"14" лютого 2012 р. Справа № 14/214(10)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіДемидової А.М.,
суддівКоваленко С.С. (доповідач), Воліка І.М.
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4
напостанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.11р.
у справі№ 14/214(10) господарського суду Львівської області
за позовомОСОБА_4
доТОВ "Проект Україна"
простягнення 76266,00 грн.
За участю представників сторін
від позивача ОСОБА_5 договір,
від відповідача не з'явилися
У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ "Проект Україна" про стягнення коштів.
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.04.2011 року (суддя Кітаєва С.Б.) позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено повністю: з ТОВ "Проект Україна" на користь позивача стягнуто 77 862 грн. 43 коп., з яких: 65 621, 38 грн. -компенсація інфляційних втрат, 12 241,05 грн. -3% річних, 778,62 -повернення витрат по сплаті державного мита, 236 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07. 2011 року (судді Бонк Т.Б., Бойко С.М., Марко Р.І.) рішення господарського суду Львівської області від 20.04.2011 року скасоване, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову, стягнуто з позивача на користь відповідача 390 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита.
Не погоджуючись із рішенням суду попередньої інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 року скасувати, а рішення господарського суду Львівської області від 20.04.2011 року -залишити без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2011 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2010 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 12.12.2011 року скасовано постанову Вищого господарського суду України від 13.09.2011 року, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Проект Україна” 77 862 грн. 43 коп., з яких: 65 621, 38 грн. - компенсація інфляційних втрат, 12 241,05 грн. - 3% річних, місцевий господарський суд виходив з того, що невиконання товариством обов'язку з виплати учаснику товариства вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства при його виході з товариства у строки, визначені ст. 54 Закону України “Про господарські товариства”, тягне наслідки передбачені за прострочення виконання грошового зобов'язання, визначені ст. 625 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вказане рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що відповідальність, встановлена ст. 625 ЦК України, за порушення грошового зобов'язання не застосовується до товариства у випадку прострочення ним виплати учаснику товариства вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства при його виході з товариства, оскільки така виплата не має визначення грошового зобов'язання, а є організаційно-господарським зобов'язанням товариства по відношенню до його учасника.
Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись, з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства
Статтею 54 Закону України “Про господарські товариства” передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
Отже, при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю у товариства виникає обов'язок сплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному фонді товариства, або здійснити такий розрахунок на вимогу учасника та за згодою товариства у натуральній формі.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач нотаріально посвідченою заявою від 27 вересня 2006 року повідомив товариство про свій вихід зі складу учасників товариства та просив провести із ним розрахунок в порядку, визначеному законом.
Так, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 року у справі № 15/49 стягнуто з TOB “Проект Україна” на користь ОСОБА_4 вартість частини майна товариства, пропорційну частці позивача у статутному фонді у сумі 124 608,6 грн. та частину прибутку товариства за рік, в якому ОСОБА_4 вийшов з товариства в сумі 957 грн.
Вказані обставини відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України не доводяться знову при розгляді даної справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, місцевий господарський суд, встановивши, що у товариства виник обов'язок сплатити на користь позивача вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному фонді товариства, та факт стягнення її на користь позивача судовим рішенням, дійшов обґрунтованого висновку про порушення товариством грошового зобов'язання та обґрунтовано застосував ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин.
В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, і мотивовано задоволено позовні вимоги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.11р. по справі № 14/214(10) скасувати.
3. Рішення господарського суду Львівської області від 20.04.11р. у справі № 14/214(10) залишити без змін.
Головуючий, суддя А.М. Демидова
Суддя С.С. Коваленко
Суддя І.М. Волік