"16" лютого 2012 р. Справа № 11/5025/914/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.
суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Крупець-Будінвест-С"
на постановуРівненського апеляційного господарського суду
від 26.10.2011р.
у справі№11/5025/914/11 господарського суду
Хмельницької області
за позовомТОВ "Крупець-Будінвест-С"
доКомунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання"
провизнання недійсним договору оренди №28 від 02.06.2008р.
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: ОСОБА_4 дов. б/н від 01.12.2011 року
від відповідача: не з'явився
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 03.08.2011 року у справі №11/5025/914/11 (суддя Радченя Д.І.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.10.2011 року (судді Грязнов В.В., Савченко Г.І., Мельник О.В.) відмовлено у позові ТОВ “Крупець-Будінвест-С” до КП “Славутське житлово-комунальне об'єднання” про визнання недійсним договору оренди №28 від 02.06.2008р.
У касаційній скарзі ТОВ “Крупець-Будінвест-С” просить рішення господарського суду Хмельницької області від 03.08.2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.10.2011 року у справі №11/5025/914/11 скасувати, прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити вимоги позивача, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 17, 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
Відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія судді Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
02.06.2008 року між КП “Славутське житлово-комунальне об'єднання” (орендодавець) та ТОВ “Крупець-Будінвест-С” (орендар) було укладено договір оренди приміщення, що належить до комунальної власності, №28, згідно з яким орендодавець на підставі рішення №64 виконавчого комітету Славутської міської ради від 14.02.2008 року передає в оренду, а орендар приймає нежитлове приміщення комунальної власності міста.
Передача об'єкта оренди проводиться шляхом підписання орендодавцем та орендарем акту приймання-передачі нежитлової будівлі котельні загальною площею 569,6 м2 по вул.Ізяславській,19-А у м.Славута під цех для виготовлення медичних перев'язочних матеріалів з 02.06.2008 р. по 01.03.2011 р.
Орендодавець зобов'язаний передати об'єкт оренди протягом 10 діб з моменту укладення договору. Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої рішеннями сесії міської ради №15 від 25.06.2002 р. та №20 від 24.12.2002р. становить 2 980,00 грн. і сплачується на рахунок орендодавця до 28 числа поточного місяця з урахуванням індексації.
На виконання умов договору на підставі акту приймання-передачі від 02.06.2008 року орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду: нежитлову будівлю котельні загальною площею 569, 5 кв.м по вул. Ізяславській, 19а (а.с.10).
У вересні 2009 року договір було розірвано, внаслідок чого нежитлова будівля котельні загальною площею 569,5 м2 по вул.Ізяславській,19-А була повернута орендодавцю згідно з актом повернення об'єкту оренди від 07.09.2009 року.
Вважаючи, що невизначення в договорі оренди вартості об'єкта оренди суперечить нормам ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і є підставою для визнання договору недійсним, ТОВ “Крупець-Будінвест-С” 19.05.2011 року звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до КП "Славутське житлово-комунальне об'єднання" про визнання недійсним договору оренди №28 від 02.06.2008 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що: по-перше, договір оренди від 02.06.2008 року, укладений на підставі рішення виконавчого комітету Славутської міськради №6 від 14.02.2008 року (а.с. 56) зі змінами, внесеними 19.06.2008 року, за результатами конкурсу на право оренди комунального майна, за формою і змістом відповідає вимогам чинного законодавства; по-друге, до спірного договору застосовано порядок визначення розміру орендної плати, встановлений ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а при визначенні стартової ціни було застосовано висновок експерта про вартість об'єкту оренди станом на 22.10.2007 року; по-третє, до матеріалів справи долучено докази виконання сторонами договору оренди №28 та розірвання у вересні 2009 року вказаного договору за взаємною згодою сторін.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову законними та обґрунтованими з огляду на наступне.
Предметом позову є визнання недійсним договору оренди №28 від 02.06.2008 року з підстав невизначення у договорі вартості об'єкта оренди, що відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є істотною умовою договору оренди.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.(ст.627 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Аналогічні положення містяться у ст.283 ГК України.
Відповідно до ст.2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно п.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнано недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( в редакції на день укладання договору) оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України; оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.
Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що оспорюваний договір, укладений на підставі рішень органу місцевого самоврядування за результатами конкурсу на право оренди комунального майна, підписаний уповноваженими представниками сторін, за формою і змістом відповідає вимогам чинного законодавства.
Господарськими судами також встановлено, що до договору оренди застосовано порядок визначення розміру орендної плати, встановлений ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", при цьому при визначенні стартової ціни застосовано висновок експерта про вартість об'єкта оренди станом на 22.10.2011 року, який знаходиться в матеріалах справи (а.с. 57-78).
Господарським судом також встановлено, що при укладенні договору позивач не заперечував проти його умов, протокол розбіжностей не складався, договір виконувався сторонами і у вересні 2009 року був розірваний за згодою сторін.
З огляду на викладене, висновки господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову про визнання договору оренди недійсним з заявлених підстав є законними і обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог та фактично зводяться до необхідності переоцінити досліджені судами докази та встановлені судами обставини, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 111-7 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.
За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції із дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 26.10.2011р. у справі №11/5025/914/11 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ТОВ "Крупець-Будінвест-С" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.10.2011р. у справі №11/5025/914/11 залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.10.2011р. у справі №11/5025/914/11-без змін.
Головуючий К. Грейц
Судді: С. Бакуліна
О. Глос