79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.02.12 Справа№ 5015/225/12
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Латифа", м. Луганськ,
до відповідача:приватного підприємства "Гал-полімер", м. Львів,
про: визнання договору недійсним.
Суддя Т. Рим
За участю представників:
позивача:ОСОБА_1 -довіреність від 09.07.2011 р.,
відповідача:ОСОБА_2 -довіреність від 01.02.2011 р.
На розгляд господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю "Латифа" до приватного підприємства "Гал-полімер" про визнання недійсним договору. Ухвалою від 20.01.2012 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 16.02.2012 р.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу №25/1-п від 05.08.2011 р. суперечить нормам чинного законодавства. Зазначене підтверджується тим, що сторонами при підписанні не погоджено ціни договору. За таких обставин в силу положень статті 203, статті 215 та статті 638 Цивільного кодексу України правочин визнається судом недійсним.
Відповідач подав відзив на позов (вх. №2594 від 07.02.2012 р.). У поданому відзиві зазначив, що при укладенні договору сторонами було погоджено наступне: "Ціна товару за цим договором вказується в накладних на відвантаження товару" (пункт 1.3 Договору). Крім того, позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання за договором купівлі-продажу №25/1-п від 05.08.2011 р., а відповідач здійснив оплату за поставлений товар, що підтверджується банківськими виписками про оплату товару. Виконання договору обома сторонами є свідченням того, що сторонами досягнуто згоди щодо всіх умов договору.
Вислухавши представників сторін, проаналізував матеріали справи, суд установив таке.
Між сторонами у справі укладено угоду купівлі-продажу №25/1-п від 05.08.2011 року (надалі -Договір). За цим договором продавець (позивач у справі) зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець (відповідач у справі) - прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар, про що свідчать такі видаткові накладні: №РН-39 від 05.08.2011 року на суму 597 252,00 грн., №РН-40 від 09.08.2011 року на суму 597 252,00 грн., №РН-41 від 10.08.2011 року на суму 597 252,00 грн., №РН-42 від 13.08.2011 року на суму 1 850 640,00 грн., №РН-43 від 15.08.2011 року на суму 1 850 640,00 грн., №РН-44 від 15.08.2011 року на суму 1 850 640,00 грн., №РН-45 від 15.08.2011 року на суму 1 850 640,00 грн., №РН-46 від 20.08.2011 року на суму 1 850 640,00 грн., №РН-47 від 20.08.2011 року на суму 1 850 640,00 грн., №РН-48 від 23.08.2011 року на суму 1 850 640,00 грн., №РН-49 від 25.08.2011 року на суму 1 850 640,00 грн.
Відповідачем здійснено оплату вартості поставленого товару в сумі 4 500 000,00 грн., про свідчать копії банківських виписок, які долучені до матеріалів справи.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Згідно з частинами 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 215 Цивільного кодексу України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Позивач, як на підставу недійсності Договору, покликається на положення частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України. Ця норма визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Доводи позивача суд вважає необґрунтованими з огляду на такі доводи.
Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. В Договорі сторонами було узгоджено, що ціна на товар вказується в накладних на відвантаження товару (пункт 1.3 Договору), а кількість товару, що поставляється, вказується в товарно- супровідних документах (пункт 1.5 Договору). Згідно зі статтями 627, 632 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, у тому числі і умов. Відповідно до статті 193 Господарського Кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Зі змісту вищезазначених статей випливає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Таким чином, укладений між сторонами Договір має обов'язкову силу і є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання. Передача товару у власність здійснювалась за оплату, відповідач оплачував кошти за отриманий товар. З урахуванням наведеного не заслуговують на увагу посилання позивача на неузгодження сторонами ціни товару в момент укладення договору.
Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7). Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (пункт 5). Проте позивач ні в позовній заяві, ні в поясненнях представника не зазначив інших порушень своїх прав.
Крім того, Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року №9 роз'яснив, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Тому потрібно розмежовувати поняття "недійсність правочину" та "неукладеність правочину". Як зазначалося, позивач покликається на недійсність правочину у зв'язку з тим, що сторонами на моменту укладення договору не було погоджено ціни. Із наведеного вбачається, що позивач дотримується помилкової позиції, оскільки намагається визнати договір недійсним, який вважає невчиненим.
Відповідно до частини 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Як убачається із матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з приводу поставки товару на підставі договору поставки та договору перевезення в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Факт укладення та виконання такого договору підтверджується вчиненими сторонами діями: поставкою товару позивачем, прийняттям цього товару відповідачем, частковою оплатою поставленого товару відповідачем.
Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За наведених вище обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Судові витрати покладаються на позивача в силу статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 16, 203, 215, 638, 640 Цивільного кодексу України, статтями 1, 43, 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2012 року.
Суддя Рим Т.Я.