповідач зазначає, що визнає свій борг перед позивачем у розмірі 4-х місячної орендної плати, а саме 8000,00грн., що обумовлено умовами договору, а також вже сплаченим авансом за перший та останній місяці у розмірі 4000,00грн.
На підставі наведеного відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви.
Враховуючи зазначене, а також строк вирішення спору, визначений ст. 69 ГПК України, беручи до уваги те, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представника позивача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши обґрунтування позовних вимог позивача та подані ним докази у сукупності із запереченнями відповідача, суд вважає, що позов, з підстав наведених позивачем у позові, підлягає до часткового задоволення. Зокрема, суд має за необхідне зазначити наступне.
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.
Як випливає з матеріалів справи 27 травня 2010 року між ВАТ «Київметалопром»(далі Орендодавець, позивач) та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 (далі Орендар, відповідач) було укладено Договір оренди (далі по тексту - Договір).
Відповідно до статті 759 ЦК України за умовами договору найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно п. 1.1. Договору та на умовах, ним визначених, Орендодавець зобов'язаний передати Орендарю за плату та на строк у користування для здійснення господарської діяльності нерухоме майно, нежитлову будівлю, а саме бокс транспортного цеху площею 200 кв.м. (надалі - «Приміщення»), розташоване за адресою: 08623, АДРЕСА_2, та є власністю Орендодавця.
Відповідно до п. 3.1. Договору приміщення передається Орендарю впродовж 5 календарних днів з моменту укладення Договору. Приміщення передається на підставі акту, який підписується Орендарем та Орендодавцем.
Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивач (Орендодавець) згідно Акту прийняття від 01.06.2010р. передав, а відповідач (Орендар) прийняв бокс транспортного цеху площею 200 кв.м. Акт скріплено підписами обох сторін та печаткою Орендодавця.
При цьому безпосередньо Відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у судових засіданнях підтверджується факт укладення ним Договору оренди та акту прийняття і відповідно прийняття згідно Договору оренди орендованого майна у оренду.
П. 2.1. Договору передбачено, що строк оренди, протягом якого Орендар має право користуватися Приміщенням згідно цього Договору (надалі - «Строк Оренди»), становить 6 календарних місяців. Строк Оренди включає як дату початку оренди, так і дату закінчення оренди.
Згідно із п. 2.2 строк дії Договору строк на який укладається Договір починається з моменту підписання цього Договору та закінчується у дату закінчення оренди, або у дату дострокового розірвання цього Договору у випадках передбачених у цьому Договорі.
В свою чергу, згідно п. 3.3 повернення приміщень оформляється актом про повернення, форма якого міститься в Додатку 3 до цього Договору, шляхом його підписання Орендарем та Орендодавцем та скріплення печатками сторони.
Відповідно до статті 764 Цивільного Кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили що Орендар чи Орендодавець відмовились від поновлення Договору на новий строк, після завершення строку передбаченого П. 2.1. Договору у встановленому Договором порядку.
Крім того, слід зазначити, що із аналізу змісту відзиву на позовну заяву та пояснень Відповідача у судових засіданнях Відповідачем не спростовано факту пролонгації Договору та користування орендованим приміщенням в період з червня 2010 року по серпень 2011 року, оскільки, зі сторони Відповідача не було проведено жодних дій по розірванню Договору. Зокрема, Відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він звертався до Позивача з повідомленням про припинення дії Договору чи його розірвання. А також, не надано доказів того, що сторонами за Договором укладено акт про повернення майна.
Відтак, якщо на дату закінчення строку Договору оренди і упродовж місяця після закінчення цього строку не мали місце заперечення Орендаря чи Орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений Договором.
Разом з цим, відповідно до п. 8.1. Договору одностороння відмова від цього Договору або його одностороннє розірвання не допускається, окрім наступного випадку: у разі несплати Орендарем Орендної плати протягом 60 днів.
Згідно статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Як підтверджується матеріалами справи, Позивачем лист про розірвання договору оренди від 27.05.2010р. у зв'язку з несплатою орендної плати та проханням сплатити суму заборгованості у розмірі 29 243,40 грн., від 18.08.2011 року було направлено Відповідачу 23.08.2011року та отримане ним 01.09.2011р. (копія опису вкладення в цінний лист та фіскального чеку №0278 долучено до матеріалів справи).
З врахуванням наведеного суд вважає належним чином доведеним з боку Позивача, факт дії договору у період з 01.06.2010р. по 01.09.2011р.
При цьому згідно п. 5.1 Договору за користування приміщеннями протягом Строку Оренди Орендар зобов'язаний сплачувати Орендодавцю орендну плату (надалі - «Орендна Плата»).
П. 5.2 Договору передбачений місячний розмір Орендної Плати за користування Приміщенням становитиме 10 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 1,66 грн. за 1 кв.м. Виходячи з даного тарифу місячний розмір орендної плати приміщення площею 200 кв.м. складає 2 000 грн. 00 копійок, в тому числі ПДВ 333,33 гривень.
Згідно з п. 5.4 Договору Орендна Плата повинна сплачуватися наступним чином:
П. 5.4.1 Договору орендар зобов'язаний сплатити Орендну Плату авансом за перший місяць Строку Оренди протягом 5 (п'яти) календарних днів після укладення даного Договору, але не пізніше дня підписання Акта прийому-передачі, на підставі рахунку Орендодавця шляхом перерахування коштів на банківській рахунок Орендодавця з банківського рахунку Орендаря.
П.5.4.2 Договору орендна плата за всі наступні місяці сплачується щомісячно не пізніше 5-го числа місяця, за який проводиться оплата, на підставі рахунків Орендодавця шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Орендодавця з банківського рахунку Орендаря. Проте, як зазначено Позивачем в позовній заяві, в порушення вказаних пунктів Відповідач жодного разу не сплатив Відповідачу орендної плати. При цьому належних доказів протилежного суду з боку відповідача не надано, а судом самостійно не здобуто.
За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.
Враховуючи зазначене, розглянувши матеріали справи, суд вважає заявлену до стягнення суму основного боргу за Договором в розмірі 28 000,00 грн. за період з червня 2010р. по серпень 2011р. такою, що підлягає до стягнення з Відповідача, та є обґрунтованою, правомірно заявленою та документально доведеною Позивачем. А тому позов в цій частині підлягає до задоволення.
Щодо заперечення Відповідача в цій частині, то суд розглядає їх критично з огляду на наступне.
Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
У судових засіданнях та згідно відзиву на позов Відповідач, зокрема, зазначає, що визнає свій борг перед Позивачем у розмірі 4-х місячної орендної плати, а саме 8000,00грн., що обумовлено умовами Договору, а також вже сплаченим авансом за перший та останній місяці у розмірі 4000,00 грн.
Проте, на неодноразову вимогу суду подати належні докази сплати авансу за Договором у розмірі 4000,00 грн. (платіжку, квитанцію, виписку з рахунку, тощо) Відповідачем таких суду не надано.
При цьому Відповідач у судових засіданнях стверджує, що такі докази у нього на даний час відсутні.
Також, Відповідач стверджує, що Позивач, Орендодавець, всупереч п.п.4.2,4.3,4.4 умов Договору оренди, чинив перешкоди для вільного доступу до приміщення Орендарю та не надав всіх необхідних фінансових та господарських документів, в порушення податкового законодавства.
Проте, на неодноразову вимогу суду подати відповідні докази в підтвердження зазначених фактів Відповідач таких суду не надав. Відсутні у Відповідача, зокрема, і докази того, що він звертався у відповідні податкові органи із зверненням про порушення позивачем податкового законодавства, а також у правоохоронні чи судові органи за захистом своїх прав із вимогою до зобов'язання Позивача вчинити дії за Договором. Не подано Відповідачем і будь-яких доказів звернення з такими вимогами до Позивача.
Враховуючи зазначене, суд ще раз констатує, що Відповідач подаючи заперечення і посилаючись у них на певні обставини не подав суду будь-яких доказів, які б підтверджували наведені ним обставини, а тому суд відхиляє заперечення Відповідача як такі, що не підтверджені належними доказами в порушення вимог ГПК України.
Щодо обрахунку та стягнення пені то суд має за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 9.2 Договору, у випадку затримки сплати Орендарем Орендної плати, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день простроченого платежу.
При цьому заявлена Позивачем пеня обрахована у розмірі 1243,40 коп.
Проте, розглянувши та оцінивши розрахунок пені зазначений Позивачем у позовній заяві та згідно доданого розрахунку, доданого до позову у сукупності з умовами Договору та вимог чинного законодавства в цій частині, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають до часткового задоволення. При цьому суд керувався наступним.
Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, норми якого є спеціальними до даних правовідносин, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Пеня, нарахована позивачем за період з лютого 2011 року по липень 2011 року на суму боргу 16 000 грн. Отже, станом на початок обрахунку пені (лютий 2011р.) Позивач визначив суму боргу за Договором на яку буде обраховано пеню у розмірі 16 000 грн. З аналізу розрахунку та умов Договору вказана сума боргу це сума боргу, яка виникла за 8-м місяців, що передували лютому 2011р. а саме за період з червня 2010р. по січень 2011р. (8х2.000) у розмірі 16 000грн.
Проте, на думку суду, зазначений вище розрахунок пені проведений з порушенням Договірних умов, оскільки строк для проведення оплати за оренду приміщення погоджено сторонами умовами Договору, а саме пунктом 5.4.2 передбачено, що орендна плата за всі наступні місяці сплачується щомісячно авансом не пізніше 5-го числа місяця, за який проводиться оплата, на підставі рахунків Орендодавця шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Орендодавця з банківського рахунку Орендаря.
Отже, із умов Договору зобов'язання із сплати Орендної плати, а відповідно, і борг з орендної плати за Договором виникає у Орендаря щомісячно у різних сумах.
А тому, за прострочення виконання зобов'язання Відповідача за Договором йому повинна бути нарахована пеня на суму простроченого платежу за кожен місячний платіж окремо. При цьому в силу приписів ч.6 ст. 232 ГК України зазначене нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши обрахунок пені поданий Позивачем суд вважає, що при визначенні строку виникнення суми боргу на який обрахована пеня у сукупності з обраним Позивачем періодом за який обрахована пеня Позивачем не враховано умов Договору та здійснено обрахунок частково в порушення ч. 6 ч.6 ст. 232 ГК України. Наприклад, пеня обраховується Позивачем за період з лютого 2011р. по липень 2011р. на борг, який виник у червні, липні 2010р. тобто після спливу шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Частково порушено умови ч. 6 ст. 232 ГК України і при обрахунку пені на суму боргу, що виникла у інші місяці (серпень-грудень 2010р).
При цьому суд має за необхідне зазначити, що суд не вправі змінювати періоду обрахунку пені чи збільшувати суму заборгованості заявленого Позивачем. А лише перевіряє вказаний обрахунок на відповідність умовам чинного законодавства і у випадку їх не відповідності визначеним правилам може частково відмовити у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з наведеним та відповідно до ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з врахуванням строку виникнення боргу на який Позивачем нараховано пеню та періоду за який обрахована пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання суд вважає, що Відповідачем правомірно нарахованою є пеня в сумі 78 грн. 24 коп. із врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. (у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України). Одночасно, пеню в розмірі 1165 грн. 16 коп. суд розцінює, як надмірно нараховану Позивачем без врахування положень ч. ч. 6 ст. 232 ГК України та відмовляє в задоволенні в цій частині позовних вимог.
Згідно ч. 1,2 ст. 49 ГПК України (в редакції чинній до 01.11.2011р. станом на час подання позову 31.10.2011р.) державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В свою чергу, із змісту ч. 5. ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача.
Враховуючи зазначене, суд судові витрати покладає на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог. Зокрема, в користь Позивача з Відповідача підлягає до стягнення 280 грн. 51 коп. державного мита та 226 грн. 60 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_2) в користь Відкритого акціонерного товариства "Київметалопром", вул. Індустріальна, 7, смт. Калинівка, Васильківського району, Київської області (ідент. код 02138895) -28000 (двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп. боргу, 78 (сімдесят вісім) грн. 24 коп. -пені, 280 (двісті вісімдесят) грн. 51 коп. державного мита та 226 (двісті двадцять шість) грн. 60 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення 1 165 грн.16 коп. пені, у позові відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.
Суддя В.Л. Гевко
Повне рішення складено та підписано 23.01.2012р.