91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
13.02.12 Справа № 15/238/2011(01-10/4-.
За позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Брянка Луганської області
до Державного підприємства «Луганськвугілля»в особі відокремленого підрозділу «Шахта Лутугінська», смт. Георгіївна Лутугінського району Луганської області
про стягнення 258 963 грн. 20 коп.
Суддя господарського суду Луганської області
Пономаренко Є.Ю.
Представники сторін:
від позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Брянківським МВ УМВС України в Луганській області 24.03.2009;
від відповідача - ОСОБА_2, юрисконсульт, довіреність №577 від 30.12.2011.
До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 01.04.2005 № б/н в сумі 120 476 грн. 40 коп., інфляційних нарахувань в сумі 119 633 грн. 07 коп. та 3% річних в сумі 18 853 грн. 73 коп.
Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву від 11.01.2012 № 03/53, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності.
Позивач заперечив проти застосування строків позовної давності з підстав, викладених у запереченнях на відзив від 30.01.2012 № б/н, посилаючись на те, що відповідачем було вчинено дії, що свідчать про визнання ним боргу, а саме здійснено часткову оплату наданих послуг 24.09.2008, тому перебіг строку позовної давності перервався та почався заново.
Відповідачем надано додаткові пояснення від 10.02.2012 № 03/316, де він вказує, що після вчинення дій, що свідчать про визнання боргу, 24.09.2008 перебіг строку позовної давності був перерваний. Позивач звернувся до суду з позовною заявою, яка була повернута без розгляду ухвалою суду від 21.09.2011. Відповідач, посилаючись на статтю 265 ЦК України, зазначає що перебіг позовної давності не зупинявся, тому позов подано поза межами строку позовної давності. Крім того, відповідач вказує, що договір, на підставі якого заявлено позовні вимоги, діяв з 01.04.2005 по 01.04.2006, в той час як позивачем заявлено вимогу за розрахунковий період з січня 2005 року по квітень 2006 року (включно).
Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи суд встановив наступне.
Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як перевізником, та державним підприємством «Луганськвугілля»в особі відокремленого підрозділу «Шахта Лутугінська», як замовником, укладено договір про надання автобусів для перевезення робітників від 01.04.2005 № б/н (далі - договір).
У відповідності з умовами розділу 1 договору його предметом є взаємовідносини сторін з автотранспортного обслуговування. Перевізник (позивач у справі) надає замовнику (відповідачу у справі) для перевезення робітників автотранспортні засоби -автобуси ЛАЗ 695 та ЛАЗ 699.
Відповідно до положень п. 3.5 договору остаточний розрахунок за надані автопослуги до 15-го числа щомісячно на підставі рахунку перевізника за послуги попереднього місяця.
За розділом 5 договору строк дії даного договору встановлено з 01.04.2005 по 01.04.2006.
Виконання зобов'язань позивачем підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідач надані послуги оплатив частково, а саме: 03.11.2005 - 5 000 грн. 00 коп., 05.01.2006 -5 000 грн. 00 коп., 23.09.2008 -10 000 грн. 00 коп.
Тому, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав з позовом про стягнення боргу.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступних підстав.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Згідно п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Факт здійснення позивачем перевезення та настання строку виконання грошового зобов'язання відповідачем не спростовано.
Враховуючи, що договір від 01.04.2005 діяв з 01.04.2005 по 01.04.2006, позивачем невірно нараховано на підставі даного договору борг за розрахунковий період з 01.01.2005 по 01.05.2006.
Тому, за період дії договору з квітня 2005 року по березень 2006 року включно перед позивачем склалася заборгованість у сумі 76 151 грн. 50 коп. з урахуванням здійснених оплат.
Решта періоду (з січня по березень 2005 року та квітень 2006 року) заявлена необґрунтовано у межах даної справи , оскільки такі вимоги не виникли на підставі договору від 01.04.2005, правовідносини за яким визначено підставами даного позову. При цьому, позивач не позбавлений права звернутися до суду з іншим позовом, визначивши належні підстави.
Таким чином, позовна вимога про стягнення боргу за надані послуги з перевезення за договором від 01.04.2005 підлягає задоволенню частково в сумі 76 151 грн. 50 коп.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Заявлена позивачем вимога по стягненню 3% річних підлягає задоволенню частково в сумі 13 180 грн. 07 коп. з урахуванням того, що позивачем невірно визначений період утворення боргу за договором.
Вимога позивача по стягненню з відповідача заявленої за позовною заявою суми інфляційних втрат у розмірі 92 199 грн. 09 коп., нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, задовольняється частково з наступних підстав.
У зв'язку з тим, що позивачем невірно визначено період утворення боргу за надані послуги, в задоволенні вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань за січень -березень 2005 року та квітень 2006 року слід відмовити.
Щодо інфляційного збільшення боргу за квітень-листопад 2005 року та січень, березень 2006 року слід зазначити наступне.
Згідно листа Верховного Суду України № 62-97р. від 03.04.1997 «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» при застосування індексу інфляції необхідно враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
З наданого позивачем розрахунку інфляційних вбачається, що позивачем проведено нарахування інфляційних починаючи з 15 числа місяця наступного за розрахунковим, що є безпідставним, оскільки у відповідності п. 3.5 договору остаточний розрахунок за надані автопослуги до 15-го числа щомісячно на підставі рахунку перевізника за послуги попереднього місяця. Тобто, період прострочення починається з 16 числа місяця, наступного за розрахунковим. За таких обставин та враховуючи вищенаведену позицію Верховного суду України, не підлягає індексації сума заборгованості за місяць, наступний за розрахунковим.
Такої ж правової позиції щодо нарахування втрат від інфляції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 17.01.2011 № 8/37, від 02.02.2011 № 43/154-10 та від 02.02.2011 № 33/209-10.
Таким чином, враховуючи наявні матеріали справи суд дійшов висновку, що обґрунтованим розміром інфляційних нарахувань є 57 275 грн. 89 коп., який і підлягає стягненню з відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог у зв'язку зі спливом строку позовної давності, який просить застосувати при вирішенні даного спору.
Доводи відповідача відхиляються судом з наступних підстав.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена статтею 257 ЦК України тривалістю у три роки.
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначенням строку виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
У п. 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»надана відповідь на наступне питання.
«Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Що можна вважати такими діями?»
«Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності по іншим частинам (платежам).»
Так, відповідач вчиняв дії, які свідчать про визнання боргу, а саме він оплатив надані послуги (03.11.2005 -5 000 грн. 00 коп., 05.01.2006 -5 000 грн. 00 коп., останній раз 23.09.2008 -10 000 грн. 00 коп.) Це свідчить про переривання строку позовної давності 23.09.2008, який відповідно до положень ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу почався з початку з 24.09.2008.
Позивачем позовна заява була подана до суду 16.09.2011 (відмітка штемпелю на поштовому конверті 16.09.2011), тобто до спливу строку позовної давності.
В пункті 9 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 01-6/438 від 16.04.1993 «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів» зазначено, що якщо позивач після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду або повернення позовної заяви, знову звертається з позовом до господарського суду, перебіг строку позовної давності обчислюється з дня виникнення права на позов (стаття 76 Цивільного кодексу України).
В інформаційному листі Вищого господарського суду від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» на запитання «Чи переривається строк позовної давності у випадку, якщо господарським судом було відмовлено у прийнятті позовної заяви до розгляду або позивачу повернено позовну заяву?»надано наступну відповідь:
«Відмова господарського суду в прийнятті позовної заяви до розгляду в порядку статті 62 ГПК України або повернення позовної заяви у відповідності до статті 63 ГПК України свідчить, що не був дотриманий встановлений порядок подання позову і позовна давність у таких випадках не переривається. Якщо після повернення позовної заяви позивач, усунувши допущене порушення, повторно звернувся до господарського суду і позовна заява прийнята, то позовна давність переривається в день повторного подання позову.»(п. 24 Інформаційного листа).
Проте, ухвала суду від 21.09.2012 № 01-10/4-205/2011 була скасована постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2011.
Так, встановлено той факт, що при оформленні позовної заяви в перший раз було дотримано встановлений порядок подання позову і позовна давність у такому випадку перервалася.
Виходячи з наведеного, сторонами надано належні докази, що свідчать про визнання відповідачем свого боргу за спірними правовідносинами та відповідно є підставою для переривання строку позовної давності. У зв'язку з цим, станом на день звернення позивача з позовом строк позовної давності не минув.
Таким чином, оцінивши доводи позивача та надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з відповідача підлягає стягненню борг в сумі 76 151 грн. 50 коп., 3% річних у сумі 13 180 грн. 07 коп., інфляційні нарахування в сумі 57 275 грн. 89 коп. (Всього -146 607 грн. 46 коп.) У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю.
Позивач звільнений від сплати судових витрат.
На день подачі позову до суду (відмітка штемпелю на поштовому конверті 16.09.2011) чинними були Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито»та Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.05 № 1258 (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 05.08.09 № 825).
Так, розподіл судових витрат проводиться виходячи з приписів вказаних вище нормативних актів.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог в загальній сумі 1 599 грн. 68 коп. у складі: 1 466 грн. 07 коп. державного мита, а також 133 грн. 61 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судових витрат при подачі позову до суду, вказані витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державного підприємства «Луганськвугілля»в особі відокремленого підрозділу «Шахта Лутугінська»про стягнення 258 963 грн. 20 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Луганськвугілля», м. Луганськ, вул. Лермонтова, б. 1 «В», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 32473323, в особі відокремленого підрозділу -«Шахта «Лутугінська», смт. Георгієва Лутугінського району Луганської області, вул. Вокзальна, 48, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26478414, на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1: борг у сумі 76 151 грн. 50 коп., 3% річних у сумі 13 180 грн. 07 коп., інфляційні нарахування в сумі 57 275 грн. 89 коп., Наказ видати позивачу.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути Державного підприємства «Луганськвугілля», м. Луганськ, вул. Лермонтова, б. 1 «В», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 32473323, в особі відокремленого підрозділу -«Шахта «Лутугінська», смт. Георгієва Лутугінського району Луганської області, вул. Вокзальна, 48, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26478414 в доход Державного бюджету України судові витрати в сумі 1 599 грн. 68 коп. на р/р 31214206783006, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Луганській області, одержувач -УДКС у м. Луганську, МФО 804013, код ОКПО: 37991503, код класифікації доходів (ККД): 22030001, назва «Судовий збір»(Державна судова адміністрація України, 050); символ звітності банку: 206, призначення платежу -"судовий збір", код 02844564, пункт 2.1.
В судовому засіданні 13.02.2012 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 20.02.2012.
СуддяЄ.Ю. Пономаренко